
«Лісова пісня» - прекрасна казка про любов і зраду, про силу лісову та водяну. Вона приваблює людей глибоким філософським змістом, закликом до гармонії буття, до миру з власною душею.

Леся Українка в «Лісовій пісні» склала нечуваної краси й сили «гімн вільній людині». Для того, щоб донести до читача свій замисел, вона створила систему образів, у які вклала свої думки та поривання. Саме через образи, їх вчинки, мову проявляється неповторна індивідуальність митця.
«Лісову пісню» не можна ні читати, ні осмислювати похапцем, бо десь на узбіччі залишаться непоміченими справжні золоті розсипи. Хочеться, щоб цей твір не лише збагатив кожного духовно, а й спонукав замислитись над людськими цінностями і своїм життям.

Є один персонаж, який поєднує ці два світи- це дядько Лев.
Він- людина, але він же- захисник лісових жителів.
Дядько Лев ставиться із повагою до лісових жителів, оберігає старовинний дуб, за це його і поважають лісові мешканці, не чіпають та навіть оберігають.

Саме дядько Лев приводить Лукаша до лісу, що і стаж трагедією для Мавки.
Якщо дивитися більш глобально, то розподіл і порівняння йде не тільки між людьми та міфічними істотами, тут йдеться про вибір життя між мрією та буденністю. Буденність символізують люди.

На жаль, Лукаш зробить свій вибір на користь буденності, чим занапастить і Мавку, і себе.
Так у Лукаша з'являється дружина Ктлина, а Мавка залишається зрадженою та покинутою. Ці дві дівчини абсолютно протилежні за характером, зовнішністю та за своїми життєвими принципами та вподобаннями.

Лукаш не знаходить щастя з Килиною та наприкінці твору перетворюється на Вовкулаку. Тільки так він може спокутувати провину перед Мавкою та перед світом природи. Змучений та самотній. Назавжди...
