Е. Хемінгвей "Старий і море"

Принцип айсберга

«Принцип айсберга», або «теорія айсберга» — концептуальний художній спосіб зображення подій, при якому на поверхні твору (в експліцитній його частині), міститься лише невелика кількість інформації, необхідної для розуміння ідеї твору, в той час, як більша частина є імпліцитною, і інформація в ній прихована.

За аналогією до айсберга, який має надводну частину, що звично менша за підводну, у художньому творі змальовується тільки видима частина льодовика, а невидиму, тобто підтекстну, реципієнту треба самостійно осягнути.

Ідея принципу полягає в тому, що величезне значення надається прихованому змісту, який потребує розшифровки, розтлумаченню за допомогою великої кількості художніх деталей, натяків, символів, тощо, які навпаки не приховані і залишаються на поверхні. Завдяки цьому прийому автор змушує акцептора знову й знову ставити численні питання, на які, як він сподівається, знайдуться відповіді при подальшому, а також більш прискіпливому аналізі.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%BD%D1%86%D0%B8%D0%BF_%D0%B0%D0%B9%D1%81%D0%B1%D0%B5%D1%80%D0%B3%D0%B0

Ернест Хемінгвей

Саме мисливство та рибальство мали вплив на тематику творів Хемінгуея.

Хемінгуей отримав освіту, навчаючись у граматичній школі та школі “Рівер форест хай скул”.

Він почав писати вже в шкільні роки. Крім цього, він був хорошим спортсменом, займався футболом і боксом.

1925 – 1935 роки – період стрімкого творчого злету письменника.

Перша збірка оповідань письменника «У наш час» вийшла в 1925 році. Через рік вийшов у світ роман «І сходить сонце», присвячений «втраченому поколінню». Тієї ж тематики була книга, що принесла світову популярність Хемінгуею – «Прощавай, зброє!» (1929).

За свою літературну кар’єру письменник не раз переживав творчу кризу. Так, наприклад, на початку 1930-х років наступив один з таких періодів і для особистісного розвитку Е. Хемінгуей відправився в тривалу подорож в країни Африки. У цих екзотичних країнах йому вдалося не тільки пополювати, але і знайти себе. В результаті він написав кілька нових оповідань і збірок: «Смерть пополудні» (1932), «Зелені пагорби Африки» (1935), «Сніги Кіліманджаро» (1936).

Роки 1937-1940 р. у творчості Хемінгуея називають іспанським періодом.

У 1949 році письменник переїхав на Кубу, де відновив літературну діяльність. Там була написана повість «Старий і море» (1952).

У 1953 році Ернест Хемінгуей отримав Пулітцерівську премію за повість «Старий і море». Цей твір вплинув також на присудження Хемінгуею Нобелівської премії з літератури в 1954 році.

У 1956 році Хемінгуей починає роботу над автобіографічною книгою про Париж 1920-х років – «Свято, яке завжди з тобою», яка вийшла тільки після смерті письменника. Він продовжував подорожувати і в 1953 році в Африці потрапив в серйозну авіакатастрофу.

У своїй творчості Хемінгуей часто використовує принцип “айсберга”.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/heminguey-biografiya-korotko

"Старий і море"

Рік написання: 1952 (У 1953 році за свою повість Ернест Хемінгуей отримав Пулітцерівську премію, в 1954 році — Нобелівську премію з літератури)

Стиль: модернізм.

Художній прийом: принцип айсберга.

Рід: епос

Жанр. Повість-притча.

Тема: розповідь про старого рибалку, який здійснив свою мрію – спіймав найбільшу рибу, але так і не зміг її утримати.

Ідея. «Людина не для того створена, щоб терпіти поразки… Людину можна знищити, але її неможливо перемогти».

Розглянуті проблеми у творі «Старий і море»: людина і природа; людина і суспільство, людина і Всесвіт; внутрішнє наповнення життя, що обумовлює почуття людської гідності, самовідчуття людини; сенс життя; наступність поколінь.

Події в повісті Ернеста Хемінгуея “Старий і море” відбуваються в рибальському селищі на Кубі.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/stariy-i-more-analiz
Втрачене покоління (фр. Génération perdue, англ. Lost Generation) — назва виникла в період між двома війнами — Першою та Другою світовою. В цьому контексті «втрачене» означає «дезорієнтоване, блукаюче безцільно». Це покоління, яке досягло повноліття в роки Першої світової війни. Багато молодих людей послали на фронт у віці приблизно 18 років. Більшість із них ще й школу не встигли закінчити, а їм в руки дали зброю і змусили вбивати. Після закінчення війни далеко не всі вони змогли пристосуватися до нормального мирного життя — значна частина покінчила своє життя самогубством або просто збожеволіла не в змозі перенести тих жахіть, які випали на їх долі

Втрачене покоління (або Втрачена генерація) (фр. Génération perdue, англ. Lost Generation) — літературна течія, яка існувала в період між двома війнами — Першою та Другою світовою. Ця течія об'єднала таких письменників, як Джеймс Джойс, Ернест Хемінгуей, Джон Дос Пассос, Томас Еліот, Френсіс Скотт Фіцджеральд, Річард Олдінгтон. Втрачене покоління — це молоді люди, що покликані на фронт у віці 18 років, часто ще не закінчивши школу, рано почали вбивати. Після війни такі люди часто не могли адаптуватися до мирного життя, багато хто наклав на себе руки, деякі божеволіли. Відбулося занепадання того покоління, на зміну прийшли більш прогресивні люди.

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B5_%D0%BF%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%BD%D0%BD%D1%8F