Тема. Альбер Камю. «Чума». Символіка чуми. Особливості художнього часу й простору, образу автора. Своєрідність жанру «роману-хроніки».
Мета: завершити аналіз роману А. Камю, визначити символічне значення чуми, особливості художнього часу й простору, образу автора та жанру «роману-хроніки»; розвивати навички аналізу прозових творів, висловлення власних думок та їх аргументування, уміння вести дискусію; виховувати активну гуманістичну життєву позицію; збуджувати почуття відповідальності за власну долю і долю людства.
Тип уроку: комбінований.
Наочність та ТЗН: мультимедійна система, супроводжуюча мультимедійна презентація уроку, колаж «Альбер Камю», дидактичний матеріал (картки).
Епіграф: «Бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає…»
ХІД УРОКУ
І. Мотивація навчальної діяльності учнів
Учитель. «…Дослухаючись до радісних криків, що долинали з центру міста, Ріє згадав, що будь-яка радість — під загрозою. Бо він знав те, чого не відала ця щаслива юрма і про що можна прочитати в книжках: бацила чуми ніколи не вмирає, ніколи не щезає, десятиліттями вона може дрімати десь у закрутку меблів або в стосі білизни, вона терпляче вичікує своєї години в спальні, у підвалі, у валізі, у хустинках та в паперах, і, можливо, настане день, коли на лихо і в науку людям чума розбудить пацюків і пошле їх конати на вулиці щасливого міста», — такими словами закінчується роман А. Камю «Чума».
ІІ. Оголошення теми й мети уроку
Учитель. Що таке «чума», у чому полягає її символічний зміст, особливості цього суперечливого роману – ми і подискутуємо на уроці, і спробуємо прийти до спільного знаменника.
ІІІ. Актуалізація опорних знань .
Учитель. Але перш, ніж ми почнемо з’ясовувати ці питання, давайте пригадаємо все те, що ми обговорювала на минулих уроках.
1.Колаж «Альбер Камю». Учні складають колаж із запропонованих малюнків для складання загального портрету автора роману «Чума».
2.Інтерактивна вправа «Мозаїка». Індивідуально учень / учні складають із окремих частин визначення літературознавчих та філософських понять «абсурд», «межова ситуація», екзистенціалізм» з наступним поясненням.
ІV. Формування вмінь і навичок
1.Бесіда з елементами дискусії
Учитель. Отже, філософія, яку вподобав і яку розробляв Камю, об’єктивно, та й суб’єктивно утверджує життя. Тоді чому один з його найкращих творів названо і присвячено явищу, яке однозначно і безпосередньо асоціюється зі смертю?
Очікувані відповіді.
Відповідь лежить на поверхні, адже трагічна особливість життя саме і полягає у тому, що воно завжди закінчується смертю. Проте, виявляється, що смерть, попри всю свою очевидність, може бути різною. Внаслідок цього виникає наступне питання:
Чому Камю саме чуму обрав для своїх літературно-філософських досліджень?
2.Представлення міні-проектів «Чума в асоціаціях» (учні заздалегідь підготували схематичні асоціативні ряди: «Почуття, пов’язані з чумою» і «Чума в романі»).
І все ж таки. Чому саме чума?
Підстав для цього у нього було декілька. По-перше, форма, яку набуває ця смертельна хвороба, має епідеміологічний, масовий, тотальний характер. По-друге, людство, упродовж століть потерпаючи від чуми, не розуміло причин її виникнення і не мало способу боротьби проти неї, воно приречено чекало на природне закінчення чергового пароксизму шаленіючої смерті, не маючи змоги протиставити щось інше, крім чекання, цій фатальній напасті. По-третє, саме через ці особливості даного явища чуму здавна «використовували» в літературі – згадати хоча б «Декамерон» Боккаччо, чи «Гентамерон» Генрієтти Наваррської, чи вже сучасну ретроспекцію Ромена Ролана «Кола Брюньйон». Тому що, по-четверте, обставини, які виникали через епідемію чуми, з одного боку, незаперечно стверджували абсолютну владу і водночас безглуздість смерті, а, з іншого боку, сприяли, так би мовити, чистоті експерименту, коли людина поставала віч-на-віч із нездоланним мороком і, врешті-решт, сама з собою.
