В.Підмогильний "Місто"

студент

балерина

крамар

письменник

"Ходних кучерів чи гребінців у рівній зачісці. жодних прикрас чи гаптування в рівній сукні, що від стану трохи ширшала й немов підрізана була внизу, як і пасмо над чолом... життя було в убранні, а в тілі - сон"

"Мале на зріст. йому якраз під пахви, худеньке, у плескатому капелюшкові... Вона зиркнула спідлоба на юнака, руку свою прибрала й ішла далі своїм чітким, майже військовим кроком."

"У неї була товста, округла спина - роздобріла на довільних харчах!... У її вмінні любити не було нічого штучного. хоча слово "любов" було її найулюбленішим жартом..."

"Довгі рукава її сірої блузки були миліші йому за голі руки інших; комірець залишав їй тільки вузеньку стьожку тіла на видноті, а інші безсоромно давали на очі всі плечі й перші лінії грудей"

“був лагідний на вдачу, мрійливий, спокійний, мав тихий голос і якусь глибоку сердечну усмішку”.

“…Високий на зріст, тілом міцно збудований і смуглий на обличчі. Молоді, м’які волосинки, неголені вже тиждень надавали йому неохайного вигляду. Але брови мав густі, очі великі, сірі, чоло широке, губи чутливі. Темне волосся він одкидав назад, як багато хто з селюків і дехто тепер з поетів… ”

«Чоловік у жилетці, з куцою борідкою і сивиною в волоссі». «Крамар був трохи згорблений і тонкий у ногах. Він був невисокий, але худі ноги його здавались довгими й негнучкими… Обличчя його було в зморшках. Щось погноблене було в його очах».

«не тільки одежею, а й поводженням та тоном голосу, і той перший вигук, що зійшов йому на вуста в привітанні, був тільки відгомоном студентських часів. А далі в мові його почувалась зверхність людини ділової, що не звикла слів своїх марнувати й свідома ціни їх».