Українська література НМТ

Рядки

Нема гірше так нікому,
Як бурлаці молодому.
Гей, гей! Як бурлаці молодому!
Заросився, забродився,
Де ти, бурлак, волочився?

узяті з

«Лише малого я у вас прошу: дайте мені од двора по три голуби і по три горобці. Бо не хочу я тяжкі данини накласти на вас, як ото муж мій, а сього прошу у вас малого…» – говорить

«Його мандрівне життя є предметом оповідань і легенд», - сказав Микола Костомаров про

Закликом до українців

Обніміться ж, брати мої.
Молю вас, благаю!

закінчується твір

Іван Дідух є центральним персонажем твору

«Написати рідною мовою історичний роман, дотримуючись суворих правил форми, властивої цьому різновиду епосу" - таке завдання поставив перед собою

"Сміливі завжди мають щастя" - такою є ідея твору

Уривок «Діло з грушею скінчилось несподівано. Груша всохла, і дві сім’ї помирились. В обох садибах настала мирнота й тиша» у творі «Кайдашева сім’я» є

Автором твору «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» є

Твір «Чого являєшся мені у сні?..» Івана Франка – зразок лірики

«Долі дівчат відтінено звучанням меланхолійного вальсу: завзятого, веселого спочатку й сповненого шукання, суму, розпуки в кінці новели», – сказано про твір

«Ти, сину, не дружи з нерівнею, краще з вищими, ніж з нижчими. Яка тобі компанія Микола? Мужик – одно слово, а ти на такій лінії, трешся між людьми інчого коліна... Може, Бог дасть, і столоначальником будеш або й письмоводителем у станового...» –говорить синові

«Тут, у тихій кімнаті, моя мати не фантом, а частина мого власного злочинного "я", якому я даю волю. Тут, у глухому закутку, на краю гóрода, я ховаю від гільйотини один кінець своєї душі...» – зізнається оповідач твору

У творі «Маруся Чурай» однією з центральних є проблема

Ознаки постмодернізму притаманні рядкам

Проаналізуйте твір і виконайте завдання до нього

Коли твій вистражданий злочин –
Твоя окрадена любов,
Тоді нехай в чаду обмов
Ганьблять тебе ганьбою збочень,

Відступництва, і зрад, і змов, –
Той чорний суд тобі ніпочім.
І ти в пусті й холодні очі,
Як в прірву, глянеш знов і знов.

І будуть глузи, глум, погорда –
Тобі найвища нагорода, –
І ти, на проби й гарт готов,

Крізь всі мордовії й сибіри
Нестимеш гордо світло віри
В свою незраджену любов.

Іван Світличний

Твір написано у віршовій формі, що й поезію

Проаналізуйте твір і виконайте завдання до нього

Коли твій вистражданий злочин –
Твоя окрадена любов,
Тоді нехай в чаду обмов
Ганьблять тебе ганьбою збочень,

Відступництва, і зрад, і змов, –
Той чорний суд тобі ніпочім.
І ти в пусті й холодні очі,
Як в прірву, глянеш знов і знов.

І будуть глузи, глум, погорда –
Тобі найвища нагорода, –
І ти, на проби й гарт готов,

Крізь всі мордовії й сибіри
Нестимеш гордо світло віри
В свою незраджену любов.

Іван Світличний

Цим твором автор висловлює моральну підтримку в нерівному протистоянні з тоталітарною системою

Проаналізуйте твір і виконайте завдання до нього

Коли твій вистражданий злочин –
Твоя окрадена любов,
Тоді нехай в чаду обмов
Ганьблять тебе ганьбою збочень,

Відступництва, і зрад, і змов, –
Той чорний суд тобі ніпочім.
І ти в пусті й холодні очі,
Як в прірву, глянеш знов і знов.

І будуть глузи, глум, погорда –
Тобі найвища нагорода, –
І ти, на проби й гарт готов,

Крізь всі мордовії й сибіри
Нестимеш гордо світло віри
В свою незраджену любов.

Іван Світличний

В останній строфі поезії вжито

Проаналізуйте твір і виконайте завдання до нього

Коли твій вистражданий злочин –
Твоя окрадена любов,
Тоді нехай в чаду обмов
Ганьблять тебе ганьбою збочень,

Відступництва, і зрад, і змов, –
Той чорний суд тобі ніпочім.
І ти в пусті й холодні очі,
Як в прірву, глянеш знов і знов.

І будуть глузи, глум, погорда –
Тобі найвища нагорода, –
І ти, на проби й гарт готов,

Крізь всі мордовії й сибіри
Нестимеш гордо світло віри
В свою незраджену любов.

Іван Світличний

Ідею твору найвиразніше розкрито в рядках

Проаналізуйте твір і виконайте завдання до нього

Коли твій вистражданий злочин –
Твоя окрадена любов,
Тоді нехай в чаду обмов
Ганьблять тебе ганьбою збочень,

Відступництва, і зрад, і змов, –
Той чорний суд тобі ніпочім.
І ти в пусті й холодні очі,
Як в прірву, глянеш знов і знов.

І будуть глузи, глум, погорда –
Тобі найвища нагорода, –
І ти, на проби й гарт готов,

Крізь всі мордовії й сибіри
Нестимеш гордо світло віри
В свою незраджену любов.

