Відокремлені члени речення. Пряма, непряма мова, діалог, цитата

підмет, присудок, обставина

додаток, означення, обставина

підмет, додаток, обставина

Зачаровані подорожні сиділи й мовчали.

Одцвітають посаджені маминими руками чорнобривці.

Степ повитий тишею дихав пахощами росяних трав.

Усі, за винятком Андрія, прийшли того вечора на збори.

До серця доторкнулася весна, ота жіноча, ніжно-лебедина.

Край шляху, у долині, догорає вогнище.

Бійці пересуваються катакомбами згорбившись.

Чорна качка тримається на воді розпластавшись.

Попрацювавши мої друзі пішли грати у футбол.

Гордій Байда як колишній офіцер розумівся на військовій справі.

Старшина мінометної роти Вася Багіров був з тих людей, що для них війна вже давно  стала звичайною справою.

У колективі Ярослава знали як доброзичливу людину.

чуже мовлення, передане дослівно, з повним збереженням змісту, форми та інтонації.

мовлення однієї особи, звернене до широкої аудиторії слухачів, глядачів, читачів з метою цілеспрямованого впливу на них.

форма мовлення, що являє собою розмову між двома особами.

синтаксична конструкція, що відтворює мовлення групи людей (більше двох)

дослівний уривок з чийогось тексту або висловлення для підтвердження якохсь думки.

чуже мовлення, передане дослівно, з повним збереженням змісту, форми та інтонації.

Мовлення однієї особи, звернене до широкої аудиторії слухачів, глядачів, читачів з метою цілеспрямованого впливу на них.

форма мовлення, що являє собою розмову між двома особами.

синтаксична конструкція, що відтворює мовлення групи людей (більше двох).

дослівний уривок з чийогось тексту або висловлення для підтвердження якоїсь думки.

“Ні, не клич мене, весно, – казала я їй, – не чаруй і не ваб надаремне”.

“Яка ти розкішна, земле, – думала Маланка. – Весело засівати тебе хлібом, прикрашати зелом, заквітчати квітами”.

“Що це за дівчина? Де вона взялася в нашому селі?” – думав молодий Джеря.

Кує зозуля. Я зіскакую з ліжка і гукаю у вікно до зозулі: “Ку-ку...ку-ку...Добридень!..”

“Не барися, мій синочку, швидше повертайся!” – сказав старий.

“Ні, не треба, мій таточку, не треба, Ярино, – Степан каже: – Я загинув, навіки загинув”.

Я сказав йому повчально: “ Географію завжди треба, сину, добре знати: вчення – світ, а невчення – тьма”.

“Що це за парубок-сокіл на небі? Хто це?” – питає Весна.

Еге подумав Остап так ось воно що!..

А де ж батько запитав Дмитро.

Нам сказали щоб ми йшли своєю дорогою.

Нам сказали ідіть своєю дорогою.

Ні, не клич мене, весно казала я їй не чаруй і не ваб надаремне.

В. Сухомлинський писав: що “Без поваги, без любові до рідного слова не може бути ні всебічної людської вихованості, ні духовної культури”.

Улюблений вислів Рильського був: “Сім раз добре подумай про кого-небудь погано, а за восьмим зроби йому хороше”.

Арістотель не приймав учення Платона про ідеї. Платон мені друг, але істина – ще більший мій друг – відомий його афоризм.

Михайло Коцюбинський… в новелі “Intermezzo” писав “Сонце! Я вдячний тобі. Ти сієш у мою душу золотий засів  – хто знає, що вийде з того насіння. Може, вогні?”

“Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть..”

- ці поетичні рядки Тараса Шевченка хвилюють своєю простотою, ліризмом і пронизливим сумом за Україною.