Біблія. Старий Заповіт. 10 заповідей. Афоризми Старого Заповіту.

Ознайомся з матеріалами уроку!

Запиши 10 афоризмів, які, на твою думку,

варті того, щоби їх знали

твої блізькі та рідні люди!

Повторення понять з теорії літератури.

Легенда — народна оповідь про життя якоїсь особи чи незвичайну подію, оповита фантастикою, казковістю.

Притча — короткий фольклорний або літературний розповідний твір повчального характеру, орієнтований переважно на алегоричну форму доведення змісту етичних цінностей буття.

Словникова робота.

• Креаціонізм (від лат. creatio – творення) — віра в те, що світ, людина та різні форми життя на Землі створені вищою, надприродною силою. Креаціонізм не є цілісною доктриною — існує багато різновидів креаціонізму з різними уявленнями про час акту творіння та різним ставленням до сучасних наукових поглядів на біологічну та геологічну еволюцію.

10 заповідей Божих

І зразок у вигляді стенду

ІІ зразок в класичному варіанті

Десять Божих Заповідей

Я – Господь Бог твій, що вивів Тебе з землі Єгипетської, з дому неволі.
1. Нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене.
2. Не взивай намарно імені Господа Бога твого.
3. Пам’ятай день святий святкувати.
4. Шануй батька твого і матір твою.
5. Не вбивай.
6. Не чини перелюбу.
7. Не кради.
8. Не свідчи неправдиво на ближнього твого.
9. Не пожадай жінки ближнього твого.
10. Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого.

Церковні заповіді

1. Брати участь в Службі Божій у неділю та приписані свята і стримуватись від тяжких робіт.
2. У гріхах принаймні раз на рік сповідатись.
3. Принаймні раз на рік, у Великодній час, причащатися.
4. В установлені Церквою дні стримуватись від м’яса і зберігати піст.
5. Допомагати в потребах Церкви

Дві головні заповіді любові

1. Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, всією душею твоєю, всією силою твоєю і всією думкою твоєю. Це перша і найбільша заповідь.
2. Люби ближнього твого, як себе самого.

Євангельські істини віри

1. Є один Бог, що все створив і всім править.
2. Бог – справедливий Суддя, який за добро нагороджує, а за зло карає.
3. Є три Божі Особи: Бог Отець, Бог Син, Бог Дух Святий – тобто Пресвята Трійця.
4. Син Божий став Людиною і вмер на хресті задля нашого спасіння.
5. Людська душа безсмертна.
6. Божа благодать необхідна для спасіння.

Моральні чесноти: 1. Розсудливість 2. Справедливість 3. Мужність 4. Поміркованість.
Божі чесноти: 1. Віра 2. Надія 3. Любов.

Дари Святого Духа
1. Мудрість 2. Розум 3. Рада 4. Сила 5. Знання 6. Побожність 7. Страх Божий.

Сім Святих Таїнств
1. Хрещення
2. Миропомазання.
3. Євхаристія.
4. Покаяння і Примирення. (Сповідь)
5. Єлеопомазання хворих.
6. Священство.
7. Подружжя.

Плоди Святого Духа
1. Любов 2. Радість 3. Мир 4. Довготерпеливість 5. Лагідність 6. Доброта 7. Милосердя 8. Тихість 9. Вірність 10. Скромність 11. Стриманість 12. Цнотливість.

Сім головних гріхів
1. Гордість.(Пиха)
2. Жадібність.
3. Заздрість.
4. Гнів.
5. Нечистота.
6. Обжерливість.
7. Лінощі.

Дай відповіді на запитання!

1. Що таке 10 Заповідей Божих?

2. З якою метою було записано дані заповіді?

3. Які правила поведінки вони стверджують?

4. Чи можемо ми говорити, що вони є основою існування людського соціуму?

5. Яка заповідь найважливіша для мене? Чому? Поясни відповідь (3-4 речення)

ДО ВАШОЇ УВАГИ ДЕЯКІ БІБЛІЙНІ АФОРИЗМИ

Книга приповістей (притч) Соломонових

СПАТИ СНОМ ПРАВЕДНИКА (3: 24)

БЛАЖЕН, ІЖЕ І СКОТИ МИЛУЄ (12: 10)

Притчею звуть оповідь, часто завуальовану, алегоричну, в якій є виразно повчальний зміст, мораль. Притчі в Європі були дуже популярні за часів середньовіччя: прийшли вони туди зі Сходу, а точніше — з Біблії та Євангелій.