Так що ж таке чума в романі?
1 – хвороба
2 – фашизм
3 – вселенське зло.
Тобто, експеримент, який ставить у романі Камю: хто переможе чума або людина?
З допомогою яких літературних прийомів досягається так звана чистота експерименту?
Прийом хронікального викладу подій. Оповідання ведеться абсолютно нейтральним, безпристрасним тоном, так, ніби йдеться не про жахливі події, пов’язані зі смертю безневинних людей, а про звичайні, побутові речі. І це також додатково засвідчує правдивість розповіді. Досягається це завдяки хронікальному характеру викладення подій, адже за допомогою хронік традиційно передавалися найдостеменніші відомості про реальні історичні події. Здебільшого це опис подій та роздуми про них лікаря Ріє. Це його монолог, який подекуди переривається словами й думками Тарру та — значно рідше — роздумами інших персонажів.
В чому, на вашу думку, полягає особливість образу автора в романі?
Образ автора відзначається тим, що розповідь веде один із героїв – доктор Ріє, який є свідком усіх подій, і що додатково засвідчує правдивість розповіді. Інтелектуали Ріє й Тарру часто говорять від імені автора, їм він доручає право формулювати ключові думки, їхніми устами описує найважливіші події).
У чому полягають особливості художнього часу та простору у романі, і як вони співвідносяться з тими прийомами, про які йшлося раніше?
Особливістю організації художнього часу та простору у романі є те, що події ніби консервуються у часі і виокремлюються з простору. Тобто Оран, який через епідемію чуми відділили карантином від усього світу, ніби залишається єдиним місцем у світі, себто місцем, де і сконцентровано весь світ з усіма його проблемами. Час у цьому місці наче зупиняється, а отже – зникає, і людина залишається перед потворною чумою там, де більше нічого нема, а можливо, і не буде.
А відтак, співвідносячи все це з вірогідністю описуваних подій, лишається тільки дійти висновку, що у романі йдеться не про історію міста Оран, а про історію, яка трапилася з людством взагалі і з людиною зокрема.
А як поводиться людина у цій ситуації ми певною мірою дізналися на попередньому уроці, проаналізувавши поведінку героїв роману.
3. Міні-дискусія на тему «Чи загрожує чума сучасному світу?»
То, можливо, бацили смерті криються не в білизні або у підвалах, а в самій людині? Чи можна погодитися з думкою автора, яка приховується між рядками роману, що саме людина є носієм смерті?(учні дають свої відповіді)
Учитель. Звісна річ, погодитися з цим твердженням важко. Однак не погодитися – ще важче! Адже, по-перше, неможливо заперечити той факт, що людина є смертною, а отже, з цієї точки зору життя вже за самою суттю несе у собі неминучу смерть, інакше кажучи, той, хто не народився, не може померти, ну, а той, хто народився, водночас приречений на смерть.
Але якби справа обмежувалася тільки цим, то це було б ще півбіди. Натомість найбільшою і найболючішою проблемою є та, що людина здатна заподіювати смерть іншим і аж ніяк не соромиться повсякчас використовувати цю свою здатність, причому інколи це і справді набуває характеру епідемії і виходить за рамки здорового глузду. Особливо прикметним у цьому стало ХХ століття.
Але невже все так страшно, немає жодного виходу? Невже людству нічого протиставити цьому вселюдському злу, смерті, чумі?
V. Підсумки уроку.
Учитель. У фіналі роману зазначено, що бацили чуми не щезнуть ніколи, отже і зло також н коли не залишить світ, але боротьба проти зла об’єднує людей, а найсильніше почуття, яке дає людям сили жити в абсурдному світі – це любов. І мені хотілось би, щоб ви про це пам’ятали.
VІ. Домашнє завдання.
Написати есе «Не бути зачумленим» або «Моє ставлення до людей байдужих».
.png)