В. Дрозд "Білий кінь Шептало"

Епіграфом до твору В. Дрозд вибрав слова

Предки Шептала були

Змалку білий кінь дуже любив

Мати розповідала маленькому Шепталу про

Білий кінь Шептало не любив

Степан за сваволю називав Шептала

На думку Шептала, головне, що дано білим коням, – це

Шептало соромився

Шептало характеризував себе сам

Інші коні недолюблювали білого коня, тому що він

Коли Шептало вирвався на волю, то побіг

Коли Шептало повернувся із прогулянки, став

Шептало змалку ненавидів табун, гурт і загорожі

Степан ставився до Шептала так, як і до інших коней

Якщо говорити про роботу, Шептало найбільше любив крутити привід і їздити до міста

Інстинкт білого коня підказував йому, що рано чи пізно люди зломлять його

Шептало не розумів, чому деякі коні на кожному кроці огризаються, показують свій характер, адже цим нічого не досягнеш, крім батога

Коли Степан зненацька вдарив Шептала, того охопив глибокий відчай

На удар хлопчика Шептало не звернув уваги

Шептало упав на траву і сумно задрімав, не відчцваючи дощу, не здригаючись від грому та блискавок

Шепталові вже ніколи не хотілося почути голос злого конюха

Викупавшись у річці, Шептало все ж не став білим конем, як раніше, а залишився брудно-сірим

Кінь був згоден уже, щоб його покарали, аби лише повернутися до стайні

Шептало думав, що головне, щоб він знав про свою білизну, а про чуже око краще залишатися колишнім