Завдання "Книги притч Соломонових" було визна­чене так: "... щоб мудрості дати простодушним, юнако­ві — пізнання й розважність. Хай послухає мудрий — і примножить науку, а розумний здобуде хай мудрих думок..." (1: 4-5).

З цієї книги в нашу мову потрапило лише декілька крилатих слів. Проте значна частина цих притч так чи інакше ввійшла в нашу мову — як прислів'я, приказки, народні оповідання.

Вислів "спати сном праведника" пов'язаний із неодно­разовими згадками в Біблії про спокійний сон людей, які ведуть чесне, праведне життя: "Тоді підеш безпечно своєю дорогою, а нога твоя не спотикнеться! Якщо по­кладешся — не будеш боятись, а ляжеш, то буде приємний твій сон" (3: 23—24).

У сучасній українській мові цей вислів дещо пере­осмислився: сьогодні найчастіше це образна характерис­тика лінощів — душевних і фізичних:

У нас-бо таки громадського виховання нема ніякого, а через те й громадського почуття бракує. Все приходиться тільки очі протирать, щоб світліше на світ подивитись, а деякі, як лінуються, то й очей не проти­рають, а просто сплять сном праведних, та сни їм золоті привиджуються (Леся Українка, лист до М. Павлика, 5.12.1891 p.).

Інколи цей вислів є образним позначенням міцного сну безтурботної людини:

Подумайте: старшина роти... Їздових стереже! Коней їм годує! А вони собі сплять сном праведників (О. Гончар).

... далі засинав сном праведника. Якщо сон ареш­танта, приреченого на тяжку покуту "ворога народу", можна назвати сном праведника

(І. Багряний).

Вислів "блажен, іже і скоти милує" звичайно наво­диться церковнослов'янською мовою. По-українськи він перекладений у Біблії так: "Піклується праведний життям худоби своєї, а серце безбожних жорстоке" (12: 10). Нам усім цей вислів добре знайомий із повісті М. Коцюбин­ського "Коні не винні":

Ні, таки справді він чув бадьорість по сьогоднішній сходці, де рішуче стояв за те, що народ має право на землю.

— Блаженні, іже і скоти милують... — одповів текстом на свої думки мовчазний Жан...

— Браво, Жан, браво!.. — розсміявся Аркадій Петрович. — То ж скоти, а то люди... (М. Коцюбинський).

А щоб у вас було уявлення про такі популярні в давнину притчі, почитайте декілька з них — і ви їх упізнаєте: вони загальновідомі за своїм змістом і мораллю:

"Хто яму копає, той в неї упаде, а хто котить камінь, — на нього воно повертається" (26: 27).

"Золотая сережка в свині на ніздрі — це жінка гарна, позбавлена розуму" (11: 22).

"Нерозумного гнів пізнається відразу, розумний же мовчки ховає зневагу" (12: 16).

"Якщо голодує твій ворог — нагодуй його хлібом, а як спрагнений він — водою напій ти його..." (25; 21).

"Не дивись на вино, як воно рум'яніє, як виблискує в келиху й рівненько ллється, — кінець його буде кусати, як гад, і вжалить, немов гадюка..." (23: 31—32).

"Язик лагідний — то дерево життя, а лукавство його — заламання на дусі..." (15: 4).

Це загальнолюдські моральні правила — вони вічні.

Книга Екклезіаста, або Проповідника

СУЄТА СУЄТ (1: 2)

ПОВЕРТАТИСЯ НА КРУГИ СВОЙ (1: 6)

НЕМАЄ НІЧОГО НОВОГО ПІД СОНЦЕМ (1: 9-10)

ВО МНОГОЙ МУДРОСТІ МНОГО ПЄЧАЛІ (1: 18)

УСЬОМУ СВІЙ ЧАС, І КОЖНА РІЧ МАЄ СВОЮ ПОРУ (3: 1)

ЧАС РОЗКИДАТИ КАМІННЯ І ЧАС СКЛАДАТИ КАМІННЯ (3: 5)

ЖИВОМУ СОБАЦІ КРАЩЕ, НІЖ МЕРТВОМУЛЕВОВІ (9: 4)

ХТО КОПАЄ ЯМУ, САМ У НЕЇ ВПАДЕ (10: 8)

Ця давньоєврейською мовою звалася "Кохелет", грецькою мовою — "Еккле­зіаст", що означає "проповідник", "людина, що промо­вляє на зібранні". За своєю будовою це кілька невеликих поем, об'єднаних наскрізною думкою.

