Види підрядних речень

Та не злічить віків, що встигли вже пройти.

Дуже любив професор, коли перед Зеленими святами дівчата ходили у плавні зілля збирати та квіти для вінків.

Це було, як співав соловей над рікою.

Хоча була північ, спати не хотілося.

Весна, яку ми чекали віками, прийшла на землю і в серця людей.

Усі шанують ту державу, в якої є і хліб, і сіль.

Невесело на світі жить, коли нема кого любить.

Ми знали велике озеро, де щороку гуси восени спинялися й жили тижнів зо два, а то й більше.

А там, де березина витісняла сосну, усе залите було бенгальським вогнем.

Ти борися за луг зелений, де колись виглядав свою милу.

Чи, може, це ввижається мені той несказанний камертон природи, де ясні зорі і де тихі води?

Мені на сірому причалі, де стільки злизано слідів, такого море намовчало у своїй одвертості сліпій.

Благословенна будь та вічна мить, коли йому на думку спала така ідея.

А як вечір срібними човнами пропливе між парами в саду, над твоїми чистими думками зіркою щасливою зійду.

Навіщо мені весна, коли твої очі - проліски?

Сьогодні я такий щасливий, мов вийшов хлопчиком на шлях.

Усе розтрачено, розгублено, бо воно людьми не шановано, не люблено.

Треба багато вчитися, щоб знати хоч трохи.

Не несу я нікому біди, бо й від вас я її не чекаю.

На морі ставало темно, тому що з берега насувала важка чорна хмара.

Люблю я ті часи, як сонце вже встає і промінь свій прозорий на села, на поля так вільно, ніжно ллє.

Не знаю, коли весна на крилах тепло принесе в наш край.

Кожна робота легка, коли її охоче робиш.

Іще б мені хоч раз відвідати поляну, де в травах гомонять дуби-богатирі.

Змолоду треба набиратися знань, щоб не пуста була твоя власна криниця.

Я нічого не вартий, якщо не в спромозі комусь допомогти.

Якби я турбувався лиш про себе, вже б онімів давно від самоти.

Землю, що крила дала мені, довічно буду любить.

Під час сівби я занедужала так, що й не підведуся.

Хутір ховався серед дерев, так що влітку іншу хатку даремно шукатимеш.

Мені чогось сумно й боязко так, що аж серце моє мре.

У зарості парку вкралося озеро, що було притулком тиші й суму.

І вже чув композитор, як народжується пісня.

Дівчина, обсипана квітами, іде, немов лебедонька пливе.

Сестра розповідала, ніби в нашому ставку живе сом.

Як без раннього світання день не піде на полях, так без першого навчання до наук закритий шлях.

Тепла ще не було, дарма, що минуло кілька днів березня.

Хоч не рідний син Ярема, а щира дитина.

Струни чекають, щоб пальці торкнулись до них.

У змаганнях ти обов'язково переможеш, хай як не стараються твої суперники.