Антуан де Сент-Екзюпері «Маленький принц». Алегоричні образи та ситуації, людські взаємини, моральні цінності в казці-притчі «Маленький принц».

Вивчення нового матеріалу

Коротко про автора

Антуан де Сент-Екзюпері

Антуан Марі Роже де Сент-Екзюпері (1900-1944) народився в шляхетній графській родині на півдні Франції. Серед його предків були славні лицарі, архієпископи та відважні воєначальники, від яких часто залежала доля не лише Французького королівства, а й усієї Європи. Але на початку XX століття від усієї колишньої могутності залишилися старі портрети на стінах родового замку, витерті гобелени й безліч родинних переказів і традицій. А ще був таємничий світ старого замку, добра й турботлива мама (батька хлопчик втратив у чотирирічному віці), брат і сестри, вчителі, тобто все, що необхідно дитині для щасливого дитинства, напоєного теплотою сонце і любов'ю щирих сердець.

Коли Антуану виповнилося сімнадцять років, у його життя прийшла перша усвідомлена трагедія - помер його молодший брат Франсуа. Перед смертю він заповів Антуану найдорожчі свої речі - велосипед і рушницю. Можливо, саме тоді, стоячи біля тіла померлого брата, він і замислився над основами людського буття, над законами, які примушують людину бути Людиною. Саме тоді постала й інша нагальна проблема, яку необхідно розв’язувати кожній молодій людині його віку: як жити і що робити далі?

Для збіднілого аристократа особливо великого вибору не було. Він вирішив вступити до Вищого військово-морського училища. Юнак ретельно готувався до іспитів. Спочатку все йшло ніби добре. На іспиті з математики він отримав найвищий бал. А ось твір майбутній всесвітньовідомий письменник завалив. На той час Європа потерпала від Першої світової війни, тож абітурієнтам запропонували розказати про враження солдата, який щойно з неї повернувся. «Я не був на війні, через що не хочу говорити про це з чужого голосу», - написав Сент-Екзюпері. Щирість юнака не подіяла на членів екзаменаційної комісії, він отримав найнижчий бал і втратив назавжди можливість здобути вищу освіту. Тоді Сент-Екзюпері пішов добровольцем в армію. Він потрапив у авіаційний полк. Зараз навіть важко уявити, якими на початку XX ст. були професія та особливий стиль життя авіаторів. Здавалося, що вони зроблені з іншого тіста, не такі, як усі інші, адже можуть піднятися в повітря. І Сент-Екзюпері почав брати приватні уроки, які б дали йому змогу сісти за штурвал літака. Від цього часу авіація стала невід’ємною частиною його життя.

Після закінчення армійської служби Сент-Екзюпері опинився в Парижі. Він намагався вчитися архітектури, брав приватні уроки в професорів університету Сорбонна, продавав автомобілі й книжки, поки одного разу не постукав у двері Дідьє Дора, директора авіакомпанії. Той дав йому роботу, і, зрештою, Сент-Екзюпері обійняв посаду начальника аеропорту в Марокко. Це була нелегка робота, часто небезпечна для життя: Сент-Екзюпері був надзвичайно сміливим пілотом, справжнім майстром своєї справи, що ніколи не кидав товаришів у небезпеці. За внесок у розвиток цивільної авіації він був удостоєний найпрестижнішої французької нагороди - ордена Почесного легіону. Саме в Африці відбулося народження літератора Сент-Екзюпері. Там він написав твір «Пошта на Південь» про романтику і небезпеку поштової авіації, що поєднує людей у різних, найвіддаленіших куточках Землі. З улюбленої авіації Сент-Екзюпері пішов сам, на знак протесту: з роботи звільнили його друга і керівника Д. Дора. Але небо не зникло з життя митця. Головні герої його творів - льотчики, чиї біографії з усіма перемогами і поразками він дуже добре знав.

