Шістдесятництво: Культурний феномен та його діячі

Шістдесятників характеризують як внутрішню моральну опозицію до радянського тоталітарного режиму. Тому-то влада з великою підозрою ставилася до творчої молоді, особливо письменників і поетів. Партійні керівники докоряли шістдесятникам, що ті вдаються до «формалістичних викрутасів» або що їхні твори використовують «українські буржуазно-націоналістичні контрреволюціонери за кордоном». Ще більше ситуація загострилася, коли після приходу до влади Леоніда Брежнєва розпочався ідеологічний наступ консерваторів. Влада прагнула побороти не тільки критиків режиму, а й модерні форми культури. З шістдесятництва виростав дисидентський рух. Зовнішній спокій в Україні ставав дедалі оманливішим. У суспільстві нагромаджувався вибуховий матеріал. В Україні опозиційні виступи найчастіше набували національного характеру і здебільшого спрямовувалися проти русифікації.

Алла Горська (1929-1970)

Народилася в Ялті, зростала у російськомовному середовищі. Батько працював у сфері кіно, тому сім'я часто переїздила. Вищу освіту здобула у Київському художньому інституті, тут познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Твори успішної випускниці інституту експонували на багатьох виставках. У 1959 році її прийняли до Спілки радянських художників України. Працювала в напрямах: соціалістичний реалізм, радянський нонконформізм і «наївне мистецтво» (примітивізм).

1961 року вступила до Клубу творчої молоді «Сучасник». Тоді ж перейшла на українську мову спілкування. У Клубі долучилася до організації літературно-мистецьких заходів. 22 травня 1963 року взяла участь у покладанні квітів до пам'ятника Тарасові Шевченку в Києві. Відтоді це стало традицією. Влада розцінила вшанування пам'яті Кобзаря як «зухвалу інспірацію буржуазних націоналістів». Разом з Василем Симоненком та Лесем Танюком у 1962 році віднайшла місця поховання розстріляних за наказом органів НКВС у Биківні на східній околиці Києва, на Васильківському і Лук'янівському кладовищах. Повідомила про цей факт Київську міську раду. Відтоді художниця потрапила в поле зору КДБ. У 1964 році створила у співавторстві вітраж «Шевченко. Мати» в Київському університеті. Каркас, на який мали кріпити скло, творці зумисне зробили грубим — як ґрати. За ними Кобзар однією рукою пригортав згорьовану Матір-Україну, а другою високо тримав книжку. Ці зображення супроводжували рядки: «Возвеличу малих рабів отих німих, я на сторожі коло їх поставлю слово». Вітраж був визнаний «ідейно ворожим», його знищила адміністрація університету, а художницю на рік виключили зі Спілки художників. У 1965-1966 роках Україною прокотилася хвиля арештів дисидентів. За ґратами опинилися багато друзів Алли Горської. Вона підтримувала їх та їхні сім'ї морально й матеріально. Написавши протестного листа до Прокурора УРСР про безпідставні арешти, була викликана у КДБ на серйозну розмову. В 1968 році підписалася під листом-протестом 139 діячів культури й науки до керівників СРСР з вимогою припинити незаконні політичні судові процеси. її вдруге виключили зі Спілки художників. Радянські спецслужби вважали Аллу Горську очільницею підпільної терористичної бандерівської організації, за нею вели спостереження. У 1970 році написала відкритого листа до Верховного суду СРСР про незаконність і жорстокість вироку щодо дисидента, її друга Валентина Мороза. Через кілька днів її вбили. І хоча вбивство слідчий приписував свекрові художниці, громадськість у це не повірила. На похороні Василь Стус простояв на колінах, а потім зачитав рядки свого вірша «Ярій, душе!».

Найвідоміші картини Алли Горської: «Вознесіння», «Прип'ять», «Пором», «Абетка», «Хліб», «Мати», «Село», «Біля річки», портрети Тараса Шевченка, Івана Драча, «Автопортрет», «Автопортрет з сином», «Портрет батька».

