Тема уроку: Джордж Ноел Гордон Байрон. Лірика.
Мета: познайомити учнів з особистістю поета та його романтичним світоглядом; сприяти вихованню власного світогляду та читацьких інтересів; навчити сприймати лекційний матеріал, розвивати уміння складати тезисні конспекти.
Обладнання: портрет поета, тексти віршів, відео “Мій дух як ніч”, “Хотів би жити знов у горах”, “Байрон”.
…він любив людство, але зневажав і ненавидів людей,
Серед яких почувався одиноким і покинутим.
В. Бєлінський
Перебіг уроку
I. Мотивація навчальної діяльності
Учитель.
“…він любив людство, але зневажав і ненавидів людей, серед яких почувався одиноким і покинутим”,- так сказав про Джорджа Ноела Г ордона Байрона відомий російський літературний критик Віссаріон Бєлінський. Байрон уособлює все романтичне в житті, людській поведінці і творчості. Не лише в першій половині XIX ст., коли жив поет, а й пізніше досить розповсюдженим був тип молодих людей, які свідомо або несвідомо наслідували лорда Байрона чи його героїв. І Чайльд-Гарольд, і Манфред, і Корсар, і ліричні герої більшості поезій Байрона уособлюють тип романтичного індивідуаліста, розчарованого у навколишньому світі, самотнього і гордого у своїй самотності. Він жадає і не може знайти в коханні щастя. Він шукає великого діла, але не може знайти нічого, що б, на його погляд, було варте його зусиль. Рідко буває так, що справжній талант може бути визнаний за життя. Чому ж улюбленець долі, що любить людство, ненавидить людей і відчуває глибоку самотність? І до чого тут карбонарії? Відповіді на ці запитання сьогодні ми спробуємо знайти.
(Учні записують тему та епіграф уроку в зошити.)
II. Робота над темою уроку
Повідомлення учнів і доповнення учителя про життєвий та творчий шлях Байрона.
Перегляд відео: https://www.youtube.com/watch?v=aKWvxdYeVAs
Бесіда.
– Як ви вважаєте, чому Байрон, творчістю якого захоплювались сучасники, вважав себе самотнім?
– Чому, на вашу думку, Бєлінський вважав, що Байрон любив людство і ненавидів людей?
– Чи є щось спільного між карбонаріями та Байроном?
Учитель. Наш сучасник Володимир Бурбан сказав про Байрона: “Якби виникла необхідність назвати десятьох чи навіть п’ятьох найвидатніших поетів усіх часів і народів, то, безумовно, серед них обов’язково було б ім’я великого англійця – лорда Джорджа Гордона Байрона, людини безмірного поетичного таланту, незвичайної творчої щедрості, глибокого філософського розуму.
Він прожив 36 років. Але його біографія – одна з найяскравіших і найдраматичніших в історії світової літератури. Вона схожа на легенду, власне, навіть на сплетіння легенд, оповитих серпанком таїни і загадковості, ореолом романтики і легким флером містики. Небагато знайдеться геніїв, чиї визнання і слава так тісно переплелися б з незаслуженими образами, брудними плітками і відвертим цькуванням. Як людина складна і суперечлива, він органічно не міг, однак, кривити душею, і цього йому не прощають і досі…”
Складання сенканів
Байрон,
Самотній, романтичний,
Віршував, кохав, боровся,
Слава, переплетена з образами,
Птах.
Перевірка біографії Байрона за кросвордами, складеними учнями.
Учитель.
ТЛ. Завдяки Байронові в європейській літературі утвердився новий поетичний жанр – станси.
Станси (у перекладі з фр. “строфа”, “зупинка”, “місцеположення”) – у поезії XVIII-XIX ст. елегійний вірш невеликого обсягу (зазвичай чотири вірші чотиристопного ямбу) із обов’язковою паузою (крапкою) наприкінці кожної строфи. Найбільш відомі станси Дж. Н. Г. Байрона, О. Пушкіна, М. Лєрмонтова.
Перегляд відео “Станси до Августи”.
