Елеонор Портер. (1868-1920) Коротко про письменницю «Полліанна» - всесвітньо відомий роман-бестселер про дівчинку, яка володіє секретом «гри в радість». Щирість, мужність і оптимізм Полліанни, її позитивний вплив на життя міста, долю інших людей.

Знайомство з письменницею.

Народилася 19 грудня 1868 в м. Літтлтоні, штат Нью-Гемпшир (США). Її родина була забезпеченою, батько працював аптекарем, мама була художницею. У Елеонор був старший брат Фред.

Елеонор була дуже хворобливою дитиною, в початкових класах навіть не ходила до школи, а навчалася вдома.

З дитинства Елеонор захоплювалася музикою, співала в церковному і світському хорах, вчилася в бостонській консерваторії. Згодом дівчина стала солісткою Бостонського хорового ансамблю.

У 1892 році вийшла заміж за бізнесмена Джона Лимана Портера, з яким листувалася протягом п’яти років. Молода сім’я переїхала в Массачусетс, а потім – в Нью-Йорк.

Справи чоловіка ідуть вгору, скоро він стає президентом однієї з американських машинобудівних компаній.

Стан здоров’я не дозволив Елеанор стати мамою, та вона знайшла розраду в тому, що почала придумувати різні історії для дітей і писати книги.

У 90-их рр. На сторінках американських журналів з’являються її перші оповідання, написані під псевдонімом Елеонор Стюарт, а в 1907 році світ побачив її перший роман «Зустрічні течії».

Її найвідомішою книгою стала “Полліанна” (1913), яка була екранізована кілька разів під тією ж назвою. За життя письменниці книга була перевидана 47 разів.

У1915 році було видано наступну повість –«Юність Полліанни».

Працювала писменниця майже до самої смерті.

Вона, в основному, писала книги для дітей:

• "Міс Біллі" (1916)

• "Six Star Ranch" (1916)

• "Cross Currents" (1928)

• "The Turn of the Tide" (1908).

Померла 21 травня 1920 року від туберкульозу в місті Кембридж, штат Массачусетс.

Історія створення

Роман «Полліанна» був написаний американською письменницею Елеонор Портер і вперше виданий у 1913 році. Його створення має цікаву історію, яка почалася… на даху 🌿

🖋️ Як народився роман

• Елеонор Портер писала «Полліанну» в саду на даху свого будинку в Нью-Йорку — вона називала це місце найкращим кабінетом для творчості.

• Спочатку Портер була співачкою, навчалась у Бостонській консерваторії, але після одруження почала писати оповідання для християнських журналів.

• Її перший роман вийшов у 1907 році, а «Полліанна» стала її найвідомішим твором, який приніс світову славу.

📚 Успіх роману

• До 1920 року роман перевидавався 47 разів — шалений успіх для тогочасної літератури.

• Книжка розійшлася мільйонними тиражами в США та Європі, хоча точну кількість примірників не зафіксовано.

• В Америці створювалися “Клуби Полліанни”, де люди змагалися в умінні грати в радість.

• У 1915 році Портер написала продовження — «Юність Полліанни», бо читачі засипали її листами з проханням дізнатися, що сталося з героїнею далі.

🎬 Екранізації та спадок

• Роман був екранізований понад 10 разів, зокрема студією Disney у 1960 році.

• Один із перших примірників авторка подарувала своїй бабусі — він зберігається в Бібліотеці Конгресу США як літературна реліквія.

Словникова робота.

Бестселер - це книга або інше видання, яке користується великою популярністю та продається великим накладом, потрапляючи до списків найбільш продаваних. (Слово "бестселер" походить від англійського "bestseller", що означає "той, що найкраще продається".)

Знайомство з твором.

"Полліанна"

Червневого ранку міс Поллі Гаррінґтон наказала покоївці Ненсі прибрати кімнатку на горищі, адже до неї переїздить її небога, одинадцятирічна Полліанна Вітьєр. Ненсі працювала у міс Поллі кухаркою лише два місяці, але побачила, що господиня – сувора жінка. Тож Ненсі здавалося, що їй ніколи не вдасться догодити цій жінці. Напередодні міс Поллі отримала листа з далекого містечка на Заході. У ньому повідомлялося, що пастор Джон Вітьєр помер, лишивши сиротою дівчинку. Оскільки його покійна дружина була сестрою міс Поллі, він сподівався, що міс Поллі прихистить його доньку, хоча стосунки між їхніми родинами були не найкращими.