Василь Симоненко (1935-1963)

Народився на Полтавщині. Простий сільський хлопчина п'ятирічним написав свій перший вірш. Школу закінчив із золотою медаллю, вступив на факультет журналістики Київського державного університету. Після завершення вишу переїхав у Черкаси, де жила його дружина. Працював журналістом у місцевих газетах. Вступив до Клубу творчої молоді «Сучасник». Разом з Аллою Горською та Лесем Танюком у 1962 році віднайшов місця поховання розстріляних за наказом органів НКВС у Биківні на східній околиці Києва, на Васильківському і Лук'янівському кладовищах, про що зробив відповідну заяву в Київську міську раду. Після цього відразу потрапив під пильний нагляд КДБ. Улітку того ж року В. Стуса побили працівники міліції залізничної станції імені Т. Г. Шевченка (м. Сміла на Черкащині). Його били так, щоб не було зовнішніх ознак, а от внутрішні органи повідбивали.

Очевидно, жорстоке побиття на вокзалі не минуло безслідно. За рік здоров'я поета значно погіршало, лікарі поставили страшний діагноз — рак нирок. Василя Симоненка не стало, коли йому було лише двадцять вісім.

У 1962 році дебютував зі збіркою поезій «Тиша і грім», почав писати щоденник «Окрайці думок». Казка «Подорож у країну Навпаки», збірка новел «Вино з троянд», збірки поезій «Земне тяжіння», «Берег чекань» і «Вибране з поезій» вийшли вже посмертно. Крім офіційних видань, багато творів Василя Симоненка поширювалися через «самвидав». Олесь Гончар назвав його «витязем молодої української поезії».

Іван Світличний (1929-1992)

Народився у невеличкому селищі на Луганщині. Під час німецько-радянської війни разом з іншими хлопчаками намагався підірвати німецьку техніку, після чого втратив пальці на руках. Школу закінчив із золотою медаллю, філологічний факультет Харківського університету — з відзнакою. Був науковим співробітником Інституту літератури та Інституту філософії Академії наук УРСР. Зарекомендував себе як глибокий літературний критик, працюючи у журналах «Радянське літературознавство» та «Дніпро». Літературно-критичні статті присвятив творчості шістдесятників і критиці соцреалістичної літератури («Боги і наволоч»); автор критичної статті з мовознавства («Гармонія і алгебра»). Людина широкої ерудиції, інтелектуал, товариський, дружелюбний, він магнетично притягував до себе людей. Квартира Івана Світличного у Києві стала своєрідним консолідувальним центром для української творчої молодої, тим паче, що його приватна бібліотека була однією з найкращих у місті. Громадянська позиція літературного критика насторожила КДБ, тож невдовзі його звільнили з роботи. У 1965 році його захопила перша хвиля арештів творчої інтелігенції в Україні: Івана Світличного заарештували за звинуваченням в «антирадянській агітації і пропаганді». Після 8-місячного ув'язнення влаштуватися на роботу за спеціальністю не зміг, перебивався випадковими заробітками. Друкувався під псевдонімами, здійснював поетичні переклади із французької, чеської, польської, турецької та інших мов. На Різдво 1972 року одночасно в усій Україні було проведено 200 арештів творчої інтелігенції. Судовий вирок передбачав 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. За чоловіком поїхала, відмовившись від кар'єри, любляча дружина. У концтаборах був ініціатором багатьох протестних акцій, неодноразово оголошував голодування. Схуднув до 44 кг. Під час заслання писав поетичні твори, частину яких згодом опублікував на Заході. 1978 року його прийняли до членів Міжнародного ПЕН-клубу. Під час заслання пережив клінічну смерть, два інсульти, невдалі операції, тож у 1983 році повернувся в Київ уже інвалідом І групи. Іван Світличний майже не міг розмовляти й писати — для нього це було гірше заслання. У 1990 році вийшла збірка поезій «Серце для куль і для рим», цього ж року став членом Спілки радянських письменників України. Його поховали у вишиванці, що подарував йому Василь Стус, а на могилі поставили козацький хрест із написом «Він був світильником, що горів і світився».