З початком Другої світової війни Сент-Екс (саме так письменника називали друзі-льотчики) робить усе можливе і неможливе, щоб повернутися у військову авіацію. Коли гітлерівці захопили майже всю Францію, письменник запхнув у кабіну невеличкого літака членів своєї ескадрильї і вивіз до Алжиру, у такий спосіб урятувавши їх від полону. Сам Сент-Екзюпері опинився в Сполучених Штатах Америки і марив авіацією. Цьому опиралися всі, адже вважали, що Екзюпері-письменник набагато потрібніший людству, ніж Екзюпері-льотчик. У своїх, на перший погляд, таких простих і зрозумілих творах він порушував надзвичайно важливі проблеми: що таке справжня дружба і якою має бути людина, щоб планета Земля перетворилася на справжню планету Людей.

Сент-Екзюпері домігся повернення у військову авіацію. Йому дозволили п’ять бойових вильотів, він добився ще чотирьох. З останнього дев’ятого вильоту письменник і льотчик Антуан де Сент-Екзюпері не повернувся... Залишки літака знайшли через пів століття на дні Середземного моря біля Марселя. А в день смерті Сент-Екзюпері 31 серпня 1944 р. народилася легенда, що філософ, льотчик і письменник, який понад усе вірив у людину, направив свій літак високо в небо, до зір, у світ, куди повернувся Маленький принц...

Перегляньте відео.

Гра "Так - Ні"

1. Антуан де Сент-Екзюпері був французьким письменником.

2. Він працював лікарем.

3. Екзюпері був льотчиком.

4. Він народився у Франції.

5. Письменник не любив подорожувати.

6. Він брав участь у Другій світовій війні.

7. Його найвідоміший твір — «Маленький принц».

8. Він загинув під час польоту.

Перевір себе.

1. Так

2. Ні

3. Так

4. Так

5. Ні

6. Так

7. Так

8. Так

Робота над змістом твору.

Прочитайте першу умовну частину казки-притчі

МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ

(уривки)

ІІ

Я жив самотнім життям, і не було нікого, з ким міг би по-справжньому поговорити, аж до аварії, якої я зазнав у Сахарі шість років тому. Щось поламалось у моторі мого літака. Зі мною не було ні механіка, ні пасажирів, і я мав усе зробити сам, хоч ремонт був складний. Це для мене було питання життя або смерті. Питної води я мав од сили на тиждень.

Отож першого вечора я заснув на піску в пустелі за тисячі миль від будь-якого людського житла. Я був ще самотніший, ніж той, хто після корабельної катастрофи опиняється на плоті серед океану. Уявіть же собі, як я здивувався, коли на світанку мене збудив чийсь дивний голосок.

Він сказав:

- Будь ласка... намалюй мені баранця.

- Що?

- Намалюй мені баранця...

Я скочив, наче мене грім ударив. Ретельно протер очі. Пильно подивився навколо. І побачив незвичайного хлопчика, що серйозно розглядав мене. Я круглими від подиву очима дивився на цю появу. Не забувайте, що я був за тисячі миль від будь-якого місця, де жили люди. А тим часом не схоже було, щоб цей хлопчик заблукав, або до смерті стомився, чи вмирав від голоду, спраги, а чи від страху. За його зовнішністю зовсім не можна було сказати, що це дитина, яка загубилася серед пустелі, за тисячі миль під населених місць. Нарешті мені вернулася мова, і я сказав:

- А... що ти тут робиш?

Тоді він знову попросив тихо і дуже серйозно:

- Будь ласка... намалюй мені баранця...

Таємнича поява так вразила мене, що я не наважився відмовитись. І хоч яким безглуздям це могло видатися тут, за тисячі миль від населених місць, коли на мене чекала смерть, я дістав з кишені аркуш паперу та ручку. Але в ту ж мить згадав, що вчився головним чином географії, історії, арифметики та граматики, і сказав хлопчикові (трохи навіть сердито), що не вмію малювати. Він одказав:

- Це нічого. Намалюй мені баранця.

І я намалював.