Міс Поллі погодилася прийняти дитину, хоча це їй було не до серця. Її старша сестра Дженні, матір дівчинки, наперекір родині вийшла заміж за молодого бідного священника, хоча до неї сватався багатій, і родина віддавала перевагу грошовитішому. Батьки не схотіли cпілкуватися з дружиною місіонера. Свою доньку Дженні назвала на честь двох своїх сестер Поллі та Анни. А за кілька років Гаррінґтони отримали звістку, що Дженні померла. Коли Дженні виходила заміж, міс Поллі було п’ятнадцять років. Зараз їй сорок. Вона сама як перст на цілому світі. Тато, мама, сестри – всі померли.

Коли Ненсі прибирала кімнатку на горищі, вона обурювалася, що міс Поллі запхала бідну дитину в комірчину, у якій улітку не можна дихнути від спеки і яка взимку не опалюється, і це в будинку, де безліч порожніх кімнат. Ненсі розпитала старого Тома, що давно працював у садибі. Він розповів, що Дженні – то янгол небесний. Усі її діти, крім останньої донечки, повмирали. А міс Поллі колись була закохана, але посварилася зі своїм коханим, який до цього часу живе у містечку.

Надійшла телеграма, у якій повідомлялося про приїзд Полліанни. Міс Поллі перевірила кімнату для небоги. Тут стояло дбайливо застелене ліжечко, два стільці зі спинками, умивальниця, комод без дзеркала та маленький столик. Ані штор на мансардних вікнах, ані картин на голих стінах. Сонце цілий день розжарювало стелю, і в кімнатці було, як у грубці. Сіток від комах на вікнах не було, тому вони не відчинялися. Міс Поллі наказала Ненсі та Тімоті, сину Тома, зустріти Полліанну на станції.

На станції Ненсі побачила Полліанну. Це була «худорлява дівчинка в сукенці у червону клітинку, брилику і з двома грубенькими світло-жовтими косами, що звисали на спині. Миле веснянкувате личко поверталося то ліворуч, то праворуч, видивляючись когось». Коли Ненсі підійшла до Полліанни, дівчинка прийняла її за тітку і кинулася на шию. Дорогою до садиби Полліанна багато говорила і захоплювалася краєвидами. Вона пояснила, що червона сукня – це її єдина одежина. Організація «жіноча допомога» планувала купити їй чорну сукню, але вирішили, що килимок для церкви потрібніший. Дівчинка і не заперечувала, адже коли ти в чорному, «набагато важче радіти». Перед смертю тато наказав Полліанні радіти, адже він пішов на небо, де поруч з ним мама дівчинки та решта родини. Але тато потрібен Полліанні тут, бо у неї нікого не лишилося. Дівчинка сподівається, що тепер буде все простіше, адже в неї є тітка Поллі, чому вона неймовірно рада. У Ненсі болісне співчуття до нещасливої дитини раптом перемінилося на справжнісінький жах. Вона нарешті зізналася, що вона –лише служниця міс Поллі. Та Полліанну новина не збентежила, вона зраділа, що зустріч з тітонькою ще попереду, а крім того, у неї тепер є ще й Ненсі. Полліанна розпитувала Ненсі про будинок, чи є там килими і картини, які дівчинці дуже подобаються. Ненсі відчувала, що цій благословенній дитині буде не до веселощів, коли доведеться жити під одним дахом з тітонькою. Їй потрібна буде надійна опора. І Ненсі вирішила стати дівчинці такою опорою.

"Кімнатчина на горищі"

Коли Полліанна з Ненсі зайшли в будинок, міс Поллі навіть не піднялась назустріч небозі. Дівчинка кинулася до тітки і, схлипуючи, почала дякувати їй. Полліанна багато чого хотіла розказати міс Поллі, але та не дала їй цього зробити, зауваживши, що їй нецікаво, що говорив батько Полліанни. Вона повела небогу в її кімнату. Полліанні сподобалося розкішне убранство будинку, їй здалося, що тітка щаслива, бо така багата. Міс Поллі це обурило.

