Слава Україні!!!
Епіграф до уроку:
І ти, найкраща жінко, героїчна, прекрасна Ольго! Духа
не вгаси, як не вгашала ти ніколи! Стрічная тобі
любов од нас! Ти воскреси нам діяння народу: одвічная
ти ж наша сило,— славна-бо ecи!
П. Тичина
Доброго ранку, шановні десятикласники!
Сьогодні ми починаємо вивчення нової письменниці- Ольги Кобилянської.
Ця ЖІНКА належить до тих митців, хто своєю творчістю увійшов в історію вітчизняної белетристики назавжди. Сучасне літературознавство справедливо відводить їй місце одного з перших українських авторів-модерністів, художні здобутки якого засвідчили європейський рівень української літератури ХІХ - початку ХХ ст..
Її називали "гірською орлицею" за горде серце, "пишною трояндою в саду української літератури" за неповторну шляхетну жіночість у змалюванні дійсності, яскраву метафоричність художнього бачення. Сама ж вона називала себе скромно й просто — «робітницею свого народу».
Прихід в українську літературу талановитої письменниці був своєрідним подвигом її високого духу. Дитинство і юність вона провела в досить обмеженому спілкуванні з українським світом.
Коли зрідка зринало «руське» слово в гурті дітвори, то ровесники з німецьких, румунських і польських родин сприймали його як мужицьке, з насмішкою.
Про свою національну приналежність дівчина мала уявлення від батька, бо зростала в маленькому містечку Гура-Гумора, Кімполунзького повіту, яке зараз знаходиться на території Румунії.
Тож варто запам'ятати, що Ольга Кобилянська народилася на Буковині ( в той час- територія Австро-Угорщини), тому з дитинства розмовляла переважно німецькою мовою. І свої перші твори теж писала німецькою мовою.
Писати українською вчилася сама, протягом життя вдосконалюючи своє вміння. Сучайні українськи письменники, з якими вона підтримувала зв'язок, допомогали їй редагувати твори, були першими читачами та першими критиками. Так дружба із Іваном Фанком, Лесею Українкою стала вагомою підтримкою для потужного таланту Ольги Кобилянської.