БРЕХТ. Епічний театр.

Прочитайте та уважно перегляньте матеріал.

Завдання!!! Зробіть конспект, якій буде зручним для в

Презентація: https://www.1000z.com.ua/multimedia/rozdil6-breht.ppsx

Життєвий і творчий шлях письменника.

Бертольд Брехт (1898—1956) німецький драматург, поет (2000 віршів) і прозаїк, кіносценарист, автор теоретичних праць, присвячених проблемам театру, режисер. До історії літератури Брехт увійшов як митець, що відкрив нову епоху в західній драматургії, засновник «епічного театру». Брехт відомий і як автор найкоротшого вірша про кохання.

1. Еуген Бертольд Фрідріх Брехт народився 10 лютого 1898 року в старовинному баварському містечку Аугсбурзі, в родині директора великої паперової фабрики.

2. Освіта. Чотири роки навчався у народній школі, після чого вступив до Аугсбурзької гімназії. Вже у гімназійні роки був надрукований перший вірш, підписаний «Бертхольд Ойґен» у місцевій газеті . З-поміж своїх ровесників Брехт вирізнявся бунтівною вдачею.

Йшов 1915 рік. Європа захлиналася в кривавій, безглуздій війні, яка вимагала все нових і нових жертв. Вірнопіддані баварські вчителі готували із своїх учнів «гарматне м’ясо». Коли в Аугсбурзькій гімназії для написання твору запропонували вислів Горація «Солодко й почесно вмерти за Батьківщину», гімназист Бертольд Брехт написав: «Вислів, що вмерти за Батьківщину солодко й почесно, можна розцінювати так само, як тенденційну пропаганду. Прощатися із життям завжди важко, у ліжку так само, як і на полі бою, і особливо молодим людям у розквіті сил. Тільки пустоголові дурні можуть зайти у своєму марнослів’ї так далеко, щоб говорити про легкий стрибок крізь темні ворота». За це юнака ледь не виключили з гімназії.

Батьки могли б забезпечити синові матеріальний добробут і надійне майбутнє. Проте юного бунтівника не приваблювала роль спадкоємця батьківської справи та перспектива затишного бюргерського життя. Він обрав своєю професією медицину. У 1917-1918 pp. він вивчав природничі науки, медицину та літературу в Мюнхенському університеті.

3. Перша світова війна. Влітку 1918 р. Брехт був мобілізований до армії. Втім, через серйозне захворювання нирок, комісія лікарів відмовилася послати його на фронт. Так студент-медик Брехт став санітаром військового шпиталю в Ауґсбурзі. Саме там він на власні очі побачив жахи, безглуздя й лицемірство цієї війни (військовий шпиталь — місце не для тонкосльозих). Тож у 1918 р. Брехт написав вірш «Легенда про мертвого солдата», у якому описав гротескову ситуацію: до вже похованого рядового прийшла медична комісія і, визнавши, що він ще «здатен воювати», відправила на фронт. Виступаючи проти військової істерії, що саме розгоралася в Німеччині, Брехт, як справжній інтелектуал, наводив повчальні приклади з історії (подібний прийом застосував Г. Белль в оповіданні «Подорожній...», де в підтексті антична Спарта протиставляється гітлерівській Німеччині). Так, він писав про сумну долю Карфагена — могутнього супротивника Стародавнього Риму, який зник у пісках історії: «Три війни вів Карфаген. Ще могутній після першої, він лише зберіг своїх жителів після другої. Після третьої від нього не лишилось і сліду», — писав Брехт у відкритому листі до німецьких діячів мистецтва, намагаючись застерегти співвітчизників, ошуканих фашистсько-мілітаристською пропагандою.

Коли читаєш вірші Брехта, то ніби чуєш гомін робітничих районів. Важко повірити, що поет, який так добре знав життя знедолених і не любив багатих, походив із родини, яка вчила своїх дітей панувати.

4. Перші драми. Наприкінці 10-х років з'являються й перші драматичні спроби Брехта: драми «Ваал», «Барабани вночі».

Після Першої світової війни Брехт відновив свої заняття в Мюнхенському університеті. Однак кар’єра лікаря його вже не приваблювала, і студента частіше можна було побачити в кав’ярні «Стефанія», де збиралася богема.

