Релігія досі залишається головним маркером культурної ідентичності як окремої людини, так і певного народу. У нашій країні живуть представники різного етнічного походження чи релігійної приналежності. Усі вони мають певні культурні особливості, які ми не можемо ігнорувати, тож освіта має брати це до уваги та бути толерантною до усіх цих груп.
На думку Людмили Филипович, говорити треба про все, оскільки замовчування якоїсь теми веде до того, що вона лише накопичує свій негативний потенціал, тож бажано ще на перших етапах розібратись в тому, що можна принести в школу і яким чином. Перш за все варто зрозуміти, що не релігія має бути в школах, а саме знання про релігію.
Релігійний світ дуже багатоманітний і ця плюралізація лише збільшується. В історії нашого світу було близько 30 000 релігій. Деякі з них залишились до нашого часу, а інші з’явились зовсім нещодавно. Багато з релігійних традицій пережили певну трансформацію, об’єднались з іншими та утворили цікаві новітні комплекси, які сьогодні є дуже популярними. Найбільш яскравими прикладами є українське православ’я, греко-католицизм, протестантизм, які є результатом симбіозу дохристиянських (язичницьких) вірувань з прийнятим християнським.
Про необхідність внесення в дереалізоване суспільство основ християнського віровчення почали говорити з моменту набуття Україною незалежності. Зараз у нас в країні створена ситуація, за якою кожному громадянину гарантується вільне сповідування тієї системи цінностей, які він сам обирає для себе як певну філософію свого життя.
Сьогодні у нас нараховується близько сотні різноманітних конфесійних напрямів, серед яких є даосизм, православ’я, іслам та інші, а кількість релігійних організацій — біля 37 000. Важливим фактом також є те, що Україна входить в перелік тих країн, де немає переслідувань за релігійними ознаками.
Людмила Филипович зазначає, що релігія є елементом культури, та людина обов’язково має мати певні знання про це. Саме тому ми маємо навчитись розмірковувати на цю тему з учнями в школі. Виходячи з цього, постає питання того, в рамках якого предмета ми можемо про все це говорити, адже сьогодні не існує єдиного підходу до вивчення релігій в школі. Окрім того, дуже важливо пам’ятати й про те, що в класі можуть бути представники різних традицій: і християнство, і мусульманство, і невіруючі люди.
Вже зараз існує велика варіативність шкільних програм, пов’язаних з вивченням релігії. Може викладатись, так звана, Освітня етика, Історія релігій, Основи релігієзнавства.
Спікерка зосереджує увагу на тому, що ці предмети мають бути добровільними, оскільки не так важливо в шкільних курсах передати дітям знання про певні релігії, як навчити їх спілкуватись між собою, поважати один одного, адже толерантність — це не байдужість, а певна позиція, яка робить акцент на тому, що може бути спільного між вами та представником іншої релігії.
Для того, щоб дізнатись більше про основні шляхи комунікації педагога зі здобувачами освіти про релігію переходьте за посиланням та дивіться весь виступ Людмили Филипович у другий день марафону — https://vseosvita.ua/marathon/tolerantna-osvita-zaporuka-zdorovoho-suspilstva-3.html
Користувач:
Фещенко Юлія Вікторівна