Було в однієї вдови дві дочки: одна була вродлива й працьовита, а друга дочка – ледача. Але мати більше любила ледачу, бо вона була її рідна дочка, а тій іншій доводилося виконувати всяку роботу і бути в домі золушкою.
Бідна дівчина мусила щодня сидіти на вулиці біля колодязя і прясти пряжу, та так багато, що від роботи в неї кров виступала на пальцях.
І от сталося одного разу, що все веретено залилося кров’ю. Тоді дівчина на-хилилася до колодязя, щоб обмити веретено, але воно висковзнуло в неї з рук і впало у воду. Вона заплакала, побігла до мачухи й розповіла їй про своє горе.
Стала мачуха її сильно лаяти і була такою жорстокою, що сказала:
– Якщо ти веретено впустила, то зумій його і назад дістати.
Повернулася дівчина до колодязя і не знала, що їй тепер і робити; стрибнула вона з переляку в колодязь, щоб дістати веретено. Дівчина втратила свідомість, але коли вона знову опам’яталася, то побачила, що перебуває на чудовій луці, і світить над нею сонце, і ростуть на луці тисячі різних квітів. Вона пішла луками далі й прийшла до печі, і було в ній повно-повнісінько хліба, який кричав:
– Ах, витягни мене, витягни, а не то я згорю, – я давно вже спікся!
Тоді вона підійшла й витягла лопатою усі хлібини одна за одною.
Пішла далі і прийшла до дерева, і було на ньому повно-повнісінько яблук, і сказало їй дерево:
– Ах, обтруси мене, обтруси, мої яблука давно вже достигли!
Вона почала трусити дерево, і посипалися, наче дощ, яблука на землю, і трусила яблуню доти, поки не залишилося на ній жодного яблука. Склала дівчина яблука на купу і пішла далі.
Нарешті прийшла вона до маленької хатинки, з якої виглядала у віконце старуха, і були у тої такі великі зуби, що стало дівчині страшно, і вона хотіла було втекти.
Але стара крикнула їй услід:
– Мила дитинко, ти чого боїшся? Залишайся в мене. Якщо ти будеш як слід виконувати в домівці всяку роботу, тобі буде добре. Тільки дивися стели якнайкраще мою постіль і старанно збивай перину, щоб пір’я злітало вгору, і почне тоді в усьому світі йти сніг, бо я – пані Метелиця.
Оскільки старуха повелася з нею ласкаво, то на серці в дівчини стало легше, і вона погодилася залишитися і вступити до пані Метелиці на службу. Вона старалася в усьому догоджати старій і кожного разу так сильно збивала перину, що пір’я злітало навкруги, ніби сніжинки, і тому дівчині жилося добре, і вона ніколи не чула від старої поганого слова, а вареного й смаженого щодня було вволю.
Так прожила вона деякий час у пані Метелиці, та раптом засумувала і спочатку сама не знала, чого їй не вистачає; але, нарешті, зрозуміла, що тужить по рідній домівці, і хоч їй було тут у тисячу разів краще, ніж там, усе-таки вона рвалася додому. Кінець кінцем дівчина сказала старусі:
– Я знудьгувалася за рідною домівкою; як би тут унизу під землею не було добре, але далі залишатися не можу, мені хочеться повернутися нагору – до своїх.
Пані Метелиця сказала:
– Мені подобається, що тебе тягне додому, і тому що ти мені вірно служила, то я хочу сама тебе провести нагору. – Вона взяла її за руку і привела до великих воріт.
Піднялися ті ворота, і коли дівчина опинилася під ними, раптом пішов сильний золотий дощ, і все золото залишилося на ній, так що вона повністю була вкрита золотом.
– Це тобі за те, що ти так старанно працювала, – сказала пані Метелиця і повернула їй також і веретено, що впало в колодязь. Ось закрилися за нею ворота, і опинилася дівчина знову вгорі, на землі, і зовсім недалеко від дому своєї мачухи. І тільки вона зайшла в двір, заспівав півень, що якраз сидів на колодязі:
– Ку-ку-рі-ку-у!
Наша дівчина золота тут як ту-ут!
І ввійшла вона прямо в дім до мачухи; і тому що була вона вся золотом укрита, її прийняли і мачуха і зведена сестра ласкаво.
Розповіла дівчина все, що з нею трапилось. Як почула мачуха про те, як досягла вона такого великого багатства, захотілося їй здобути такого ж щастя і для своєї потворної, ледачої дочки.
І вона посадила її біля колодязя прясти пряжу; а щоб веретено було в неї теж у крові, дівчина поколола собі пальці, сунувши руку в густий терник, потім кинула веретено в колодязь, а сама вона стрибнула слідом за ним.
Потрапила вона, як і її сестра, на чудові луки і пішла тією ж стежинкою далі. Підійшла до печі, а хліб знову як закричить:
– Ах, витягни мене, витягни, а то я згорю, – я давно вже спікся!
Але ледарка на це відповіла:
– Та що мені за охота бруднитися! – і пішла далі.
Підійшла вона незабаром до яблуні, і заговорила яблуня:
– Ах, обтруси мене, обтруси, мої яблука давно вже достигли!
Відповіла ледарка яблуні:
– Ще чого захотіла, адже якесь яблуко може мені впасти на голову! – і рушила далі.
Коли підійшла до домівки пані Метелиці, не було в неї ніякого страху, – адже вона чула про її великі зуби, – і відразу ж найнялася до неї робітницею. Першого дня вона була старанна і слухалася пані Метелиці, коли та їй що доручала, – вона все думала про золото, яке їй подарують. Але наступного дня стала вона трохи лінуватися, а на третій і того більше, а потім і зовсім не захотіла вставати рано-вранці. Вже не стелила пані Метелиці постіль як слід і не збивала їй перини так, щоб пір’я злітало вгору. Це, нарешті, пані Метелиці набридло, і вона відмовила їй у роботі. Ледарка дуже з цього зраділа, думаючи, що вже тепер і посиплеться золотий дощ.
Пані Метелиця повела її теж до воріт, але коли вона стояла під ними, то замість золота перекинувся на неї повний казан смоли.
– Це тобі нагорода за твою роботу, – сказала пані Метелиця і замкнула за нею ворота.
Повернулася ледащиця додому вся в смолі, і як побачив її півень, що сидів на колодязі, так і заспівав:
– Ку-ку-рі-ку-у!
Наша дівчина-бруднуля тут як ту-ут!
А смола на ній так на все життя й залишилася, і не змити її було до самої смерті.
.png)
.png)
