Байка для юних директорів шкіл. На конкурс Академії третього віку.
Так, так, дівчата й хлопці, сідайте зручніше, розкажу вам байку.
Давним-давно, коли вас ще й не було на світі, а я починав на великому радянському заводі працювати інженером, комп’ютери, оті, що ми тепер носимо в кишенях під назвою гаджетів, комп’ютери були зовсім інші. Кожен займав велику-велику кімнату, ну як не спортзал вашої школи, то дві-три класних кімнати точно. Зрозуміло, що були ті комп’ютери тільки на заводах, обчислювали мудрі задачі управління, інженерні задачі вирішували, нараховували людям заробітну плату. Біля кожного комп’ютера порпалась ціла купа людей: інженери, програмісти, оператори. Не кажучи вже про начальників і охорону – ну це вже як завжди і всюди, де є дороге обладнання. І от почали з'являтись комп'ютери персональні…
Ну дивне диво, що й казати. Все, що раніше стояло в так званому "машинному залі", тепер вмістилось на столі. Зрозуміло, перші такі штуки поставили у своїх кабінетах директори. Тепер би сказали: формували відеоряд, але тоді йшлось просто про те, що на фоні персонального комп’ютера директор виглядав більш авторитетно чи солідно. Ну і, зрозуміло, можна було побачити відповідні фотки в центральних чи й місцевих газетах. Але…
Комп'ютер же треба було вмикати і щось з ним робити, а для того навчатись, а для того мати час і бажання… Ви вже зрозуміли, так же? Не будемо казати, що всі директори не вміли, не навчились, але таки багато хто оту іграшку так і не опанував як слід. І то не було секретом для співробітників отих директорів, їхніх підлеглих. Бо щоб там не було на фотках в пресі, а підлеглі директора абсолютно точно знали, як і для чого він використовує ту персональну штуку.
Сьогодні, щоб дізнатись про те, як людина – будь-яка – використовує комп’ютер, треба тільки набрати його прізвище – і відповідь готова. Ви ж знаєте: кого нема в Фейсбуці – того взагалі нема. Ну а мовою освітян чи вже і підходячи до питання про директора школи: кого нема в Фейсбуці – той, звісно, не директор НУШ, а… Так, ненавчений, Інтернет-неписьменний, директор старої формації – СтаРШ.
Та ні, скажуть юні директори шкіл, то не про нас, то про тих, що на пенсію готується, то вони не хочуть навчатись, пручаються, тримаються за все старе, не хочуть нічого нового. Е, шановні, дивіться, це ж ви вмієте і можете навчити. А вони не вміють і навіть не знають, про що йдеться. Відтак, як ви хочете з часом стати справжніми директорами НУШ, то почніть сьогодні з директора власної школи, де хтось з вас з часом посяде оту посаду.
Ну от, послухали, тепер ваша черга розповідати. Як про що? Про те, який в вашій школі кластер. Ви ж знаєте, як його розвивати? Ну тактично так, без зайвого тиску на тих, хто ще не знає, але наполегливо, цілеспрямовано. Бо мета наша відома - НУШ.
Є і приклад роботи сучасного директора, простий і зрозумілий. Як і будь-який приклад з реального життя, він потребує критичного ставлення. То на вашу думку, це директор СтаРШ чи НУШ? От вам і практичне завдання, поміркуйте.
