Культура українських земель XIV–XV ст

Українська культура ХІV–XV ст. — спадкоємиця культури Русі-України та Галицько-Волинської держави. Культурний розвиток цього періоду відбувався у складних умовах. Українські землі, поділені між Великим князівством Литовським, Польщею, Московією, Османською імперією та іншими державами, опинилися під різними культурними впливами.

Відсутність вищих навчальних закладів в Україні змушувала юнаків, здебільшого синів міщан, здобувати освіту в університетах Європи.

Збереглася лише одна друкована праця Юрія Дрогобича — латиномовна «Прогностична оцінка поточного 1483 року». За формою і змістом друкована праця Юрія Дрогобича належить до числа дуже поширених у той час астрологічних календарів-«прогностиків», в яких на основі відомостей про розташування небесних світил «передбачалися» земні події. Вона вважається першою друкованою книгою українського автора.

Наприкінці ХV ст. розпочалося друкування книг церковнослов’янською мовою. Німець Швайпольт Фіоль у 1491 р. в Кракові вперше надрукував кирилицею чотири книги для церковної служби в православних церквах: «Октоїх», «Часослов», «Тріодь Пісна», «Тріодь Цвітна».

У другій половині XIV ст. долалися тяжкі наслідки монгольської навали. Відбудовували старі міста, споруджували нові. У ХІV–ХV ст. провідним було оборонне будівництво.

Укріплення будували із цегли або каменю. Перебудовували майже всі давні кам’яні укріплення ХІІ–ХІV ст., зокрема в Кам’янці, Білгороді-Дністровському (до 1484 р. Четатя-Албе), Мукачевому, Кременці, Хотині, Луцьку. Храми й монастирі обмуровували міцними стінами, як оборонні споруди.

Протягом ХIV–XV ст. на українських землях розвивався провідний жанр тогочасного малярства — іконопис. Ікони, як і фрески, набували нових рис під впливом ідей гуманізму. На іконах з’явилися зображення рослин, архітектурного оточення, предметів побуту. Одними з кращих зразків іконопису є ікона Богородиці з пророками з церкви в Підгородцях, ікона «Успіння Богородиці». Популярними були ікони, де в образах святих втілено воїнів-героїв (наприклад, ікона Святого Юрія Змієборця).

Літописна традиція Русі-України продовжувалась у західноукраїнських літописах, в яких подаються відомості про українські та білоруські землі у складі Великого князівства Литовського. Його складовою частиною є «Короткий Київський літопис», що охоплює події 1480–1500 рр. Характерною особливістю цих літописів є наявність «повістей» — вставок, що відрізняються за формою і стилем від літописного викладу. Одна з таких повістей — «Про Подольську землю». Її автор, розповідаючи про князів Коріатовичів, намагається обґрунтувати право Литви на Поділля.

В Ягеллонському університеті навчався, а потім здобув ступінь бакалавра та магістра Юрій Котермак (1450–1494 рр.) із м. Дрогобича (нині Львівська область). Згодом він продовжив навчання в Болонському університеті, де став професором медицини й астрономії. На 1481/1482 навчальний рік був обраний ректором цього навчального закладу.

До певного періоду сприятливими були умови для розвитку культури у Великому князівстві Литовському. Збираючи руські землі, литовські князі прагнули долучитися до культури Русі-України, Галицько-Волинської держави, надбання яких не відкидали, а підтримували разом із православною вірою і руською мовою. У Польському ж королівстві не сприймали православну культуру. Але водночас воно було брамою, крізь яку до України потрапляли ідеї Відродження — культури, що в ХІV ст. зародилася в Італії і ґрунтувалася на ідеалах гуманізму та кращих традиціях античності. Саме через цю браму українці мали змогу долучитися до західно-європейської системи освіти. Етнічна строкатість українських земель створила сприятливі умови для зближення з культурою представників інших народів — поляків, німців, вірмен, євреїв, татар тощо. Нове і старе в українській культурі співіснувало, нашаровуючись одне на одне, створюючи унікальні культурні явища.