Автор книги веде розповідь не від свого імені, а начебто від імені легендарного іудейського царя Соломо­на. Адже Соломон — це традиційний образ людини, наділеної величезною мудрістю і незліченними багат­ствами. Та тільки книгу цю не міг написати цар Соломон: вважається, що він володарював десь у X столітті до н. е., а книга написана значно пізніше — приблизно у IV столітті до н. е. Автор ділиться з читачем своїми сумними роздумами про життя. Він твердить, що володіння найбільшими благами на землі не дає повного задоволення, істинного щастя. Так само й гонитва за насолодами — це справа пуста й безнадійна. Оповідач у книзі — людина, яка досягла всього, про що тільки можна мріяти, випробувала все, про що звичайна людина й подумати не може... І що ж? Він прийшов до висновку, що це була гонитва за примарами. Світ є незмінним у своєму круговороті, а таємниця Бога, його шляхи — незглибимі. Тому, вважає автор, треба залишити всілякі шукання і жити так, як дано: покоритися долі, примиритися з нерозгаданістю таємниці життя і людського призначення.

Чи не найвідомішим із цієї книжки є вислів "суєта суєт", "суєта". Вислів узято з першого вірша тексту (тільки в українському перекладі Біблії "суєта" перекла­дається як "марнота"): "Наймарніша марнота, — сказав Проповідник, — наймарніша марнота, — марнота усе! Яка користь людині в усім її труді, який вона робить під сонцем?" (1: 2-3):

Птах у небі, весняний вітерець навкруг, простір полів, заквітчаних колоссям та квітами, — оце суттєве, друзі мої, а решта все марнота марноті (О. Гончар).

Проте частіше вживається вислів у формі "суєта суєт": так кажуть, коли з осудом ставляться до чогось, не вартого часу й зусиль:

А от молодий, поти перегорить у його там усе, поти дійде до того, що мир йому стане суєтою суєт — все він до його лине, все його туди тягне... (Панас Мирний).

Вислів "мирська суєта" ("суєта", "суєта суєт") у широкому, узагальненому значенні вживається, коли говорять про життя, взагалі про навколишній світ:

Зараз дідова душа коливалась поміж небесним видінням і мирською суєтою (М. Стельмах).

Я скажу їм: світанки, все на світі таке муруге! Урожай суєти — залишається тільки стерня. (Л. Костенко)

Коли кажуть: "повертатися на круги своя", — томають на увазі те, що в житті все вже було, все повторюється, нового або немає зовсім, або майже немає. А от у тексті біблійному — це красивий, поетичний образ вітру, який повертається: "Віє вітер на південь, і на північ вертається, крутиться, крутиться він та й іде, і на круг свій вертається вітер..." (1: 6).

Вислів став крилатим, вийшовши з церковнослов'ян­ського тексту, звідси й незвична його форма:

Є. Холодов у своїй книзі "Композиція драми" справедливо заперечує проти подібних "законів", за якими буцімто дія драми в кожному акті "повертається на круги своя", за біблійним виразом (Є. Старин­кевич).

Людина вийшла із печери, коли винайшла дім. Це винахід, який найдовше нам служить. Дім, що має двері, в які можна зайти подорожньому, є двері, крізь які діти виходять у світ, щоб потім повертать і повертать "на круги своя " (В. Я в о р і в с ь к и й).

Став крилатим і вислів "немає нічого нового під сонцем". Він походить із такого тексту: "Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, — і немає нічого нового під сонцем!.." (1: 9).

І ще один вислів пішов у мандри зі сторінок "Екклезіаста" церковнослов'янською мовою: "во многой мудрості много печалі". В українському перекладі: "Бо при многості мудрости множиться й клопіт, хто ж пізнання побільшує, той побільшує й біль!.." (1: 18).

Отак віддячиться важка тобі робота за всі твої труди, за всі твої літа: помножиш мудрість — клопіт вироста, побільшиш пізнання — побільшає й скорбота. (М. Карпенко)

З цього можна зробити висновок, що коли людина дуже мудра, вона не може вже бути безтурботно-веселою: мудрість породжує печаль.

Міцно увійшов у нашу мову і став узвичаєним вислів "усьому свій час" (повний обсяг цього вислову: Усьому свій час, і кожна річ має свою пору").

