Григорій СКОВОРОДА. Життя і творчість філософа, просвітителя, поета. Його християнські морально-етичні ідеали. "Байки харківські".

Минуло багато часу, як самобутній письменник Григорій Сковорода ходив по землі. Проте голос його не стихає, а все дужчає. Його заповіді справедливості, добра, людяності, працьовитості знаходять відгук і в наших серцях.

Ще за життя Сковороду називали "українським Сократом", "українським Горацієм", бо він значно розвинув в Україні філософію, літературу, педагогіку. У своїх творах Сковорода оспівував природу України, її працьовитих людей, висміював панів за їх паразитизм, за знущання з народу. А ще він проголосив людину та її волю найвищою цінністю.

На жаль, за його життя не було надруковано жодного твору. Проте сковородинські поезії швидко поширювалися Україною вустами народу.Гостре непідкупне слово Сковороди в моторошній темряві кріпосницької сваволі спалахнуло чистим вогнем і торувало стежку народному щастю. Митець цілком справедливо вважав, що щасливим може бути тільки той народ, в якого щаслива кожна особа.

Двадцять п’ять років мандрував дорогами України незвичайний подорожній – Григорій Сковорода. За способом життя – чернець, самітник, за способом мислення – філософ, за способом діяння – учитель, письменник, «мандрівна академія». Сьогодні на уроці ви познайомитесь із життям та творчістю цього визначного українця, а також довідаєтесь, якою була філософія Сковороди та висловите думки чи є вона актуальною наразі, майже через 300 років від року його народження.

Опрацюйте відеопрезентацію.

https://www.youtube.com/watch?v=jsk3R_Wm3BA

Творча спадщина Григорія Сковороди налічує збірку байок «Байки харківськи», збірку пісень «Сад божественних пісень», філософські трактати та діалоги, а також переклади з латинської та грецької мови.

Жодного свого твору Григорій Сковорода за життя не надрукував, оскільки тодішня цензура знайшла їх «противними Святому Писанію і образливими для чернецтва». Окремі примірники рукописів збереглися в друзів.

Першими у 1837 році побачили світ «Байки харківські», у 1861 році вийшла збірка пісень «Сад божественних пісень». Більшість же творів були видані вже за часів незалежної України. Григорій Сковорода є справжнім символом доброї старої України, останній великий письменник доби бароко, твори якого посідають поважне місце в ряду тих видатних діячів минулого, які збагатили філософську думку та художню літературу нашої країни. Він виступив як виразник ідей гуманізму та селянського просвітительства, різко засуджуючи хижацькі інтереси панівних класів феодально-кріпосницького ладу. Водночас його вчення є виразом протесту проти ранніх буржуазних відносин, споживацьких приватних інтересів та влади матеріальних речей над людиною.

Опрацюйте відеопрезентацію.

https://www.youtube.com/watch?v=JOIdXYoDMQI

В чому ж полягали філософські погляди Григорія Сковороди, які засуджувала цензура, проте визнані світом у наш час? Давайте розглянемо деякі з них, можливо, вони стануть близькими й нам.

Вчення про дві натури і три світи

Григорій Сковорода вважав, що існують два світи, чи дві «натури»: одна видима, матеріальна, а друга невидима, духовна, тобто Бог. «Ця невидима натура… все живе прозирає і утримує, скрізь завжди є, був і буде».

Продовженням учення про дві натури є теорія про три світи : макрокосм (всесвіт), мікрокосм (людина), символічний світ (Біблія), котрий поєднує макро- і мікро-світи. Кожен із цих світів має подвійну натуру – видиму, зовнішню (матеріальну) й невидиму, приховану (духовну). Справжня людина – це її внутрішній духовний світ із притаманними йому волею, розумом, почуттями, прагненнями, природними здібностями.

Пізнання та самопізнання

Провідне місце у філософській системі Григорія Сковороди посідає теорія пізнання. Ідею «пізнай себе самого», висунуту давньогрецькими філософами Сократом та Платоном, Сковорода розвинув далі. Він вважав, що людина може пізнати обидві натури – зовнішню і внутрішню. «Якщо хочеш виміряти небо, землю і моря, – повинен спочатку виміряти себе».

Самопізнання мислитель розглядає як засіб, що дає змогу людині відчути свою духовну сутність, а значить – бути щасливою.

Філософія серця

«Втікай од слави, обіймай самотність, люби бідність, цінуй скромність, дружи з терплячістю, оселися зі смиренням укупі – оце тобі проміння божественного серця» . Саме серце для Сковороди є джерелом думок і бажань, тому його постійно треба тримати в чистоті.