5. Брехт і комунізм. Починаючи з другої половини 20-х років у творчому розвитку Брехта намічається злам. Він охоплює всі рівні його духовного життя. Брехт студіює праці К. Маркса, знаходячи в них раціонально (до того ж економічно й політично) аргументоване підґрунтя власного бунту проти капіталізму, а також позитивну, на його думку, програму перетворення суспільства й мистецтва. Він зближується з комуністичним рухом і залучається до його пропаганди. У цей час митець розробляє концепцію новаторської драми й успішно апробує її в низці п'єс.

6. Успіх та визнання. 29 вересня 1922 р. ім'я Б. Брехта стало відомим усій Німеччині: цього дня відбулася прем'єра п'єси "Бій барабанів серед ночі", а 24-річний драматург отримав літературну премію імені Клейста. Незважаючи на безсумнівний тріумф у світі мистецтва, буржуазна публіка не сприйняла завзятого молодого письменника.

Атмосфера в Мюнхені була напруженою. З одного боку — потужний робітничий рух і зародження фашизму

У листопаді 1923 р. під час гітлерівського путчу в Мюнхені його ім'я було занесене до чорного списку осіб, які знаходилися під особливим наглядом цензури. Б. Брехт був змушений переїхати до Берліна і в 1928 р. Він отримав місце у німецькому театрі у М. Рейнхардта. Тут відбулася зустріч з Хеленою Вайгель, своєю майбутньою дружиною, яка народила йому сина Стефана.

У 1925 році вийшла перша книга поезій Брехта і коротка версія п’єси «Тригрошової опери» — перша його праця у співавторстві з талановитим композитором Куртом Вайлем. «Тригрошова опера» була з успіхом поставлена 31 серпня 1928 року у Берліні, а потім і у всій Німеччині. Виникли бунти під час постановок п’єс.

П’єса «Тригрошова опера» (1928) принесла драматургові світове визнання й засвідчила пошуки нової театральної техніки. Вона поєднувала дві дії — сценічну та музичну: пісні (зонги), музику до яких написав К. Вайль, коментували, пояснювали дію, як це робив свого часу хор у давньогрецькій трагедії. За своїми переконаннями Брехт був комуністом, а його п’єси мали яскраво виражене ідеологічне спрямування, що неабияк шокувало значну частину «добропорядної» буржуазної аудиторії. Чимдалі частіше прем’єри його вистав супроводжувалися скандалами, а сам драматург опинився під пильним наглядом поліції. Коли до влади прийшли фашисти, Брехт зрозумів, що за їхнього правління в нього немає майбутнього.

7. Еміграція і Друга світова війна. У 1933 р. письменник разом із родиною покинув Німеччину. Почалася довга еміграція.

Драматург з родиною оселився у Данії і вже 1935 року його позбавили німецького громадянства.

У 1940 році нацисти вдерлися у Данію, і письменник-антифашист змушений був поїхати у Швецію, а потім у Фінляндію.

Талант опального на батьківщині Брехта знаходить визнання за кордоном. Зростає кількість його прихильників; його п'єси успішно ставлять на сценах Парижа, Амстердама, Копенгагена. Двічі упродовж 30-х років Б. Брехт відвідав Москву, де як член редколегії залучився разом із Л. Фейхтванґером до видання німецького часопису «Дас Ворт».

Далеко від батьківщини драматург писав вірші для антинацистських рухів, а в 1938—1941 роках створив найбільші свої п’єси — «Життя Галілея», «Матінка Кураж та її діти», «Добра людина і Сичуані», «Пан Пунтіла та його слуга Матті».

Це були часи, коли, за його влучним висловом, він міняв країни частіше за черевики. Він намагався бути ближче до батьківщини й покидав ту чи іншу країну, щойно загроза фашистської окупації ставала реальною.

Гітлерівці не давали письменникові спокою, вони не тільки спалили його книжки, позбавили громадянства за «Легенду про мертвого солдата», а й вимагали від урядів тих країн, де перебував Брехт, видати його Берліну. Напередодні вступу фашистів до Фінляндії, письменник залишив її, дістався транссибірським експресом до Владивостока і за 11 днів до нападу Гітлера на Радянський Союз відплив до Америки.