Учитель. Усіх, хто спілкувався з Байроном, підкоряло не лише його чуття прекрасного, але й гостре почуття справедливості. “Його очі – це розкрита брама сонця, вони створені зі світла і для світла”,- писав один із його сучасників. Та у своїй душі поетові розібратись було важко: занадто багато гнітючих дум та запитань без відповідей переповнювали її.
ТЛ. Байронічний герой – тип літературного героя, створений Дж. Н. Г. Байроном: самотня розчарована людина (часто із загадковим минулим), яка з презирством ставиться до суспільства, що відштовхнуло її, і метиться йому, але при цьому страждає. У байронічного героя страдницька душа, сильний характер і бунтівлива вдача: такий собі вільнолюбний бунтар із вразливою душею. Джордж Байрон створює цілу низку образів таких героїв – Чайльд Гарольда, Мазепи, Прометея та ін. Послідовники творчості Байрона також створювали подібні образи.
Типовий байронічний герой – титаноборець, бунтар, одержимий “світовою скорботою”, мрійник, ідеаліст, що пережив тяжке розчарування, крах своїх ідеалів, самотній мандрівник, вигнанець. Зазвичай це винятковий характер, що діє за виняткових обставин. Для нього характерні глибокі та палкі почуття, туга, меланхолія, душевні поривання, палкі пристрасті, він відкидає закони, яким підкоряються інші. Тому такий герой завжди вивищується над оточенням.
“Світова скорбота” – термін із літературознавства, який увів німецький письменник Жан Поль. Розчарування у світі і його цінностях, пересичення життям, туга й нудьга, втеча від людей, милування собою та своїм пригніченим станом, відчай через усвідомлення свого безсилля змінити стан речей, песимістичні настрої пронизують творчість багатьох письменників кінця XVIII – першої третини XIX ст.
Аналіз поезії “Хотів би жити знов у горах…” – С. 66
Перегляд відео – англійською мовою.
Бунтівливого духу сповнена поезія Дж. Н. Г. Байрона “Хотів би жити знов у горах…”. У вірші посилюється тема втечі від дійсності, тема “світової скорботи”. Але, крім цієї теми, у поезії з’являється ще одна – протест Байрона проти загальноприйнятих норм моралі тогочасної Англії, яку поет називає “краєм лукавства і німоти”. Самотність та розчарування відчуваються у творі. Саме дика, незаймана природа, грізна й велична у своїй первозданності, вабить ліричного героя. Він ладен проміняти вищий світ, де людина не може лишатися собою, а вимушена лукавити, брехати, пристосовуватися, на життя наодинці з природою, де виявляються кращі риси людини, відбувається перевірка на міцність.
У вірші спогади про минуле поєднано з гіркими роздумами про сучасне. Ліричний герой кохав, але ті, кого він кохав, померли, він мав друзів, але друзі дитинства пішли від нього. Його “самотнє серце” відчуває страшний смуток, адже всі його надії марні.
Світ, у якому живе ліричний герой, задушливий для нього. У ньому немає щирості, проявів людської відвертості, свободи, він фальшивий, у ньому людина не може вільно дихати. Це світ без руху, це замкнений простір.
“Задушливому світові” протиставлене грозове небо, де немає лицемірства. Небо – це природа, а її не можна підкорити, вона – справжня, не фальшива. Гроза – це вияв стихії, свобода дій, у грозовому небі вільно дихається. То розімкнений простір.
Душа прагне скель і висоти. Це край, у якому всі вільні. Він справжній, позбавлений лицемірства й обману. Там панує природна стихія.
Неабиякого значення для розкриття ідеї вірша мають образи сонця та орла. Сонце – це символ світла, а світло – це істина (“світло істини”). Ідеалом для Байрона є орел – символ свободи, волі. Він не боїться сонця й літає вище за всіх птахів. Це вільний птах, який в неволі приживається погано. Для поета – це висота духу, не обтяженого земними клопотами й наділеного “незлобним серцем”.
Фінал вірша є розв’язкою конфлікту. Сила духу ліричного героя здатна пробити небо, щоб досягти іншого світу. Виразні метафори підкреслюють високі прагнення людини: “Тільки б крила були дані мені, / Що понесуть голубку до гнізда…”.