Він подивився пильно та й каже:

- Ні! Цей баранець зовсім кволий. Намалюй іншого.

Я намалював.

Мій друг усміхнувся лагідно й поблажливо:

- Ти ж добре бачиш - це не баранець, а великий баран. У нього роги...

Тоді, втративши терпіння, - адже мені треба було якнайскоріше розбирати і лагодити мотор, - я сказав:

- Ось тобі ящик. А в ньому той баранець, якого ти хочеш.

Я був страшенно здивований, побачивши, як засяяв мій юний суддя:

- Саме такого я й хотів! Як ти гадаєш, багато трави потрібно для цього баранця?

- А хіба що?

- Та ж у мене вдома все - маленьке...

- Йому, напевне, вистачить. Я дав тобі зовсім маленького баранця.

Хлопчик схилив голову над малюнком:

- Не такий він і маленький. Глянь! Він заснув...

Так я познайомився з Маленьким принцом.

ІІІ

Минуло чимало часу, поки я зрозумів, звідки він узявся. Маленький принц про все розпитував мене, а моїх питань, здавалося, не чув. Тільки з випадково сказаних слів мені поступово все відкрилося. Так, уперше побачивши мій літак, він запитав:

- Що це за штука?

- Це не штука. Ця річ літає. Це літак. Мій літак.

І я з гордістю пояснив йому, що вмію літати. Тоді він вигукнув:

- Як! Ти впав з неба?

- Так, - скромно відповів я.

- О, це цікаво! - І Маленький принц так голосно засміявся, що мене аж зло взяло. Я хочу, щоб до мого лиха ставилися серйозно. Потім він додав: - Отже, і ти прибув із неба. А з якої планети?

От де розгадка його таємничої появи тут!

- Виходить, ти попав сюди з іншої планети? - різко спитав я.

Але він не відповів. Дивлячись на мій літак, він повільно хитав головою:

- На ньому ти не міг прилетіти здалеку...

І довго про щось думав. Потім вийняв з кишені мого баранця і почав розглядати цей скарб.

Уявляєте собі, як зацікавило мене оте напіввизнання, ота згадка про «інші планети». Я спробував дізнатись більше:

- Звідки ж ти прибув, хлопчику? Де твій дім? Куди ти хочеш доставити мого баранця?

Він замислено помовчав, а тоді сказав:

- Добре, що ти дав мені ящик: уночі баранець там спатиме, це буде його будинок.

- Авжеж. І якщо ти будеш гарним хлопчиком, я дам тобі ще й мотузок, щоб прив’язувати його вдень. І кілок.

Мої слова, здається, неприємно вразили Маленького принца.

- Прив’язувати? Яке безглуздя.

- Але ж якщо ти його не прив’яжеш, то він зайде бозна-куди і загубиться.

Мій друг знову зайшовся сміхом:

- Та куди ж, по-твоєму, він піде?

- Куди завгодно. Прямо перед собою, куди очі дивляться.

Тоді Маленький принц серйозно зауважив:

- Це нічого, у мене там усе дуже маленьке. - І, можливо, трошки сумно додав: - Якщо йти прямо перед собою, куди очі дивляться, то далеко не зайдеш...

IV

Так я узнав ще одну дуже важливу річ: його рідна планета навряд чи більша, ніж будинок!

Це не дуже мене здивувало. Я добре знав, що крім таких великих планет, як Земля, Юпітер, Марс, Венера, котрим дали імена, є ще сотні інших, і серед них такі маленькі, що їх навіть у телескоп важко помітити. Коли якийсь астроном відкриє таку планету, він дає їй не ім’я, а номер. Називає, скажімо: астероїд 3251. У мене є серйозні підстави думати, що планета, з якої прилетів Маленький принц, - астероїд В-612. Цей астероїд бачили тільки раз - 1909 року, його помітив у телескоп один турецький астроном.