8. У США. Попри свою «прокомуністичну» орієнтацію, місцем свого подальшого перебування він обрав не Радянський Союз, а США.

Тут Брехт продовжує інтенсивно працювати - і як драматург, і як кіносценарист, і як режисер-постановник. У Сполучених Штатах навколо митця згуртувалася частина німецької антифашистської еміграції (до цього кола належав і відомий письменник Л. Фейхтвангер), у Брехта з’явилося чимало американських друзів, палких прихильників його таланту, серед яких — усесвітньовідомий актор Чарлі Чаплін. В Америці письменник написав свої знамениті твори «Добра людина із Сичуані» (1938-1940), «Кавказьке крейдяне коло» (1944-1945) і переглянув концепцію п’єси «Життя Галілея» (1938-1939), написаної ще в Данії. У своїй статті «Про експериментальний театр» Брехт згадував, як пережив біля радіоприймача «історичну сцену»: фізик Н. Бор давав у Копенгагені інтерв’ю у зв’язку з відкриттям атомної енергії. На запитання кореспондента, чи можна використати це відкриття практично, фізик відповів, що поки що ні. Кореспондент вигукнув: «Слава Богу! Я думаю, що людство ще не готове володіти таким джерелом енергії!» Коли ж у 1946 р. Брехт повернувся до «Життя Галілея», людство вже продемонструвало свою «готовність» використати нову енергію. Позиція письменника не сподобалася американській владі. Якраз тоді в США набирала оберти кампанія «боротьби з комуністами», тож письменника викликали до Вашингтона в комісію Конгресу США за підозрою в належності до «комуністичної змови в Голлівуді»... Брехту вдалося заплутати конгресменів і його відпустили. На повторний виклик він, звісно, не чекав і вже наступного дня (31 жовтня 1947 р.) вилетів до Парижа.

Американська прем’єра «Життя Галілея» відбулася в грудні без автора.

9. Повернення до Східної Німеччини. 22 жовтня 1948 р. Брехт повернувся до Берліна. Цікаво, що жодна із «західних зон», розділеної після програної війни Німеччини (ані французька, ані англійська, ані американська), не дала комуністові Брехту дозволу на в’їзд. Це зробила лише Східна Німеччина, тож у жовтні 1948 року письменник переїхав у радянський сектор Берліна. Там відбулася прем’єра п’єси «Матінка Кураж та її діти» у його постановці. Головну з роль грала дружина автора.

10. Театр «Берлінер Ансамбль». У Берліні виник задум створити власний театр «Берлінер Ансамбль», яким Брехт керував до кінця життя. У березні 1954 року колектив отримав статус державного театру. Вистави брехтівського «Берлінер ансамблю» мали неабиякий успіх, їх вітали театрали Європи. Популярність Брехта зростала.

Він вів активну боротьбу за мир, за возз’єднання всіх німецьких земель, хоча ця теза 1956 року не була популярною у світі, розколотому на два непримиренні блоки — НАТО і Варшавський договір.

Втім, цей «неортодоксальний марксист» прагнув зберегти незалежність від радянської влади. Тому й не прийняв німецького громадянства, а продовжував жити на батьківщині із закордонним (австрійським) паспортом, готовий будь-якої миті опинитися по той бік «залізної завіси».

11. В останній період творчості визнання Брехта стрімко зростає: він стає лауреатом національних і міжнародних премій, його обирають членом Академії мистецтв колишньої соціалістичної Німеччини (1950 р.); його книжки виходять великими накладами; його драми набувають дедалі більшої популярності.

Суспільним явищем стала й постановка в 1970-х роках п’єси Брехта «Життя Галілея» московським Театром на Таганці. Фінальний монолог Галілея, у якому він говорив про відповідальність учених за свої відкриття, радянська інтелігенція асоціювала з виступами дисидента академіка А. Сахароза, «батька» водневої бомби.

12. Останні роки життя письменника були надзвичайно напруженими. Серце не витримувало шаленого темпу. «Берлінер ансамбль» готував до прем’єри третю редакцію «Життя Галілея». Та драматург її вже не побачив. 10 серпня 1956 р. він ще відвідує репетицію у Берлінському ансамблі. Втім, погане самопочуття змушує його залишити залу. Ще кілька днів він проводить удома, переглядаючи свої рукописи.