Міс Поллі повернулася і попрямувала коридором до дверей, що вели на горище. Тепер вона була ще більше впевнена у правильності свого наміру поселити дівчинку на горищі. Спочатку вона просто хотіла тримати небогу подалі від себе, а також вберегти розкішні меблі від необережного поводження дитини. А тепер, коли міс Поллі виявила в Полліанни таку схильність до марноти, вона бачила, що рішення про маленьку і вбогу кімнатку на горищі напрочуд правильне.

Ніжки Полліанни весело дріботіли позаду тітки, її великі блакитні очі теж захоплено роздивлялися усе довкола, аби жодної гарної або цікавої речі у цьому чудовому будинку не оминути увагою. Але найбільше вона прагнула вгадати, за якими з цих чарівних дверей чекає на неї її власна кімната – мила, прекрасна кімната, повна фіранок, килимків та картин... Тут тітка рвучко відкрила двері й ступила на інші сходи.

Тут не було нічого цікавого. Голі стіни обабіч. У кінці сходів – сутінки до найдальших закутків, де дах спускався майже до підлоги і де громадилося безліч ящиків та скринь. До того ж тут було спекотно й душно. Полліанна мимохіть підняла голову вгору, бо стало важко дихати. Вона побачила, як тітонька відчинила двері праворуч.

– Це – твоя кімната, Полліанно. Я бачу, твоя валіза уже тут. Ключ у тебе?

Полліанна мовчки кивнула. В очах їй майнув переляк.

– Сподіваюся, тут у тебе є все, що тобі потрібно, – додала вона, задоволено оглянувши чисті рушники та глечик з водою. – Я пришлю Ненсі допомогти тобі розпакувати речі. Вечеря о шостій, – закінчила вона і хутко почала спускатися сходами.

Полліанна ще постояла, дивлячись тітці услід. Тоді обвела широко відкритими очима голі стіни, голу підлогу, голі вікна. Погляд спинився на валізці, яка ще зовсім недавно стояла перед нею в її кімнатчині в будинку на далекому Заході. Наступної миті вона подалася до валізки, впала поруч з нею на коліна і затулила обличчя руками.

Такою її за кілька хвилин застала Ненсі.

– Ну, годі, годі, моє бідолашне ягнятко, – заспокоювала вона, опускаючись на підлогу і пригортаючи дівчинку. – Я так і знала, що вона вас доведе.

Полліанна похитала головою.

– Ні, Ненсі, це я сама дуже погана і зла, страшенно зла, – хлипала вона.

– Я все ніяк не можу змиритися з тим, що мій татко Богу та янголам потрібен більше, ніж мені.

– Гаразд, давайте мерщій ключ, відкриємо валізку й дістанемо сукенки.

Полліанна, все ще схлипуючи, дістала ключа.

– Тут не так уже й багато речей, – нерішуче сказала вона.

– Тим швидше ми їх повиймаємо, – заспокоїла її Ненсі.

Обличчя Полліанни раптом осяяла усмішка.

– А й справді! Я повинна радіти, що у мене так мало речей! – вигукнула вона.

Ненсі витріщила очі.

– Ну ось, тепер це... це просто чудова кімната. Ге ж, Ненсі? – пробелькотала вона незабаром.

Ненсі не відповіла. Вона удавала, що зосереджено щось шукає на дні валізки. А Полліанна зупинилася біля комода і пильно подивилася на голу стіну, де мало б висіти дзеркало.

– Ні, я маю радіти, що тут немає дзеркала, бо якщо тут немає дзеркала, я не бачитиму своїх веснянок.

У Ненсі з вуст зірвався незрозумілий вигук. Полліанна здивовано повернулася, але служниця ще з більшим завзяттям почала порпатися у валізі. За хвилину Полліанна підійшла до вікна і раптом радісно скрикнула й заплескала в долоні від захоплення.

– Ой, Ненсі, я такого ще не бачила, – видихнула вона. – Подивіться оно туди... дерева, будиночки, гарний шпиль церкви, сріблиться річечка. О, Ненсі, тут і картини не потрібні. Я рада, що вона мене тут оселила!

