Складнопідрядне речення з кількома підрядними

А ногайці, які кочували між Сивашем і Дніпром, налякані розгромом кримських улусів, самі тікали, щоб не стати здобиччю козаків(В. Малик).

В Троянівку Оксен повернувся вечором, коли в Ташані востаннє полоскалися білі гуси, збираючись вилазити з води і розходитися по домівках, коли західне сонце пускало понад лугами рожевий туман...(Г. Тютюнник).

Хоч та болюча радість просочувалась, як вода крізь ніздрюватий лід, коли вітер сколихнеться над рікою, хоч потім ще важче стискалося серце, все ж у її житті блиснули просвітки надії(М. Стельмах).

Вони з’їхали з мосту і, поминувши кам’яну браму, вимурувану над самим урвищем прямовисного берега, попрямували вузькою вулицею вгору, до центра(В. Малик).

Тишина така, що чуть, як б'ють об воду щуки- стріли(К. Дрок).

І лише тоді, коли над рікою пробіг ранковий прохолодний вітерець і на сході почало світлішати, Коцюба полегшено зітхнув(В. Рутківський).

Він залазить сюди так, як оброслий сивиною дід забредає із саком у ставочок, що он посусідився з криничкою(М. Стельмах).

Не помічаючи нічого підозрілого, через замет перебрався до двох яскраво освітлених вікон, з яких долинали голоси, і здерся на прикидану снігом купу дров, щоб заглянути поверх занавісок(В. Малик).

Це були останні слова, які Богдан забрав у сон, де знову захугувала метелиця, заскрипів вітряк, відривалась од снігів хустка багаття(М. Стельмах).

У напівсні усміхнулася відчуттю лагідного тепла сонячних променів на своїй щоці, тоді глибше вдихнула прохолодне після нічної літньої зливи повітря і зручніше влаштувалася поміж подушок та підверненої під себе ковдри(Н. Гурницька).