47. Національна проблематика періоду «Трьох літ». Поема («комедія») «Сон» і тогочасна суспільно-політична дійсність

СЛАВА УКРАЇНІ!!!

Вітаю, друзі!!!

Тема нашого уроку:

Т. Шевченку випало творити у виключно жорстокі часи. Експлуатація закріпаченого селянства переходила всякі межі. Збройні спроби поневолених селян протидіяти свавіллю поміщиків жорстоко придушувалися. З висоти своїх ідейних революційно-демократичних переконань дивиться Шевченко на ту «вінценосну громаду» і в сатиричній поемі «Сон».

Поет сміявся грізним, спопеляючим, страшним для експлуататорів сміхом, який не випадково був спрямований уже не протии окремих потворних явищ тогочасної дійсності, а проти усієї системи самодержавно-кріпосницького ладу, проти основних суперечностей миколаївської імперії, проти найбільших хвороб суспільного життя — самодержавства, царя з його урядом, панів і духовенства, за утвердження нового суспільного ідеалу.

ПОВТОРЕННЯ

Дайте відповіді на питання:

1. Яке значення для людини має сон?

2. Коли говорять: «Сон в руку»? Чи бувають сни віщими?

3. Для чого поет страшні реалії тогочасного життя відтворив у сні?

4. Про яке життя мріяв митець?

ЗАСВОЄННЯ МАТЕРІАЛУ

Другий період творчості Тараса Шевченка - період "трьох літ"( 1843 - 1847).

Це час творчої зрілості поета, Він вільний, він - у розквіті сил, мав можливість попрацювати і пожити в рідному краю.Твори, написані під враженням від перебування в Україні, поет об'єднав у рукописну збірку "Три літа".

Це час від першої поїздки в Україну до арешту в справі Кирило-Мифодіївського братства. Більшість творів цієї збірки - це політична лірика, гострі звинувачення сучасному поетові суспільному ладові (поеми "Сон", "Кавказ", "Великий льох", "І мертвим, і живим...", "Давидові псалми"). Шевченко гнівно викриває кріпосництво, колонізаторську політику Росії, офіційну церкву.

• Поет намагався дати відповідь на запитання:

Т. Шевченко вирішив поїхати в Україну. Для цього навіть перервав навчання в Академії мистецтв. Тягнуло в рідний край. На Батьківщині поет провів кінець весни, все літо і всю осінь 1843 року, повернувся до Петербурга в лютому 1844 року. У цей час він і написав «Сон» («У всякого своя доля»), де відтворив живі враження дикої сваволі поміщиків, злиденного життя і нестерпних страждань кріпаків. Свій гнів вилив він у поемі, яка є гострою сатирою на царську Росію часів Миколи І, на всю систему самодержавного ладу.

На допиті після арешту в 1847 році Шевченко так з’ясував виникнення задуму цієї поеми: «Будучи еще в Петербурге, я слышал везде дерзости и порицания на государя и правительство. Возвратясь в Малороссию, я услышал еще более и хуже между молодыми

и между степенными людьми; я увидел нищету и угнетение крестьян помещиками, посессорами и экономами-шляхтичами, и все это делалось и делается именем государя и правительства». Тому виникла потреба написати твір у певному розумінні узагальнюючий, який би розкрив людям очі на сутність тогочасної суспільно-політичної системи, показав би людям: таким ось насправді є той лад, у якому нам доводиться жити. З моменту написання твору пройшло багато часу. І всі ці роки він «працював» — розкривав людям правду просамодержавний лад царської Росії. Той лад уже давно зник. Але читаючи цю поему зараз, постійно ловиш себе на думці, що твір запрограмований на більше, що йдеться в ньому не тільки про царську Росію, що істина показана в поемі, цілком актуальна для

нашої зовсім недавньої історії. Одне слово, істину, яку відкрив Шевченко в 1844 році, не завадило б і нам глибше зрозуміти. Епіграф у творі звучав так: «Дух истины, его же мир не может прияти, яко не видит его, ниже знает его.». Таким чином, поет проголосив: у «Сні» я покажу вам істину, а ви пізнайте, зрозумійте її.