Я залюбки почав би цю повість так, як починають чарівну казку. Я хотів би сказати: «Був собі Маленький принц, який жив на планеті, трішечки більшій за нього самого, і якому дуже потрібен був друг...». Ті, хто розуміє життя, одразу побачили б, що все це щира правда.

Я зовсім не хочу, щоб мою книжку читали задля розваги. Мені стає так боляче, коли я згадую свого маленького друга і розповідаю про нього. Минуло вже шість років відтоді, як він разом зі своїм баранцем покинув мене. І я намагаюсь розповісти про нього, щоб не забути його. Це сумно, коли забувають друзів. Не кожен має друга. І я можу стати таким, як дорослі, котрі нічим не цікавляться, окрім цифр. Мій друг ніколи нічого не пояснював. Можливо, думав, що я такий же, як і він. Але я, на жаль, не вмію бачити баранців крізь стіни ящика. Можливо, я трохи схожий на дорослих. Певно, я трохи постарів.

V

Кожного дня я щось узнавав про його планету, про те, як він вирушив звідти в мандри, як подорожував. Він розповідав про це поступово, між іншим. Таким чином на третій день я дізнався про трагедію з баобабами.

Це теж сталося завдяки баранцеві, бо Маленький принц, ніби пойнятий тяжким сумнівом, раптом запитав мене:

- Скажи, правда ж, баранці їдять кущі?

- Так, це правда.

- О! Я радий.

Я не зрозумів, чому важливо, щоб баранці їли кущі. Але Маленький принц додав:

- Виходить, вони й баобаби їдять?

Я сказав Маленькому принцові, що баобаби - не кущі, а величезні, як дзвіниця, дерева, і хоча б він привів навіть цілий табун слонів, вони не з’їдять і одного баобаба.

Почувши про табун слонів, Маленький принц засміявся:

- Їх довелося б поставити один на одного... - А тоді розважливо сказав: - Перш ніж виростуть, баобаби спочатку бувають маленькі.

- Це правда! Але нащо тобі, щоб баранець їв маленькі баобаби?

- Ну як же! - відповів він, ніби мова йшла про щось зовсім очевидне. І мені довелося добре подумати, доки я не зрозумів, у чому річ.

І справді, на планеті Маленького принца, як і на всіх інших планетах, росли корисні трави і бур’яни. Отже, там є добре насіння корисних рослин і шкідливе насіння бур’янів. Але ж насіння невидиме. Воно спить, сховане в землі, доки якійсь насінинці не заманеться прокинутись. Тоді вона потягається і спершу несміливо пускає до сонця паросток - чарівну маленьку безневинну травинку. Якщо це редиска або троянда - хай собі росте. А коли це якийсь бур’ян - треба одразу, як тільки розпізнаєш той паросток, вирвати його з корінням. На планеті Маленького принца було жахливе насіння... То насіння баобабів. Ґрунт планети був геть уражений цим насінням. А баобаб - така рослина, що коли розпізнаєш її надто пізно, то вже ніколи не позбудешся. Він захарастить усю планету. Він проб’є її своїм корінням. І якщо планета дуже маленька, а баобабів дуже багато, вони розірвуть її на шматки.

- Є таке правило, - казав мені згодом Маленький принц. - Прибрався сам уранці - ретельно прибери і свою планету. Треба виривати баобаби одразу ж, як тільки побачиш, що то не троянди, бо молоді паростки троянд і баобабів майже однакові. Це дуже нудна робота, але й дуже легка.

VI

О Маленький принце, помалу я зрозумів твоє сумне життя. Довгий час ти мав тільки одну розвагу: милувався заходом сонця. Я дізнався про це вранці четвертого дня, коли ти сказав мені:

- Я дуже люблю захід сонця. Ходімо подивимось на захід сонця.

- Але ж треба почекати...

- Що почекати?

- Почекати, коли сонце заходитиме.

Спочатку ти дуже здивувався, а тоді засміявся сам із себе. І сказав:

- Мені все здається, що я вдома!