13. Смерть. 14 серпня 1956 р. він помер від серцевого нападу на репетиції оновленої п’єси... На його могилі немає великого пам’ятника. Лише плита, на якій викарбовано «Бертольт Брехт», а поряд — могили видатних німецьких філософів — Гегеля і Фіхте...

14. Світогляд Б.Брехта: ідеї гуманізму, усвідомлення цінності життя людини, антифашист, неприйняття нацизму й фашизму, пацифіст (осуд війни), атеїст, захисник миру, близький комуністичного руху

15. Основні твори: «Тригрошова опера», «Життя Галілея», «Матінка Кураж та її діти», «Добра людина і Сичуані», «Пан Пунтіла та його слуга Матті».

16. Брехт – мистець-єретик: він ніколи не ішов сліпо за панівною ідеологією, а шукав і знаходив власний шлях у житті та в драматургії, відкривав нове, незнане, утверджував власну систему цінностей, творив оригінальний художній світ, який став значним надбанням мистецтва ХХ ст.

17. Новаторство: відмовився від великих літер на письмі (у німецькій мові всі іменники пишуться з великої літери), скасував знаки пунктуації, залишивши лише знак питання та - хіба що заради жарту - знак оклику.

"Епічний театр" Брехта

Бертольд Брехт став засновником теорії та практики епічного театру. Ще наприкінці 20-х pp. драматург заявляв, що найбільшу надію покладає на тих людей, які йдуть із театру незадоволені засиллям містики, проповіді насильства й жорстокості. Провідним напрямом у німецькій драматургії того часу був експресіонізм, який, за словами Брехта, «проголосив визволення людини і не здійснив його». Митці-експресіоністи, суб’єктивно чесні й чисті, виступали проти війни й крові. Але не бачили виходу для людства. Саме в цей час розгубленості та непевності Брехт заговорив про необхідність створення «бойового мистецтва» — мистецтва, яке б змусило людину визначити власну позицію в житті. Глядач повинен думати, аналізувати, приймати рішення, тоді як роками народ привчали не думати, а лише виконувати накази.

Теоретичні основи цієї конценції викладені Брехтом у праці «Сучасний театр — театр епічний» (1931). У ній драматург полемізує з традиційним «арістотелівським», або «драматичним», театром щодо питань форми й змісту драматичного твору.

Основні положення теорії «епічного театру» Б. Брехта

1. Головним має бути звернення не до почуттів, а до розуму глядача.

Емоції породжують катарсис (очищення душі), однак висновки глядач має робити з дійсності.

2. Потрібно зацікавлювати глядача не перебігом подій та очікуванням розв’язки, а ідеями твору й перебігом авторської (режисерської) думки. До речі, саме з цієї причини сюжети п’єс Брехта не є власне «авторськими», а переважно загальновідомими ситуаціями чи історичними подіями («Матінка Кураж та її діти» — Тридцятилітня війна; «Життя Галілея» — зречення Галілеєм свого вчення) або запозичені в інших авторів (у «Тригрошовій онері» Брехт скористався сюжетом «Опери жебрака» англійського драматурга XVІІI ст. Дж. Гея).

3. Головний художній прийом — «ефект відчуження», коли щось загальновідоме й буденне позбавляється традиційних рис, звичності та зображується в несподіваному ракурсі. «Що таке відчуження? — писав Брехт. — Провести відчуження певної події чи характеру — це значить позбавити подію чи характер усього, що й так зрозуміло, знайомо, очевидно, і, навпаки, — викликати з цього приводу здивування і цікавість».

Сутність «ефекту очуження» полягала в тому, що буденне явище подавалося у новому світлі й поставало як дивне, вирване зі звичного плину життя, «чуже». Це також підштовхувало глядача до аналізу того, що показувалося на кону. «Ефект очуження» був стрижнем, що пронизував усі рівні епічної драми: сюжет, систему образів, художні деталі, тощо, аж до декорацій, особливостей акторської техніки сценічного освітлення.