Ліна Костенко (народилася 1930 року)

Народилася на Київщині, згодом сім’я переїхала у Київ. Тут школяркою відвідувала літературну студію при редакції журналу «Дніпро». Перші вірші побачили світ, коли юній поетесі виповнилося шістнадцять. Закінчила факультет журналістики Московського літературного інституту. Незабаром вийшли перші збірки її поезій: «Проміння землі», «Вітрила», «Мандрівка серця». Вони засвідчили, що плеяда молодих українських поетів-шістдесятників поповнилася талановитою мисткинею. У 1963 році радянська цензура заборонила видання збірки «Зоряний інтеграл». У 1965 році Ліна Костенко підписалася під громадським листом-протестом проти арештів української інтелігенції. Щоб продемонструвати свою громадянську позицію та підтримати друзів, була присутня на судових процесах над дисидентами. Під час суду над братами Горинями кинула їм квіти. Разом з Іваном Драчем закликала інших письменників виступити на захист незаконно заарештованих. Але ніхто не наважився виступити проти системи. 1966 року, коли у Спілці радянських письменників України радянські ідеологи таврували «націоналістичних відщепенців», частина молоді влаштувала овацію Л. Костенко, яка відстоювала свої позиції і захищала друзів-шістдесятників. 1968 року виступила на захист В'ячеслава Чорновола у відповідь на наклеп на нього, опублікований у газеті «Літературна Україна». Після цього до 1977 року її ім'я в СРСР було у вимушеному забутті. Поетеса не полишала улюбленої справи і продовжувала писати «у шухляду». У 1960-1970-ті роки її вірші надрукували в Польщі, Чехословаччині, а в Україні їх поширювали за допомогою «самвидаву».

Нині вона — улюблена поетеса багатьох, її твори успішно видають в Україні й закордоном. Вона удостоєна багатьох премій і нагород, але від звання Герой України відмовилася. Свій вчинок прокоментувала: «Політичної біжутерії не ношу!»

До громадської діяльності повернулася під час Помаранчевої революції. Результатами революції була розчарована, про що свідчить епіграф до її книжки-бестселера «Записки українського самашедшого»: «Чи варті вожді тих очей на Майдані?» Разом з іншими діячами української культури в липні 2018 року підтримала відкритий лист до незаконно ув'язненого в Росії українського режисера Олега Сенцова.

Поняття «феномен» (від грецьк. fenomenon — є, має місце, явище) означає незвичне явище, рідкісний факт, який важко перевірити, що не піддається раціональному поясненню. Однак феноменальне може бути осягнене за допомогою засобів «чарівної сили мистецтва», художніх образів. Ми дамо емоційно-образну характеристику феномену шістдесятництва.

Отже, це й самокритичність, і нездатність до компромісу із завойовниками та їхніми підлабузниками, і прагнення виховати суверенну людину й дати їй крила надії, це й боротьба з примарою щастя та справедливості, це й спроба дати відсіч брудним, цинічним русифікаторам, це й трагізм приреченості — це загалом творча талановита молода Україна з оптимістичними мріями, що з’явилися в 1960-х роках з новим прогресивним словом у тоталітарному радянському суспільстві.

Шістдесятництвом називають літературно-мистецьку та суспільно-політичну течію серед української інтелектуальної еліти, що виникла на зламі 1950-1960-х років. Передумовою виникнення течії були політичні зміни, які мали місце в період десталінізації і супроводжувалися викриттям і засудженням масових репресій, демократизацією суспільно-політичного і культурного життя в Україні. Початковий період в історії шістдесятництва характеризувався пошуками «правди й чесної позиції», «власної індивідуальності», нових форм творчості, переглядом морально-етичних цінностей у житті та літературі, відмовою від офіційних канонів мистецтва соціалістичного реалізму.