І справді. Коли в Америці полудень - у Франції сонце вже заходить, це всі знають. І якщо б за хвилину перенестись у Францію, можна було б побачити, як там заходить сонце. На жаль, до Франції аж надто далеко. Але на твоїй маленькій планеті тобі досить було пересунути свій стілець на декілька кроків, і ти бачив захід сонця щоразу, коли тільки хотів...

- Якось в один день я бачив захід сонця сорок три рази!

І трошки згодом ти додав:

- Знаєш... коли стає дуже сумно, приємно подивитись, як заходить сонце...

- Отже, того дня, коли ти бачив захід сонця сорок три рази, тобі було сумно?

Та Маленький принц не відповів.

VII

На п’ятий день, знову ж таки завдяки баранцю, мені відкрилася таємниця життя Маленького принца. Він спитав несподівано, без ніякого вступу, ніби то було наслідком довгих мовчазних роздумів:

- Якщо баранець їсть кущі, то він їсть і квіти?

- Він їсть усе, що попадеться.

- Навіть квіти з колючками?

- Так. Навіть квіти з колючками.

- А нащо ж ті колючки?

Цього я не знав. Я саме був зайнятий - намагався викрутити в моторі сильно вкручений гвинт. Мене дуже непокоїло, що вимушена посадка набирає серйозного характеру, - питної води майже не залишилось, і я вже боявся найгіршого.

- Нащо ж ті колючки?

Якщо Маленький принц щось питав, він ніколи не відступав, доки не діставав відповіді. Я розсердився через той гвинт і сказав що попало:

- Колючки ні на що не потрібні, квіти випускають їх просто від злості!

- О!

А потім, трошки помовчавши, кинув якось аж сердито:

- Я тобі не вірю! Квіти слабенькі. Вони простодушні. І підбадьорюють себе. Думають, що з колючками вони страшні...

Я нічого не відповів. У ту хвилину я казав собі: «Якщо цей гвинт і зараз не піддасться, я розіб’ю його молотком». Маленький принц знову перебив мої думки:

- І ти думаєш, що квіти...

- Та ні ж! Ні! Я нічого не думаю! Я відповів тобі навмання. Я зайнятий серйозним ділом!

Він здивовано глянув на мене:

- Серйозним ділом!

Він дивився на мене, на молоток у моїй руці, на чорні від мастила пальці, дивився, як я схилився над річчю, що була, на його думку, дуже потворна.

- Ти говориш, як дорослі!

Мені стало трохи соромно. А він безжально додав:

- Ти все плутаєш... ти геть усе перемішав!

Маленький принц таки справді дуже розсердився. Він труснув головою, і вітер розмаяв його золоте волосся.

- Я знаю одну планету, там живе такий собі добродій із багряним обличчям. Він не понюхав жодної квітки. Ніколи не глянув на зірку. Ніколи нікого не любив. Ніколи не робив нічогісінько, тільки складав цифри. І з ранку до ночі повторював, як оце ти: «Я людина серйозна! Я людина серйозна!» - так і дметься з пихи. Але ж то не людина, то гриб.

- Що?

- Гриб!

Маленький принц аж побілів од гніву.

- Мільйони років у квітів ростуть колючки. І мільйони років баранці все-таки їдять квіти. То невже це не серйозна річ - збагнути, чому вони так намагаються випустити колючки, які їм нічого не дають? Хіба це не важливо, що баранці і квіти воюють між собою? Невже це не серйозніше і не важливіше, ніж рахунки товстуна з багряним обличчям? І коли я знаю квітку, що є тільки одна у світі і росте тільки на моїй планеті, а маленький баранець якогось чудового ранку з’їсть її, не тямлячи навіть, що він накоїв, - це, виходить, теж не має значення!

Він зашарівся, потім озвався знову:

- Якщо ти любиш квітку, що є одна-єдина у світі і тільки на одній з мільйонів і мільйонів зірок, цього досить: дивишся на зорі і почуваєш себе щасливим. І кажеш собі: «Десь там - моя квітка...». А коли баранець її з’їсть, то це все одно, як коли б одразу погасли всі зорі. І це, виходить, не має значення!