Походить цей вислів із такого тексту: "Для всього свій мас, і година своя кожній справі під небом: час родитись і час помирати, час садити і час виривати посаджене, час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати, час плакати й час реготати, час ридати і час танцювати, час розкидати каміння і час каміння громадити, час обіймати і час ухилятись обіймів, час шукати і час розгубити, час збирати і час розкидати, час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити, час кохати і час ненавидіти, час війни і час миру!" (3: 1—8).

Нагнітаючи ці протилежні поняття, автор підсилює думку: життя швидкоплинне, жити треба сьогодні, зараз, у цю хвилину, нічого не відкладаючи на завтра, бо завтра промине час кохати і, можливо, настане час ненавидіти — і людина втратить найдорожче:

Все має пору, для всього приходить свій час. І для агави. Те, що таїлося в ній, продирає нарешті тісні обійми і виходить на волю як велет, несучи на могутньому тілі, яке може зрівнятися хіба з сосною, цвіт смерті

(М. Коцюбинський).

Крилатим став ще й такий вислів із "Книги Екклезіас­та" —"час розкидати каміння і час складати каміння" (3:5). Цим висловом звичайно позначають якісь зміни у суспільному житті:

— Гей, хто в полі, озовися! Мовчить вітер. Тоді чуття істини підказує Мамаєві, що десь тут має бути каміння, яке буває час збирати і час розкидати (Є. Сверстюк).

Коли ми кажемо: "краще живий собака, ніж мертвий лев" ("живому собаці краще, ніж мертвому левові"), — то часто вкладаємо в ці слова приблизно таке ж значення, як у вислів "краще синиця в жмені, ніж журавель у небі". Та перший вислів значно глибший за змістом: у ньому йдеться про цінність самого життя та про його скоро­минущість. Ось як говориться у "Книзі Екклезіаста": "Хто знаходиться поміж живих, той має надію, бо краще собаці живому, ніж левові мертвому! Бо знають живі, що помруть, а Померлі нічого не знають, і заплати немає вже їм, — бо забута і пам'ять про них, і їхнє кохання, і їхня ненависть, та заздрощі їхні загинули вже..." (9: 4—6).

Деякі вислови з Біблії так давно відірвалися від тексту і перейшли до загальнонародної мови, що вважаються народними прислів'ями і приказками. Так, наприклад, сприймається вислів "хто копає яму, сам у неї впаде". У "Книзі Екклезіаста" сказано: "Хто яму копає, той в неї впаде; а хто валить мура, того гадина вкусить; хто зносить каміння, пораниться ним; хто дрова рубає, загрожений ними" (10: 8-9).

Вислів цей у загальнонародній мові зазнав певної зміни: "хто (під когось) яму копає, сам у неї впаде".

Сьогодні цей вислів означає — "підступно, таємно готувати комусь неприємності":

— По службі ти високо підеш, хороше жити будеш. Вороги на тебе копають яму, та самі туди впадуть (Григорій Тютюнник).

Як розсердиться Панас, то вже злий буде хто й зна поки і все проти того чоловіка копатиме (Б. Грінченко).

Пісня над Піснями (Пісня Пісень)

ПІСНЯ ПІСЕНЬ СЕЛЬНИЙ КРИН (2: 2)

КЕДР ЛІВАНСЬКИЙ (5: 15)

СУЛАМІФ (СУЛАМІТА) (7: 1)

СИЛЬНА, ЯК СМЕРТЬ (8: 6)

Ця книжка ще зветься "Соломонова Пісня над Піснями"; авторство її приписується цареві Соломону. В ній розповідається про кохання Соломона і Суламіфи (Суламіти) — двох юних, чистих і прекрасних людей. "Пісня Пісень" — високопоетичний твір, перлина світової любовної поезії:

Щасливий, хто не знає пізніх літ, Хто тішиться прозорими рядками, Де "Книга Рут", і "Пісня над піснями", І дотепу гризький, колючий дріт.

(М. Зеров)

Став крилатим заголовок книжки "Пісня Пісень". Так називають прекрасний твір, вершину творчості якогось автора. Так називають ще значні досягнення у чомусь:

Шолом-Алейхем оповідав братові: "Коли я писав мої вірші, я як міг шукав "Кобзаря", цю пісню пісень Шевченка, і не міг знайти. Я ладен був віддати що завгодно і скільки завгодно. І ось тепер я бачу, що не прогадав би, якби заплатив найвищу ціну бодай за одну його "Катерину" (М. Б а ж а н).

