І кожен фініш - це по суті STARт...

«Вчитель, будь сонцем, що випромінює людське тепло і будь благодатним ґрунтом для розвитку людських почуттів; сій знання не лише в пам’яті і свідомості своїх дітей, а передусім у їхніх думках, серцях».

Шановні колеги! Сьогодні на згадку про свято прийміть від нас символічний подарунок – "пісню", що уособлює нашу подяку за Вашу чесну працю на педагогічній ниві!

(Авторка композиції Наталія СТАНКЕВИЧ)

І нехай завжди у величній музиці ВСЕСВІТУ звучить мудре СЛОВО ВЧИТЕЛЯ!!!

Великдень - світле свято, яке символізує відродження і перемогу життя над смертю. Як і будь-яке інше релігійне свято, Великдень та підготовка до нього мають багато звичаїв та традицій, які шануються здавна, наприклад, прибирання оселі, випікання пасок та розписування писанок, збирання та освячення великоднього кошика - найбільш відомі з них.

Наступна писанка сховалася в тюльпанчику

Традиція дарувати фарбовані яйця один одному бере свій початок ще до поширення християнства. Стародавні перси та єгиптяни обмінювалися крашанками на честь святкування початку весни - цей звичай мав на меті побажання довгого життя і родючості.

Наступна підказка сховалася в дуплі

Найбільше великоднє яйце можна знайти у Вегревіллі (Альберта, Канада). Яйце має вагу близько 2 т і висоту 8 м.

Наступну підказку знайдеш у кошику дівчинки.

Великдень українці святкували не лише за багато сотень років до прийняття християнства, а й до народження самого Христа. Після весняного рівнодення день збільшується, тому й свято називається Великдень Дажбожий, тобто сонячний. І в цьому святі, які в інших весняних, переважає магія родючості. (Приміром, великодній коровай, котрий слов'яни називали бабою або куличем (калачем), був «жертовним посвяченням» родючості і плодовитості.

Заглянь у кошик хлопчика.

Встановлено, що весняного, передвеликоднього посту в язичників не було. А от обряди очищення водою мали ритуальне значення. Особливо чистий четвер, коли вшановували покійних предків. Увечері йшли до лазні (мовниці) митися, брали з собою їжу: печеню, курку, масло, сметану, вареники, мед. Помившись і пом'янувши предків, залишали їм жертву з цієї їжі, теплу воду для купелі, а підлогу посипали попелом. На ранок приходили дивитися, які знаки залишилися на попелі, за ними ворожили і довідувалися про свою долю.

Зірви нарцис - отримаєш писанку

Цікаво, що язичництво перейшло не лише в християнські обряди, а й в архітектуру і мистецтво. Приміром, давні магічні знаки включені в оздоблення храмів, зокрема Софії Київської. Цей храм втілює язичницьку ідею райського саду, яка матеріалізується в стовпах-колонах, що символізують стовбури дерев. Символіка орнаменту Софії — знакове втілення ідеї безкінченності Весвіту, яка існувала на українській землі задовго до християнства.

Хто приносить гостинчики дітям?

Язичницькі корені української християнської обрядовості науковці прослідковують, до речі, не лише стосовно релігійних свят. Сама назва нашого християнства — православ'я — також запозичена з язичницької термінології. Першою частиною цього слова є «прав», що у язичників мало сакрально-магічний зміст: це одна з трьох сфер буття — найвища Божественна сфера. Це Світ Богів, які правлять Всесвітом, та героїв, що загинули за свій народ і відійшли до Неба Богів.

Наступна підказка - під нарцисом.

Другою частиною терміна «православ'я» є слово «слава». Відомо, що в слов'янській міфології існувала богиня Слава. Це матір всяких чеснот людських, добродійниця всього людського роду. Жінки для богині Слави випікали короваї, варили вареники. Слава сполучає небо і землю, літає Жар-птицею по обох берегах Ріки-Раю — молочної дороги, що відділяє небеса від проявленого світу.

Лізь на дерево - там і знайдеш наступну підказку.

До речі, народи індоарійського походження, що поклонялися Славі, називали себе «славнії». На думку деяких дослідників, слово «слов'яни» також походить від імені цієї Богині. Предки українців вшановували Богиню ще дві тисячі років тому. ЇЇ днем було 23 квітня. Від імені богині Слави язичницька богослужба почала називатися «славленням». Термін «славословіє» означав пісню-молитву. Християни пристосували його до своїх урочистостей.

На зеленому горбочку, недалеко від дубочка сховалася наступна підказка, схожа на жолудь.

На жаль, відлік цивілізованого розвитку нашого народу прийнято починати з моменту його християнізації. Ми надто неуважні до нашого язичництва, надто зневажливо ставимося до нього, вважаючи його убогим. Насправді ж у своєму повсякденному житті ми поводимося точнісінько так, як наші предки-язичники: стукаємо об дерево від наврочення; чекаємо гостей, коли випадково падає з рук якась річ; не вітаємося через поріг (не тиснемо руки один одному).

Ще одна писаночка добре сховалася у травиці-муравиці.

А тепер дружно крокуємо до виходу...

З жолудя він проростає,

В кроні сил чимало має.

Кабани плоди смакують,

Люди міць його цінують.