Більше він нічого не міг сказати. Він раптом заплакав. Стемніло. Я відклав інструменти. Смішно було думати про молоток, про гвинт, про спрагу та смерть. На цій зорі, на планеті - на моїй планеті Землі - був Маленький принц, якого треба заспокоїти! Я взяв його на руки. Гойдав його. Я казав йому:

- Квітці, яку ти любиш, не загрожує ніяка небезпека... Я намалюю твоєму баранцеві вуздечку... Намалюю для твоєї квітки броню... Я...

Я не дуже тямив, що кажу. Почувався страшенно незграбним. Не знав, як підійти до нього, як привернути його до себе... Вона така таємнича, ця країна сліз.

VIII

Дуже скоро я навчився краще розпізнавати ту квітку. На планеті Маленького принца завжди росли прості квіти - у них був тільки один ряд пелюсток, їм потрібно було зовсім мало місця, і вони нікого не турбували. Вранці ті квіти розпускались у траві, а ввечері в’янули. А ця якось проросла із зернятка, занесеного невідомо звідки, і Маленький принц пильнував той паросток, не схожий на інші росточки. То міг бути якийсь новий вид баобаба. Проте незабаром кущик перестав рости і зібрався цвісти. Маленький принц, який стежив за величезним пуп’янком, відчував, що ось-ось побачить якесь диво, проте квітка, схована у своїй зеленій кімнатці, ще не була готова - вона все чепурилася. Дбайливо добирала барви. Вона виряджалася поволі, приміряла пелюстку за пелюсткою. Вона не хотіла виходити скуйовджена, як ото мак-самосій. Вона хотіла появитися в усьому сяйві своєї краси. О, то була страшенна кокетка! Отож її таємниче вбирання тривало багато днів. Нарешті одного ранку, саме коли сходило сонце, вона показалась.

Як ретельно вона готувалася, скільки точної праці доклала, а тепер, позіхаючи, мовила:

- Ох, я насилу прокинулась!.. Вибачте... Я ще не зачесана...

Маленький принц не міг стримати свого захоплення:

- Які ви гарні!

- Справді? - тихо мовила квітка у відповідь. - І я народилася разом із сонцем...

Маленький принц здогадався, що красуня не занадто скромна, але вона була така зворушливо гарна!

- Здається, пора снідати, - за хвилю додала вона. - Будьте ласкаві, подбайте про мене...

Збентежений Маленький принц знайшов поливалку зі свіжою водою і полив квітку. Скоро виявилося, що красуня дуже гордовита й недовірлива, і Маленький принц геть замучився з нею. Одного разу, говорячи про свої чотири колючки, вона сказала йому:

- Нехай приходять хоч тигри з пазурами - не страшно!

- На моїй планеті тигрів немає, - заперечив Маленький принц. - До того ж тигри не їдять трави.

- Я не трава, - тихо відповіла квітка.

- Вибачте...

- Я зовсім не боюся тигрів, а от протягів не переношу. У вас немає ширми?

«Не переносить протягів... кепсько для рослини, - подумки відзначив Маленький принц. - Дуже складно з цією квіткою...»

- Увечері накрийте мене ковпаком. У вас надто холодно. Незатишна планета. Там, звідки я прибула...

І урвала. Її занесло сюди ще зернятком. Вона нічого не могла знати про інші світи. Хотіла так наївно збрехати і викрила себе - знітилася, потім кашлянула два-три рази - хай Маленький принц відчує свою вину.

- Де ж та ширма?

- Я хотів піти пошукати її, але ж ви говорили до мене!

Тоді вона закашляла дужче - надумала покарати його муками сумління.

Отож незабаром у Маленького принца, хоч він і любив чудову квітку, прокинулися сумніви. Слова, що не мали ніякої ваги, він узяв близько до серця і відчув себе дуже нещасливим.