Сельний крин"— так по-церковнослов'янськи зветься польова лілея. У "Пісні Пісень" цей вислів вживається як порівняння при змалюванні краси Суламіфи — коханої царя Соломона: "Як лілея між тереном, так подруга моя поміж дівами!" (2: 2). У переносному значенні - це символ юності, краси, чистоти:

Бо була собі на лихо

Найкраща між ними,

Між дівчатами, мов крин той

Сельний при долині —

Між цвітами.

(Т. Шевченко)

Кедр ліванський — могутнє, величне дерево, що досягає 25—40 метрів висоти. Порівняння з кедром ліван­ським є в "Пісні Пісень". Суламіф так говорить про свого коханого: "Його вигляд, немов той Ліван, він юнак — як ті кедри!" (5: 15). "Ліванський кедр" — уособлення чолові­чої краси і сили:

Мов кедр серед поля

Ліванського, — у кайданах

Став Гус перед ними!

І окинув нечестивих

Орліми очима.

(Т. Шевченко)

Описові звороти, утворені від крилатого вислову "кедр ліванський", звичайно є засобом опису привабливої зов­нішності — безвідносно до інших якостей людини:

І хоч зріс я мов кедр, що вінчає Ліван,

Та душа в мні похила, повзка, мов бур'ян.

(І. Франко)

— А перси! Як гора Карміл! Правда! А голова! Як кедр ліванський, а шия, мов стовп сілоамський! — хвалив Копронідос і все присовувася до Таїсія

(І. Н е ч у й - Л е в и ц ь к и й).

Суламіф (Суламіта) — уособлення дівочої краси, принадності, образ коханої, уславленої обранцем:

Ми [цигани] плем'я. Ми горох. Ми котимось по світу. Там пригорща. Там жменя. А кореня — ніде. Що з того, що той цар прославив Суламіту? А де тепер той цар і Суламіта де?

(Л. Костенко)

"Сильна, як смерть" — так каже про свою любов юна Суламіта, звертаючись до Соломона: "Поклади ти мене, як печатку, на серце твоє, як печать на рамено, бо сильне кохання, як смерть" (8: 6).

Оце вже справді "сильна як смерть". Це вже та любов, яка кидає на шалі терезів не багатство, а все життя (М.Рильський).

Книги великих пророків

ПЕРЕКУВАТИ МЕЧІ НА РАЛА (Книга пророка Ісайї, 2: 4)

РАДУЙСЯ, НИВО НЕПОЛИТАЯ (Книга пророка Ісайї, 35: 1)

ГЕЄНА ВОГНЕННА (Книга пророка Єремії, 7: 31-32)

ХТО ДАСТЬ МОЇМ ОЧАМ ПОТОКИ СЛІЗ? (Книга пророка Єремії, 9: 1)

ЄРЕМІЯ. ПЛАЧ (СКОРБОТА) ЄРЕМІЇ.

ЄРЕМІАДА (Книга пророка Єремії, Плач Єремії)

НА РОЗПУТТЯХ ВЕЛЕЛЮДНИХ (Плач Єремії, 2: 19)

ПОБИТИ КАМІННЯМ (Книга пророка Єзекіїля, 16: 40)

ГОГ І МАГОГ (Книга пророка Єзекіїля, 38—39)

Ця група книг складається з чотирьох частин: до неї входять "Книга пророка Ісайї", "Книга пророка Єремії", "Плач Єремії", "Книга пророка Єзекіїля". В них розповідається про біди і нещастя, які богообраний народ переживав протягом ряду століть.

Книги великих пророків дали українській мові досить рясний урожай крилатих висловів.

Глибоко в серці людини є бажання бути об’єктом щирої любові. Ми шукаємо любов, намагаємося зрозуміти, у чому її суть. Але тільки ті, хто пізнав Бога і Його любов до себе, можуть із упевненістю сказати: «Я знаю, що таке справжня любов!»

Історична довідка, біблійний словник

Величатися – пишатися, зазнаватися, чванитися; вважати себе кращим, більш гідним за інших.

Напиши своє міркування (7-8 речень) на тему: "Легко любити, коли тебе люблять теж. Але що робити, коли відбувається зовсім навпаки?"

Написане в зошиті сфотографуй

та здай файл-відповідь на перевірку!