Вчення про щастя

На думку Григорія Сковороди, людина тілесна – нещаслива, людина духовна – вільна і щаслива. Аби бути щасливою, людина має пізнати себе, вибрати «сродну працю», розвинути свої здібності шляхом освіти, дружити з людьми, близькими за інтересами і переконаннями.

Вчення про «сродну працю»

Григорій Сковорода прославляв працю як джерело достатку й радості, вважав, що будь-яка праця принесе задоволення, якщо вона «сродна», якщо людина любить її і вкладає в неї душу. «Неспорідненість важча від будь-якого неробства», – зазначав філософ.

Упродовж майже тридцяти століть байка була улюбленим жанром читачів, завжди стояла на сторожі загальнолюдських ідеалів і нещадно висміювала людські вади. Найвидатніші байкарі світу: Езоп, Федр, Лафонтен, Крилов, Глібов та інші – вірили в людину, її високе призначення на землі, мріяли бачити людство духовно багатшим, досконалішим. Григорія Сковороду недарма називають «Українським Езопом», адже його байки займають чільне місце не лише в українській, а й у світовій літературі. І саме сьогодні ми з вами поговоримо про байкарську спадщину філософа, познайомившись із його твором «Бджола та Шершень».

Опрацювання навчального матеріалу

Байка широко побутувала в Україні ще в ХVІІ ст. Її використовували в курсах риторики та піїтики. Але значно поширенішими на той час були притчі, яких чимало знайдемо в Біблії. Отож байкарська творчість Григорія Сковороди постала на ґрунті давньої традиції. Проте найважливішим джерелом своєї творчості, і байкарської зокрема, Григорій Савич вважав Біблію.

Як бачимо, хоча Григорій Сковорода й мав попередників, його називають зачинатилем української байки. Саме він виділив байку в окремий самостійний жанр, з яким ви, безперечно знайомі.

Серед творчого доробку Григорія Савича Сковороди є збірка під назвою «Байки харківські». Оскільки Григорій Сковорода був учителем, то й байки збірки мали на меті допомогти читачеві в пошуках і розкритті вічних істин, показати людські недоліки та чесноти.

Живучи в селах поблизу Харкова, Григорій Сковорода написав знамениту збірку байок «Байки харківські». Перша половина її (15 байок), очевидно, створена у 1769 році, бо сам автор повідомляє, що «півтора десятки байок» він написав «у сьомому десятці нинішнього століття». Друга половина збірки написана 1774 році в селі Бабаях, і тоді ж Григорій Скворода надіслав увесь збірник з 30 байок до свого приятеля Опанаса Панкова з листом-посвятою, в якому висловив свої погляди на жанр байки. До речі, збірка вперше була видрукувана вже після смерті автора, у 1837 році.

У своїх байках, з одного боку, Сковорода продовжував традиційну тематику байок, а з іншого — виступав як новатор, що розширює ідейно-тематичні обрії байки, виводить її на шлях самостійного розвитку.

Григорій Савич визначав байку як «мудру іграшку, що в собі ховає силу». Він добре розумів, що форма байки дає йому можливість висловлювати і пропагувати свої суспільно-політичні та філософсько-етичні погляди.

Основними ознаками байок Григорія Сковороди є:

• прозова мова;

• побудовані на діалогах і контрастах;

• розмова дійових осіб часто носить полемічний характер;

• стислість і динамічність;

• сатирична спрямованість;

• містить дві частини: фабулу і «силу»

• «сила» часто більша за мораль;

• завершується народною приказкою, прислів’ям, стислим та влучним висловом

Пропоную вам ознайомитись із однією з байок Григорія Сковороди «Бджола та Шершень»

https://www.youtube.com/watch?v=XiD230ypnbI

Автор – Григорій Сковорода

Рік написання: 1774.

Збірка – «Байки Харківські»

Жанр: літературна байка.

Стиль – бароко

Тема «Бджола та Шершень»: розповідь про призначення праці в житті кожної людини на прикладі діалогу Бджоли і Шершня.

Ідея «Бджола та Шершень»: возвеличення праці, яка є сенсом щасливого життя; засудження ліні, ледарства, крадіжки.

Основна думка «Бджола та Шершень»: праця має стати для людини природною потребою і «найсолодшою поживою» (ідея спорідненої праці).

Байка “Бджола і Шершень” утверджує ідею життя за покликанням.

Художні засоби «Бджола та Шершень»: алегорія, персоніфікація, епітет, порівняння; крилаті вислови «Веселість серця — життя для людини» (Сірах), «Подяка блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним» (Епікур).

Головні герої: Бджола, Шершень.

Шершень — се образ людей, котрі живуть крадіжкою чужого і народжені на те тільки, щоб їсти, пити і т. ін.;

Бджола — це символ мудрої людини, яка у природженому ділі трудиться;

Особливість байки «Бджола та Шершень»

Сюжет цієї байки був поширений у творчості російських байкарів ХVІІІ ст. (наприклад, байка Сумарокова «Жуки и Пчелы».

Написана в дусі ідей прогресивного просвітительства кінця ХVІІІ ст., вона досить повно виражає погляди Сковороди на життєву необхідність трудитися за природним нахилом.

Композиція «Бджола та Шершень»

Твір складається з двох частин: сюжетної і дидактичної («сили»). Сюжетна частина побудована у формі діалогу між Шершнем, який сміється над працелюбністю Бджоли і над бджолою, яка отримує від праці задоволення. Друга частина («сила») містить тлумачення прихованого змісту першої.

Зміст байки «Бджола та Шершень»

Паразит Шершень насміхається з Бджоли, що вона працює не так на себе, як на інших: «Скажи мне, Бджоло, чого ти така дурна? Чи знаєш ти, що плоди твоєї праці не стільки тобі самій, як людям користь, а тобі часто і шкодять, приносячи замість нагороди смерть; одначе не перестаєш через дурість свою збирати мед. Багато у вас голів, але всі безмозкі».

Називаючи дурнем «пана радника», Бджола засуджує тих, хто «крадіжкою добуває» мед. Для неї праця найсолодша річ: «нам незрівнянно більша радість збирати мед, аніж споживати. До сього ми народжені і будемо такі, доки не помремо».

Мораль байки проста: праця повинна стати для людини природною потребою, «найсолодшою поживою». Тільки тоді життя матиме зміст і красу. У праці людина відчуває радість буття, а в безділлі деградує.

«Сила» у байкаря тут вийшла значно більшою, ніж сама фабула. Вона переросла в цілий трактат, пересипаний багатьма фактами з життя, посиланнями на Цицерона, Епікура, біблійними висловами. Тут наявні й автобіографічні елементи: в особі «студента» не важко впізнати самого Сковороду. «Немає більшої радості, аніж жити за покликанням»,— проголошує він.

На підтвердження своєї думки Григорій Савич наводить цілий ряд цікавих прикладів, посилаючись на мисливську собаку, найвеселішу тоді, коли полює на зайця, на домашнього кота, який, зловивши мишу, не їсть її, нарешті, на замкнену в достатку бджолу, яка вмирає з нудьги, бо не може літати по цвітоносних луках. Байкар переконує, що нема гірше, як купатися в достатку і смертельно мучитися без природного діла, і нема більшої радості, як жити за натурою.

Проблематики байки «Бджола та Шершень»

людина і суспільство;

сенс життя кожного;

людське покликання;

праця і безділля.

Філософська мудрість у творі.

· «Немає гіршої муки, як хворіти думками, а хворіють думки, позбавляючись природженого діла».

· «І немає більшої радості, аніж жити за покликанням».

· «Душа, володарка людини, втішається природженим ділом».

· «Веселість серця — життя для людини».

Мова байки «Бджола та Шершень»

Мова твору близька до народної, але якщо у вуста Шершня вкладено більше лайливої лексики, то Бджола говорить афористично й красиво.

«Бджола та Шершень» мораль

Шершень — узагальнений образ людей, що живуть грабунком інших і створені лише для того, щоб їсти й пити. Бджола ж — мудра людина, яка трудиться в «сродному ділі», тобто за своїм покликанням. Чимало Шершнів безглуздо кажуть: навіщо, наприклад, студентові вчитися, якщо нічого за це не має. Вони не розуміють, що справа, яка припадає до душі, дає найбільше задоволення. За природними законами живуть тварини (Хорт, Кішка, бджола) та наймудріші з людей (наприклад, давньоримський державний діяч і письменник Катон).

Немає більшої радості, як «жити за натурою». Це означає не вдоволення низьких потреб і скотської похоті, а виконання свого природного призначення в житті. Саме про таку близькість до природи сказав давньогрецький філософ Епікур: «Дяка велика блаженній натурі за те, що потрібне зробила неважким, а важке непотрібним». Дотримуватись таких правил у житті — значить догодити Богу, бо «усе в ньому і він в усьому"

Виконати тестову роботу за покликанням

https://www.classtime.com/code/FBAP2G