Поет Микола Вінграновський так пояснив витоки шістдесятництва: «Наша юність і молодість, наше тодішнє молоде життя мало подвійну сутність: одну офіційну, казенну, для вчителів та оцінок в школі, а друга - поза школою, там, де було життя справжнє, життя реальне. Коли ця подвійність була усвідомлена, стався бунт: піднялася наша справжня сутність і відкинула оту офіційну, фальшиву. З цього бунту й почалося „шістдесятництво”». Нонконформістами й етичними максималістами були: поети й письменники Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Василь Стус; літературні критики Іван Дзюба, Євген Сверстюк, Іван Світличний; художники й графіки Алла Горська, Опанас Заливаха, Іван Марчук; скульпторка Теодозія Бриж; композитори Валентин Сильвестров, Мирослав Скорик; кінорежисери, актори й театральні діячі Юрій Іллєнко, Іван Миколайчук, Сергій Параджанов; публіцисти Валерій Марченко, Валентин Мороз, В'ячеслав Чорновіл та ін.

Погляд історика

Шістдесятники не боролися з радянською владою і не піддавали сумніву соціалістичні цінності. Вони наполягали тільки на більш радикальній десталінізації і сподівалися разом із владою побудувати «соціалізм з людським обличчям». Вони щиро вірили в те, що західноєвропейський соціалізм має спільні корені з радянським і в майбутньому відбудеться конвергенція двох суспільно-економічних систем шляхом запозичення позитивних сторін кожної з них і усунення негативних сторін. Усе негативне вони пов'язували з фігурою Сталіна. Запозичуючи термін «сталінізм», який виник на Заході і був пов'язаний передусім з масовими репресіями політичного режиму, вони протиставляли Сталіну Леніна як вождя, який щиро дбав про народний добробут і вільний розвиток націй. <...>

Шістдесятники відстоювали верховенство суспільства над державою, рівність усіх людей, включаючи вищих посадовців, перед законом, пріоритет прав людини, усунення регламентації творчого процесу, подолання відірваності від західної культури, європейські цінності, викристалізовані віками. Для українських шістдесятників особливо болючими і вкрай актуальними були національні проблеми.

Кульчицький С. Червоний виклик. Історія комунізму в Україні від його народження до загибелі. Кн. 3. Київ, 2013. С. 191-192.

Який поет назвав Василя Симоненка «витязем молодої української поезії»?

• а) Леонід Кисельов

• б) Олесь Гончар

• в) Павло Тичина

• г) Максим Рильський

Яка організація була створена в Києві для підтримки творчої молоді в умовах радянської цензури?

• а) Спілка письменників

• б) Клуб творчої молоді

• в) Товариство українських письменників

• г) Київський літературний центр

У якому році розпочав свою діяльність клуб творчої молоді в Києві?

• а) 1959

• б) 1961

• в) 1965

• г) 1970

Яку роль в опозиційному русі відігравав Лесь Танюк?

• а) Лідер Клубу творчої молоді в Києві

• б) Письменник і поет

• в) Член Верховної Ради СРСР

• г) Противник демократичних рухів

Хто з наступних діячів не входив до групи молодих київських поетів, які виступали в 1961 році у Львові?

• а) Іван Драч

• б) Дмитро Павличко

• в) Лесь Танюк

• г) Андрій Вінграновський

Як називалися люди, які активно критикували радянський лад і мріяли про демократизацію суспільства в 1960-х роках?

• а) Колабораціоністи

• б) Секретні агенти

• в) Шістдесятники

• г) Революціонери

Чому вітраж «Шевченко. Мати» був знищений?

• а) Через технічні проблеми

• б) Через ідеологічну неприязнь радянської влади

• в) Через політичну нейтральність

• г) Через відсутність фінансування

За що Іван Світличний був двічі арештований?

• а) За участь у політичних демонстраціях

• б) За антирадянську агітацію та пропаганду

• в) За участь у партизанському русі

• г) За критику культури

Яким твором Ліна Костенко стала однією з найбільш відомих постатей української літератури?

• а) "Маруся Чурай"

• б) "Записки українського самашедшого"

• в) "Берестечко"

• г) "Літературна дискусія"

В якому році дебютував Василь Симоненко зі збіркою «Тиша і грім»?

• а) 1958

• б) 1962

• в) 1960

• г) 1965