4. «Ефекту відчуження» режисер досягав за рахунок умовності костюмів і декорацій,

5. Для посилення сценічного ефекту Брехт використав різні таблички з написами, що з’являлися над головами акторів перед початком кожного нового епізоду. У цьому він вбачав засіб критичного ставлення до того, що відбувалося на сцені.

6. Основне — вплив на розум, а не на почуття. З цією метою він ввів у пісні-зонги (пісні-монологи героя або автора), які не є частиною сюжету, а пояснюють чи оцінюють події у зверненні акторів безпосередньо до глядача.

Герой через їхню визначальну роль у розкритті художньої думки перетворився на рупор ідей автора і підсумував події, розмірковував над їх смислом, свої думки передав глядачеві.

7. Сутність драматичного конфлікту полягає в зіткненні та протиборстві ідей, розв’язка переноситься зі сцени в зал — дійти певного висновку має глядач.

8. Завдання театру Брехт вбачав у створенні цілковитої ілюзії життя на сцені (дія не мала переносити глядача в певну епоху, актору не потрібно було повністю перевтілюватися. Його завдання полягало в тому, щоб грати і через гру показати, яким був герой, і примусити, таким чином, глядача споглядаючи думати).

9. Письменник вважав, що драму потрібно писати і ставити так, щоб глядач постійно пам’ятав, що перебуває в театрі, що перед ним сцена, а на ній актори. З цією метою режисер звів до мінімуму декорації, костюми набули умовного характеру.

10. Драматург наголосив на необхідності критичного ставлення автора до того, що відбувається у п’єсі і на сцені.

11. Театр німецького драматурга став «театром відкритих висновків». Автор запропонував глядачам одночасно кілька логічних варіантів, що взаємовиключають один одного. Таким чином режисер підвів глядачів до самостійного висновку, змусив їх втручатися у хід не того, що відбувалося на сцені, а самого життя. Режисер не імітував життя, а розмірковував над ним.

12. Мета Брехта — театр, який тлумачив уроки історії.

Театр Брехта має філософський та дидактичний характер. Його завдання — учити думати, виховувати активну особистість, спонукати змінювати світ на краще.

Б. Брехт був видатним реформатором західного театру. Він створив новий тип драми, який відрізнявся від «арістотелівського» тим, що перетворював «показ» дії на «розповідь» про неї; руйнував ілюзію життєподібності того, що відбувалося на сцені; був націлений на активізацію інтелекту глядача. Сюжети та персонажі «епічних драм», часто запозичені з інших літературних джерел і докорінно перероблені, мали здебільшого алегоричний характер «Епічна драма» порушувала важливі суспільно-політичні проблеми, аналізувала їх під кутом марксистських ідей і мала вирішувати певні повчальні й виховні завдання щодо глядача. Це визначило її ідеологічний ґатунок. Драматургія Брехта вважається прикладом політично заангажованого мистецтва XX ст.

Досвід написання віршів став драматургу у пригоді при створенні пісень («зонгів») для п'єс. До речі, деякі з найпопулярніших його «зонгів» виконувалися і як окремі твори. Так, після блискучої прем'єри «Копійчаної опери» (1928), брехтівські «зонги» з цього твору підхопив майже весь Берлін. їх співали таксисти й вуличні співаки з гітарами та гармошками, їх тиражували тисячі платівок. Один енергійний підприємець навіть відкрив «Копійчану кав'ярню», в якій постійно виконувалися мелодії та пісні з брехтівської п'єси.

«Копійчана опера» була першим зрілим взірцем «епічної драми». А найзначнішими досягненнями театру Брехта стали драми «Матінка Кураж та її діти» (1939), «Добра людина з Сезуана» (1938-1940), «Пан Пунтіла та його слуга Матті» (1940), «Життя Ґалілея» (1938-1946), «Кавказьке крейдяне коло» (1943-1944) та ін.

Проза Б. Брехта. Деякі його прозові твори безпосередньо виростали із драм, зокрема - «Копійчаний роман» (1934). Та й в оповіданнях, зовні не зв'язаних з творами для театру, легко впізнається рука Брехта-драматурга - від притчового характеру сюжетів до парадоксальних художніх рішень, що нагадують «ефект очуження».