- Мені не треба було її слухати, - довірливо сказав він мені одного разу. - Ніколи не треба слухати квітів. Треба дивитися на них і дихати їхніми пахощами. Моя квітка сповнила пахощами всю мою планету, а я не вмів тішитися нею. Ота розмова про тигрячі пазурі мала б зворушити мене, а я розсердився...

І ще він признався:

- Тоді я ще нічого не розумів! Треба було судити про все по її вчинках, а не словах. Вона дала мені свої пахощі, осяяла мене. Я не повинен був тікати! За тими наївними хитрощами я мав би вгадати ніжність. У квітів так багато суперечностей! Але я був надто молодий, щоб уміти любити.

IX

Мені здається, що він утік з перелітними птахами. Вранці того дня старанно прибрав свою планету. Ретельно прочистив діючі вулкани. Він мав два діючих вулкани. На них було дуже зручно розігрівати сніданок. І ще в нього був один погаслий вулкан. Але, як він казав, хто знає, що може трапитись! Отож він прочистив і згаслий вулкан. Добре прочищені вулкани горять рівно й тихо, без вивержень. Виверження вулкана - це ніби пожежа в димарі, коли там горить сажа. На Землі, ясна річ, вулканів не прочистиш - для цього ми надто малі. Тому вони й завдають нам стільки прикрощів.

Пойнятий смутком, Маленький принц вирвав також останні паростки баобабів. Він думав, що ніколи більше не повернеться. Але вся ця звична робота того ранку була йому надзвичайно приємна. А коли востаннє полив чудову квітку і зібрався накрити її ковпаком, він мало не заплакав.

- Прощавайте, - сказав квітці Маленький принц. Та вона не відповіла. - Прощавайте, - повторив він.

Вона кашлянула. Але не від застуди.

- Я була дурна, - озвалася нарешті квітка. - Вибач мені. І постарайся бути щасливим.

Маленький принц був дуже здивований, що вона не дорікала йому. Стояв, збентежений, зі скляним ковпаком у руках. Не розумів, звідки ця тиха ніжність.

- Ну, звісно, я люблю тебе, - мовила квітка. - Ти не знав цього, то моя вина. Але це не має ніякого значення. Ти був такий же дурненький, як і я. Постарайся бути щасливим... Залиш цей ковпак. Він мені вже не потрібен.

- А вітер...

- Я не так і застуджена... Нічна прохолода буде мені корисна. Я ж квітка.

- А звірі - треба терпіти, коли появиться дві-три гусениці, - я ж хочу познайомитися з метеликами. Здається, вони такі гарні. Та й хто ж мене провідуватиме? Ти будеш далеко. А великих звірів я не боюсь. У мене теж є пазурі. - І вона простодушно показала свої чотири колючки. Потім додала: - Не тягни, це мене дратує! Ти ж надумав іти. Вирушай.

Бо не хотіла, щоб Маленький принц бачив, як вона плаче. То була така горда квітка...

Прослухати твір

Робота в групах.

Завдання для групової роботи (за твором Маленький принц)

Поділіться на групи. Кожна група обирає один тематичний блок і дає короткі, чіткі відповіді на запитання.

🔹 Інструкція:

• оберіть один тематичний блок;

• обговоріть запитання в групі;

• запишіть короткі відповіді (1–2 речення);

• підготуйтеся представити результати класу.

✈️ Аварія в пустелі

1. Де сталася аварія літака?

2. Що саме зламалося?

3. Чому оповідач залишився сам?

4. Скільки часу він мав запас води?

👦 Зустріч із Маленьким принцом

1. Як Маленький принц звернувся до оповідача вперше?

2. Як відреагував оповідач на його прохання?

3. Скільки малюнків баранця було зроблено?

4. Який варіант сподобався Маленькому принцу?

5. Чому йому сподобався саме цей малюнок?

🌍 Таємниця Маленького принца

1. Що запитував Маленький принц про літак?

2. Як він відреагував на те, що оповідач «упав з неба»?