Бесіда.
1. Чи можна пов’язати життєві події поета з поетичними рядками цього вірша? Визначте основну думку твору.
2. Чому поет порівнює свою душу з прип’ятим птахом?
3. Чому митець вважає себе “серцем сиротою”?
4. Як ви розумієте метафору “крижане серце”? Чому Байрон уважає, що саме таке серце в нього?
5. Чого просить поет у долі?
6. Чому поет значну увагу приділяє ролі людини в суспільстві?
Читаючи поезію, я…
… бачу
… чую
… відчуваю.
Аналіз поезії “Мій дух як ніч…” – С. 67.
Перегляд відео.
Бесіда.
· Що можна сказати про душевний стан ліричного героя?
· Що спричинило сум та страждання ліричного героя вірша?
· Як у поезії розкрито біблійні мотиви?
· Яке значення має образ арфи?
· Чому звуки арфи виражають жалобу?
· Які художні засоби використано у вірші?
· Які мотиви є провідними у вірші “Мій дух як ніч…”?
· Як ви вважаєте, чому автор розширює межі біблійної історії?
· Чого він досягає?
· Як ви розумієте останні рядки вірша?
Поезія Дж. Н. Г. Байрона “Мій дух як ніч…” належить до циклу “Єврейські мелодії”. Сюжетною основою вірша є історія старозавітних царя Саула й співця Давида. За біблійною традицією, Саул – уособлення правителя, який отримав владу Божою волею, але став неугодним Господу, тому що відвернувся від Нього. Спочатку Саул навіть відмовляється від царських почестей, сам працює на власному полі, а потім перебирає на себе дедалі більше владних повноважень і навіть припиняє визнавати божественну волю. Бог, відступившись від Саула, виявляє прихильність до юного пастуха Давида, гарного світловолосого юнака. Саул наближає хлопця до себе. Його душу мордує злий дух, якого можуть відігнати лише чарівні звуки Давидової арфи. За біблійною легендою, саме Давида вважають автором Книги псалмів (“Псалми Давидові”) – гімнів, звернених до Господа, тож його слово й пісню чує Бог. Юний поет потоваришував із сином Саула й одружився з його донькою. Перемоги на полі бою зробили співця надзвичайно популярним у народі. І тоді Саул задумав убити юнака, навіть не підозрюючи, що загине сам, а Давид після його смерті стане царем.
Вірш Байрона – це звертання-монолог Саула до Давида. Його душа знемагає від неймовірного страждання: “…його дух, як ніч”; а серце ледь не розірветься через муки, адже вщерть наповнене тяжкими образами. І ніщо не може втішити царя, окрім божественних звуків арфи, адже вона в руках співця, чиї пісні любі Господу.
Чого прагне Саул – веселощів, задоволення чи ще більшої влади? Ні, він хоче переконатися, що його душа жива, не скам’яніла, адже він ще здатен чути “арфи глас”. Він прагне, щоб божественна пісня розбудила в серці надію, щоб сльози полилися з його очей.
Жодного натяку на конкретну особу чи якісь історичні реалії у вірші немає. Перед нами постає скорботний образ особистості, яка мужньо переносить неймовірні муки, прагнучи певного просвітлення, що їй може дати музика (мистецтво). З тексту вірша нам невідомо, від чого страждає ліричний герой, чому в нього на душі так важко. Це певне абстрагування від біблійної історії перетворило вірш на образ-алегорію стражденної душі, що прагне спокою й умиротворення, але вже ніде не може його знайти… Душу ліричного героя може врятувати лише мистецтво. Але риторичне питання наприкінці твору залишається без чіткої відповіді: “Як не поможе спів, воно [серце] од мук тяжких порветься враз!”
“Картинна галерея”.
Розгляньте репродукцію картини Рембрандта “Давид грає на арфі перед Саулом”.
– Що зображено на картині?
– Яким змальовано Саула?
– Що можна сказати про душевний стан співця?
– Як ви вважаєте, що об’єднує твори Рембрандта й Байрона?
III. Рефлексія.
IV. Домашнє завдання.
Опрацювати зміст по підручнику та підготувати інформацію про Мазепу.