• Для кращого розуміння матеріалу перегляньте наступний відеоурок:

Уважно перечитайте уривки з третьої частини та дайте відповіді на питання після уривків.

І знов лечу.
Земля чорніє,
Дрімає розум, серце мліє.
Дивлюся: хати над шляхами
Та городі: з стома церквами,
А в городах, мов журавлі,
Замуштрували москалі;
Нагодовані, обуті
І кайданачи окуті,
Муштруються… Далі гляну:
У долині, мов у ямі,
На багнищі город мріє;
Над ним хмарою чорніє
Туман тяжкий… Долітаю —
То город безкраїй.
Чи то турецький,
Чи то німецький,
А може, те, що й московський.
Церкви, та палати,
Та пани пузаті,
І ні однісінької хати.
Смеркалося… огонь огнем
Кругом запалало,
Аж злякавсь я… "Ура! ура!
Ура!" — закричали.
"Цу-цу, дурні! схаменіться!
Чого се ви раді!
Що горите-" — "Экой хохол!
Не знает параду.
У нас парад! сам изволит
Сегодни гуляти!"
"Та де ж вона, тая цяця-"
"Бон видишь — палаты".

Боже мій єдиний!!
Так от де рай! уже нащо
Золотом облиті
Блюдолизи; аж ось і сам,
Високий, сердитий,
Виступає; обок його
Цариця небога,
Мов опеньок засушений,
Тонка, довгонога,
Та ще р;а лихо, сердешне,
Хита головою.
Так оце-то та богиня!
Лишенько з тобою.
А я, дурний, не бачивши
Тебе, цяце, й разу,
Та й повірив тупорилим
Твоїм в рщомазам.
Ото дурний! а ще й битий!
На каток повірив
Москалеві. От і читай,
І йми ти їм віри!
За богами — панства, панства
В серебрі та златі!
Мов кабани годовані —
Пикаті, пузаті!..
Аж потіють, та товпляться,
Щоб то ближче стати
Коло самих: може, вдарять
Або дулю дати
Благовонять; хоч маленьку,
Хоч півдулі, аби тілько
Під самую пику.
І всі у ряд поставали,
Ніби без'язикі —
Анітелень. Цар цвенькає;
А диво-цариця,
Мов та чапля меж птахами,
Скаче, бадьориться.
Довгенько вдвох походжали
Мов сичі надуті,
Та щось нишком розмовляли
Здалека не чути —
О отечестві, здається,
Та нових петлицях,
Та о муштрах ще новіших!..
А потім цариця
Сіла мовчки на дзиґлику.
Дивлюсь, цар підходить
До найстаршого… та в пику
Його як затопить!..
Облизався неборака
Та меншого в пузо —
Аж загуло!.. а той собі
Ще меншого туза
Межи плечі; той меншого,
А менший малого,
А той дрібних, а дрібнота
Уже за порогом
Як кинеться по улицях,
Та й дівай місити
Недобитків православних,
А ті голосити;
Та верещать; та як ревнуть:
"Гуля наш батюшка, ґуля!
Ура!..ура!..ура! а, а, а…"
Зареготався я, та й годі;
А й мене давнули
Таки добре. Перед світом
Усе те заснуло;

1. Яке авторське ставлення до царя, цариці, панства?

2. За допомогою яких художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор) воно виявляється?

3. Чи не видається вам опис зовнішності цариці надто жорстоким?

Вдумливо прочитайте уривок.

Та дайте відповіді на питання після уривку.

По тім боці

Твердиня й дзвіниця,

Мов та швайка загострена,

Аж чудно дивиться.

І дзиґарі теленькають.

От я повертаюсь –

Аж кінь летить, копитами

Скелю розбиває!