3. Що свідчило про те, що він з іншої планети?

4. Чому для нього було важливо, що «в нього все маленьке»?

🌱 Планета Маленького принца

1. Які рослини росли на його планеті?

2. Чому потрібно було знищувати баобаби?

3. Як Маленький принц доглядав свою планету?

4. Що він робив із вулканами?

🌹 Квітка

1. Звідки з’явилася квітка?

2. Як вона готувалася до цвітіння?

3. Яке враження справила квітка на Маленького принца?

4. Які риси характеру вона проявляла?

5. Чого вона боялася насправді?

💔 Стосунки з квіткою

1. Чому Маленький принц почав сумніватися у квітці?

2. Який висновок він зробив про її слова?

3. Що він зрозумів про любов (пізніше)?

🚀 Відліт

1. Що зробив Маленький принц перед відльотом?

2. Чому він прочистив навіть згаслий вулкан?

3. Як він попрощався з квіткою?

4. Що сказала квітка на прощання?

5. Чому вона приховувала свої сльози?

Ідейно-художній аналіз твору

📄 Паспорт твору (запишіть у зошити)

Назва: "Маленький принц"

Автор: Антуан де Сент-Екзюпері

Жанр: Казка-притча

Рік написання: 1943

Країна: Франція

Головні герої: Маленький принц, Пілот, Троянда, Лис

Тема: Дорослість і дитинство, справжні цінності у житті людини

Ідея: Показати, що важливе в житті — не речі, а любов, дружба, щирість і відповідальність

Головні герої

Маленький принц — уособлення чистоти, щирості, дитячого світосприйняття

Пілот (оповідач) — дорослий, який вчиться знову бачити світ серцем

Троянда — символ любові й відповідальності

Лис — символ дружби й мудрості

Сюжет (коротко)

Маленький принц залишає свою планету і подорожує різними світами, зустрічаючи дивних дорослих. На Землі він знайомиться з Лисом і пілотом, відкриває істину про любов і відповідальність.

Основні проблеми

• сенс життя

• самотність

• взаємини між людьми

• відповідальність за інших

• духовні та матеріальні цінності

Символи та алегорії

🌹 Троянда — кохання, турбота

🦊 Лис — дружба («приручення»)

🌵 Пустеля — самотність, пошук істини

💧 Криниця — духовне прозріння

🌍 Планети — людські вади

Алегоричні образи та їх значення

Особливості твору

• алегоричність

• символізм

• простота форми + глибокий зміст

• філософські роздуми

Головні цінності

• любов

• дружба

• відповідальність

• щирість

• уміння «бачити серцем»

Гра «Асоціації до образу Маленького принца»

(Розкрити риси характеру героя через асоціації)

Запишіть слова, які у вас асоціюються з Маленьким принцом. Поясніть, чому саме такі слова ви обрали.

Творче конструювання.

Написати лист Маленькому принцу, у якому ви можете:

1. Поставити йому запитання про його подорожі, друзів, почуття чи переживання.

2. Дати йому пораду або побажання, ґрунтуючись на його пригодах і моральних уроках твору.

Поради для виконання:

1. Почніть лист із привітання, наприклад: «Дорогий Маленький принце!»

2. Введіть невеликий вступ: «Я прочитав/ прочитала казку про тебе і дуже зацікавився твоєю подорожжю…»

3. Сформулюйте запитання або пораду: «Чому ти залишив свою планету?» «Я порадив би тобі цінувати кожного друга, як ти цінуєш Лиса»

4. Закінчіть лист ввічливо та тепло: «Сподіваюся, ти знайдеш багато друзів і щастя на своїй планеті. З повагою, …»

📌 Приклад листа

Рефлексія.

Метод «Одне слово»
Назвіть одним словом, що ви відчули під час уроку, наприклад:( дружба, щирість, відповідальність, цікаво, мрія).

Домашнє завдання.

Дочитати твір до кінця (с.193 - 206)

Скласти сенкан до образу Маленького принца.