Але Ненсі зайшлася плачем, здивувавши і засмутивши Полліанну. Дівчинка кинулася до неї.

– Що сталося, Ненсі? Чому ви плачете? – допитувалася вона, а тоді з осторогою – Може... Може, це була ваша кімната?

– Моя кімната? – палко схопилася Ненсі, тамуючи сльози. – Ні, ви справді таки маленьке янголятко з неба. – Після цих зворушливих слів Ненсі схопилася на рівні ноги, побігла стрімголов з кімнати і подріботіла сходами вниз.

Зоставшися сама, Полліанна повернулася до своєї «картини», як вона подумки назвала чудовий краєвид за вікном. Тоді спробувала торкнути віконницю: задуха ставала просто нестерпною. Віконниця напрочуд легко піддалася. Наступної миті вікно широко відчинилося, і Полліанна вихилилася з нього, спиваючи свіже духмяне повітря.

Відтак вона підбігла до другого вікна. І воно невдовзі теж відчинилося. Величезна муха пролетіла біля носа Полліанни і голосно загула по кімнаті. За нею залетіла іще одна, потім – ще, але Полліанна не звертала на це жодної уваги. Вона зробила дивовижне відкриття: просто під вікном росло величезне крислате дерево. Воно ніби вабило Полліанну.

Раптом дівчинка голосно засміялася:

– А чом би й ні, – пирснула вона і за мить уже стояла на підвіконні. Звідти легко ступила на найближчу гілку дерева, а тоді, наче мавпочка, по вітті швиденько спустилася на найнижчу гілку. Полліанна добре лазила по деревах, але зістрибувати на землю було трохи лячно. Та вона затамувала віддих, розгойдалася, тримаючись сильними ручками, і м’яко приземлилася навкарачки на траву. Тоді підвелася й роззирнулася довкола.

Вона була позаду великого будинку. Перед нею лежав садок, у якому, зігнувшись, працював дідусь. Поза садком стежинка бігла через широке поле до кручі, на якій самотня сосна стояла на сторожі величезної скелі. Полліанні наразі здалося, що їй понад усе хочеться бути саме там – на вершечку великої скелі.

Перебіжками Полліанна проскочила повз дідуся, котрий схилився над роботою, промкнулася поміж рядками зелених рослин і, засапавшись, досягла стежини, що бігла полем. Потім, не відступаючи, Полліанна почала свою мандрівку. Поволі вона починала розуміти, що до скелі не близький світ, хоча з вікна здавалося, буцім до неї рукою подати!

За п’ятнадцять хвилин дзиґар у передпокої садиби Гаррінґтонів пробив шосту годину. Разом з останнім ударом годинника Ненсі задзвонила у дзвіночок, сповіщаючи про вечерю.

Минула хвилина, дві, три... Міс Поллі насупилася й тупнула ногою, взутою в пантофлю. Тоді рвучко підвелася, пішла у коридор і нетерпляче подивилася вгору на сходи. Хвилину поприслухалася. Відтак повернулася і стрімко зайшла до спальні.

– Ненсі, – почала вона рішуче, щойно з’явилася маленька служниця, – моя небога запізнюється. Я її попередила, коли у нас вечеря. А тепер нехай нарікає на себе. Коли вона спуститься, нагодуєш її на кухні хлібом і молоком.

Ненсі була переконана, що Полліанна наплакалася і заснула, тому й не спустилася на вечерю. Вона злякалася, коли не знайшла дівчинки в кімнаті. Але Том її заспокоїв, вказавши на тоненьку фігурку на вершечку височенної скелі. І Ненсі щодуху помчала туди.

Продовжити читати за підручником. Розділ "Гра" с.153 - 158

Відгадайте кросворд

Рефлексія.

Анкета “Мій настрій після уроку”

• 💭 Що мене здивувало в історії Полліанни?

• ❤️ Які почуття викликала в мене героїня?

• 🎨 Який образ Полліанни я би намалював/намалювала?

Домашнє завдання.

"Ти - ілюстратор"

• Намалюй картинку або створи колаж (можна зробити в Canva, PowerPoint чи на папері).

• Напиши короткий опис сцени та поясни, чому саме вона тобі запам’яталась.