А на коні сидить охляп,

У свиті – не свиті,

І без шапки. Якимсь листом

Голова повита.

Кінь басує – от-от річку,

От… от… перескочить.

А він руку простягає,

Мов світ увесь хоче

Загарбати. Хто ж це такий?

От собі й читаю,

Що на скелі наковано:

Первому – вторая

Таке диво наставила.

Тепер же я знаю:

Це той первий, що розпинав

Нашу Україну,

А вторая доканала

Вдову сиротину.

Кати! кати! людоїди!

Наїлись обоє,

Накралися; а що взяли

На той світ з собою?

Тяжко-тяжко мені стало,

Так, мов я читаю

Історію України.

Стою, замираю…

А тим часом тихо, тихо

Та сумно співає

Щось такеє невидиме:

«Із города із Глухова

Полки виступали

З заступами на лінію,

А мене послали

На столицю з козаками

Наказним гетьманом!

О Боже наш милосердий!

О царю поганий,

Царю проклятий, лукавий,

Аспиде неситий!

Що ти зробив з козаками?

Болота засипав

Благородними костями;

Поставив столицю

На їх трупах катованих!

І в темній темниці

Мене, вольного гетьмана,

Голодом замучив

У кайданах. Царю! царю!

І Бог не розлучить

Нас з тобою. Кайданами

Скований зо мною

Навік-віки. Тяжко мені

Витать над Невою.

України далекої,

Може, вже немає.

Полетів би, подивився,

Так Бог не пускає.

Може, Москва випалила

І Дніпро спустила

В сине море, розкопала

Високі могили –

Нашу славу. Боже милий,

Зжалься, Боже милий».

Та й замовкло; дивлюся я:

Біла хмара криє

Сіре небо. А в тій хмарі

Мов звір в гаї виє.

То не хмара – біла пташка

Хмарою спустилась

Над царем тим мусянджовим

І заголосила:

«І ми сковані з тобою,

Людоїде, змію!

На Страшному на судищі

Ми Бога закриєм

Од очей твоїх неситих.

Ти нас з України

Загнав, голих і голодних,

У сніг на чужину

Та й порізав; а з шкур наших

Собі багряницю

Пошив жилами твердими

І заклав столицю

В новій рясі. Подивися:

Церкви та палати!

Веселися, лютий кате,

Проклятий! проклятий!»

Дайте відповіді на питання:

1. Чим пам'ятник Петру І нагадав оповідачеві загарбницьку політику цього царя в Україні?

2. Як Шевченко оцінює діяльність Петра І і Катерини іі?

3. Які ви можете навести історичні аргументи на доказ цього твердження?

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Вивчити напам'ять уривок із поеми "СОН" ( дивіться нижче).

Летим. Дивлюся, аж світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зострічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Меж ярами над ставами

Верби зеленіють.

Сади рясні похилились,

Тополі по волі

Стоять собі, мов сторожа,

Розмовляють з полем.

І все-то те, вся країна

Повита красою,

Зеленіє, вмивається

Дрібною росою,

Споконвіку вмивається,

Сонце зострічає…

І нема тому почину,

І краю немає!

Ніхто його не додбає

І не розруйнує…

І все-то те… Душе моя,

Чого ти сумуєш?

Душе моя убогая,

Чого марне плачеш,

Чого тобі шкода? Хіба ти не бачиш,

Хіба ти не чуєш людського плачу?

То глянь, подивися; а я полечу

Високо, високо за синії хмари;

Немає там власті, немає там кари,

Там сміху людського і плачу не чуть.

Он глянь, у тім раї, що ти покидаєш,

Латану свитину з каліки знімають,

З шкурою знімають, бо нічим обуть

Княжат недорослих; а он розпинають

Вдову за подушне, а сина кують,

Єдиного сина, єдину дитину,

Єдину надію! в військо оддають!

Бо його, бач, трохи! А онде під тином

Опухла дитина, голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне.