Анатолій Мойсієнко «Жовтень жовті жолуді»…Унікальні можливості пізнання цілісності художнього твору

ПЕРЕБІГ УРОКУ

Епіграф:

Анатолій Мойсієнко – поет не зі самоспонукання до

творчості, не з нав'язливого самопримусу бути

поетом, а від природи своєї, а за станом душі... за

манерою письма – образний, метафоричний.

Євген ГУЦАЛО

Анатолій Мойсієнко

(нар. 1948 р.)

Анатолій Кирилович Мойсієнко народився 9 липня 1948 року в селі Бурівка Городнянського району на Чернігівщині. Батьки - Марія Іванівна та Кирило Іванович - були сільськими трудівниками.

Віршував із дитинства. Закінчивши Бурівську восьмирічку, три роки навчався в Тупичівській середній школі, де вчителював Григорій Кузьмович Лопухівський, який цікавився писаннями юного автора. Одну з порад учителя Анатолій запам’ятав назавжди: «Треба писати так, як ще ніхто не писав». Оригінальність самовираження відзначали й керівники літературної студії в Ніжинському педінституті імені Миколи Гоголя, де Анатолій Мойсієнко навчався на філологічному факультеті.

Райські місця Чернігівщини, на яких сьогодні розташований державний заповідник «Замглай», з раннього дитинства формували й вигранювали поетичну душу вразливої дитини. З юних літ Анатолій дуже багато читав, а вірші виявились його способом розуміння світу. Уже ставши знаним в Україні поетом і науковцем, в інтерв’ю для польського видання «Наше слово» Анатолій Кирилович сказав: «Для мене вся поезія, можна сказати, - нещоденна. Звісно, йдеться про справжню поезію, яка нічого не має спільного з недолугим віршописанням. Отже, віршувати я почав ще в школі, з молодших класів, трохи згодом друкувався в місцевій газеті... Я завжди відчував себе поетом. Зрештою, і сьогодні відчуваю себе більше поетом, аніж професором».

Закінчивши з відзнакою педінститут, упродовж року працював учителем української мови і літератури в Криму. Потім служба у війську на Кольському півострові. Після демобілізації Анатолій Мойсієнко працював журналістом Ріпкинської райгазети на Чернігівщині, викладачем у рідному педінституті в Ніжині, завідувачем відділу поезії у видавництві «Молодь». Відчувши смак самостійних мовознавчих досліджень, почав серйозно займатися науковою діяльністю. Зараз Анатолій Кирилович Мойсієнко - доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, автор багатьох вагомих наукових праць.

Анатолій Кирилович видав поетичні збірки «Приємлю» (1986), «Сонети і верлібри» (1996), «Шахопоезія» (1997), «Сім струн» (1998), «Віче мечів» (1999), «Нові поезії» (2000), «Спалені камені» (2003), «Вибране» (2006), «Мене любов’ю засвітили скрипки» (2006), «З чернігівських садів: нові сонети і верлібри» (2008).

Серед сучасних українських поетів Анатолій Мойсієнко є чи не єдиним визнаним майстром віршів-паліндромів, тобто таких поезій, у яких рядки читаються однаково як зліва направо, так і справа наліво. Наприклад, «Жарт - суму страж» чи «Козакую у казок».

Паліндромом стала навіть назва однієї з поетичних збірок Анатолія Мойсієнка - «Віче мечів». Паліндромні вірші можуть набувати вигляду візуальної (зорової) поезії, яка була дуже популярною ще в давній українській літературі, що охоплювала період від найдавніших часів до кінця XVIII ст. Для увиразнення подібного явища в наш час, звісно, потрібна творча співпраця поета з художником. І такий майстер для оформлення віршів Анатолія Мойсієнка знайшовся! Поет пише: «Графічні образи Волхва Слововежі¹ наклалися вже на готові мої тексти. Але до цього, звичайно ж, привело наше спільне бачення синкретичної² творчості. Співпраця наша лише потім постає зримою - коли на сторінках журналів і книжок, шкільних підручників і антологій з’являються публікації з підписом: паліндром А. Мойсієнка у графіці Волхва Слововежі». Проте придумати один-єдиний паліндромний рядок чи навіть три рядки, звісно, набагато легше, ніж цілу поезію, адже її окремі рядки мусять спільно витворювати певний смисл, змістовну конструкцію. Проте це дивовижно вдається як поетові Анатолію Мойсієнку, так і його співавтору - Волхву Слововежі.

с.84

Робота з текстом твору «Жовтень жовті жолуді».

1. Робота з теорії літератури (лірика, пейзажна лірика).

Лірика— один із трьох основних літературних родів, у якому навколишня дійсність зображується шляхом передачі почуттів,. настроїв, переживань, емоцій ліричного героя чи автора

Пейзажна лірика— умовна назва ліричного жанру, в якому зображено художні переживання природи, олюдненої та одухотвореної.

2. Ознайомлення з художнім твором.

3. «Словесне малювання».

Змалюйте картину, яка постала перед вами при прочитанні вірша А. Мойсієнка; визначте асоціації, які у вас виникли, складіть «асоціативний кущ».

4 . Cловникова робота

О́хра — природний пігмент, від світло-жовтого до коричнево-жовтого й темно-жовтогокольору.

Есе – це письмовий твір, що має вільний характер та містить індивідуальний погляд на тему із аргументацією власної точки зору.

Бабине літо — період теплої та сухої погоди восени.

Кисет, люлька – предмети для паління.

Креше - добуває вогонь.

Попасом – (прислівник) - обабіч дороги, ближче і дальше від неї

Родощі - назва села у письменника В. Кезлі «Синій вітер з Родощі»).

5. Обмін враженнями про прочитане

- Яку ви уявили осінь, прослухавши вірш? (художниця-осінь, осінь золота, яскрава, щедра)

– Які образи твору «Жовтень жовті жолуді» вас здивували, сподобались? Чому?

(Можливі відповіді учнів: золоті клешні сонця, золотим пожежником походжає дощ тощо. Образ дощу, як правило, символічний – означає сум, сльози, а у вірші дощ – пожежник-рятівник від спеки.)

6 . Бесіда із елементами роботи учнів з текстом:

- Яку будову має вірш?

( Можливі відповіді учнів: не поділений на строфи, рядки різної довжини, окремі з них римуються: несе-есе, Родощ-дощ, і написані хореєм. Отже, вірш має вільну будову, наближену до верлібра*).

Верлібр *— вірш без рими і розмірів з довільним чергуванням рядків різної довжини.

- Які зорові, слухові, кольористичні образи помітили?

( А. Мойсієнко як лірик, пропонує нам розмаїття вдало підібраних зорових (жовтень несе жолуді, вітер набиває листям кисет), слухових (креше), кольористичних (жовті жолуді, золоте есе, золотий кисет) образів, з яких зіткані пейзажні картини).

7 . Робота над художніми особливостями вірша

- Які художні засоби використав поет у вірші, для створення пейзажного словесного малюнка?

Пейзаж Анатолія Мойсієнка – це вишукані поетичні метафори та персоніфікації,(жовтень несе жолуді, осінь пише охрою, вітер набиває кисет, креше люльку, пожежі пасе, дощ-пожежник).

Епітет «золотий» автор використовує 7 разів, у сполученні з різними іменниками, створюючи неповторні поетичні образи.

Майстерно використано алітерацію* звука: [ж ] (перший рядок складається зі слів, що починаються на одну літеру), звуків [с], [ш] ( несе, осінь, есе, пише, креше)

(Алітерація* — повторення подібних за звучанням приголосних у віршованому рядку, строфі для підсилення звукової або інтонаційної виразності й музичності.)

– З якою метою автор використовує такі тропи і засоби звукопису?

8 .Створення літературного паспорта поезії

Тема: зображення дивного світу природи.

Ідея: висловити захоплення казковою суттю осінньої пори.

Головна думка : філософія природи – бути схожою на людей, щоб ті звернули увагу на її неповторність і подібність із ними, закликати берегти її, милуватись нею.

Жанр: пейзажна лірика.

Римування – внутрішньорядкове (овт – овт – жо) – 1рядок; чоловіча рима – несе, есе, кисет, пасе, Родощ, дощ);

ЗАКРІПЛЕННЯ ЗНАНЬ, УМІНЬ ТА НАВИЧОК

1.Проблемне запитання :

– Вірш написаний верлібром? Це сонет? Є рядки написані хореєм? (Учні доводять, який із варіантів правильний).

2.Метод «Атака на вчителя»

Учні ставлять запитання, а вчитель відповідає тільки на цікаві.

3.Метод «Хвилинка ерудита»

Створення кросворду за вивченим матеріалом.

4.Учитель: Цей вірш – відбиток осіннього настрою поета, бо «…поезія – це …дотик до душі» (Ліна Костенко).

Поезія Анатолія Мойсієнка відкриває унікальні можливості пізнання естетичної, зображальної, змістової, звукової цілісності поетичного твору… (Микола Жулинський)

Підсумок уроку

1. Прокоментувати епіграф до уроку.

2. Інтерактивна вправа «Мікрофон».

— Незвичайним, особливим у творчості А. Мойсієнка мені здалося...

с.84