Іван Світличний

Життєву позицію ліричного героя найкраще передано висловом

Проаналізуйте прозовий твір і виконайте завдання до нього.

Новела «Зав’язь» (уривок)

У степу ще дужче розжеврілось, і на грядках, у кого вже зорано, червоно виблискують скиби, а в борознах, як сніг у проваллі, біліє опалий цвіт. Листя в садках ще тільки проклюнулося, тому в гіллі рясно миготять дрібні, мов роса, прозеленкуваті крапельки: то зав'язь.

– От якби мені отаке намисто, – каже Соня, – зроду б не знімала…
– Купимо, – обіцяю впевнено. – Ось як тільки вивчусь на шофера, так і купимо.
– А я тобі сорочки вишиватиму. Гарні-прегарні…

Розходимося десь уже далеко за північ, ледве переступаючи зомлілими ногами і несучи на губах солодку пекучу спрагу. На порозі я ще трохи пристоюю, наслухаючи, як Соня клацає засовом і тихо, мабуть, щоб не розбудити маму, причиняє двері. Коли це чую в садку у нас: шориг-шориг... Із-за сажа вивертаються дід, у куфайці й з вилами. А над деревами синіє, клубочиться дим.

– Ану, лишень, парубче, помагай скурювати садок, бо пропаде к лихій годині уся зав'язь.

Я прожогом кидаюся в садок, нагрібаю п'ятірнями сякого такого труску і розкладаю вогонь аж на межі, щоб тягло дим і на Сонин садок.

– Та не там, ближче до сажа розкладай! – сердито гукають дід.
– Нічого, – одказую так, як вони мене вчили, – буде в людей – буде і в нас...

А сам собі думаю: за чим би його сьогодні забігти до сусідів, бо до вечора, либонь, не дотерплю, не доживу…

Григір Тютюнник

Уривок належить до того ж жанру, що й твір

Новела «Зав’язь» (уривок)

У степу ще дужче розжеврілось, і на грядках, у кого вже зорано, червоно виблискують скиби, а в борознах, як сніг у проваллі, біліє опалий цвіт. Листя в садках ще тільки проклюнулося, тому в гіллі рясно миготять дрібні, мов роса, прозеленкуваті крапельки: то зав'язь.

– От якби мені отаке намисто, – каже Соня, – зроду б не знімала…
– Купимо, – обіцяю впевнено. – Ось як тільки вивчусь на шофера, так і купимо.
– А я тобі сорочки вишиватиму. Гарні-прегарні…

Розходимося десь уже далеко за північ, ледве переступаючи зомлілими ногами і несучи на губах солодку пекучу спрагу. На порозі я ще трохи пристоюю, наслухаючи, як Соня клацає засовом і тихо, мабуть, щоб не розбудити маму, причиняє двері. Коли це чую в садку у нас: шориг-шориг... Із-за сажа вивертаються дід, у куфайці й з вилами. А над деревами синіє, клубочиться дим.

– Ану, лишень, парубче, помагай скурювати садок, бо пропаде к лихій годині уся зав'язь.

Я прожогом кидаюся в садок, нагрібаю п'ятірнями сякого такого труску і розкладаю вогонь аж на межі, щоб тягло дим і на Сонин садок.

– Та не там, ближче до сажа розкладай! – сердито гукають дід.
– Нічого, – одказую так, як вони мене вчили, – буде в людей – буде і в нас...

А сам собі думаю: за чим би його сьогодні забігти до сусідів, бо до вечора, либонь, не дотерплю, не доживу…

Григір Тютюнник

Наскрізною деталлю в уривку є

Новела «Зав’язь» (уривок)

У степу ще дужче розжеврілось, і на грядках, у кого вже зорано, червоно виблискують скиби, а в борознах, як сніг у проваллі, біліє опалий цвіт. Листя в садках ще тільки проклюнулося, тому в гіллі рясно миготять дрібні, мов роса, прозеленкуваті крапельки: то зав'язь.

– От якби мені отаке намисто, – каже Соня, – зроду б не знімала…
– Купимо, – обіцяю впевнено. – Ось як тільки вивчусь на шофера, так і купимо.
– А я тобі сорочки вишиватиму. Гарні-прегарні…

Розходимося десь уже далеко за північ, ледве переступаючи зомлілими ногами і несучи на губах солодку пекучу спрагу. На порозі я ще трохи пристоюю, наслухаючи, як Соня клацає засовом і тихо, мабуть, щоб не розбудити маму, причиняє двері. Коли це чую в садку у нас: шориг-шориг... Із-за сажа вивертаються дід, у куфайці й з вилами. А над деревами синіє, клубочиться дим.

– Ану, лишень, парубче, помагай скурювати садок, бо пропаде к лихій годині уся зав'язь.

Я прожогом кидаюся в садок, нагрібаю п'ятірнями сякого такого труску і розкладаю вогонь аж на межі, щоб тягло дим і на Сонин садок.

– Та не там, ближче до сажа розкладай! – сердито гукають дід.
– Нічого, – одказую так, як вони мене вчили, – буде в людей – буде і в нас...

А сам собі думаю: за чим би його сьогодні забігти до сусідів, бо до вечора, либонь, не дотерплю, не доживу…

Григір Тютюнник

У першому абзаці є всі художні засоби, зазначені в рядку

Новела «Зав’язь» (уривок)

У степу ще дужче розжеврілось, і на грядках, у кого вже зорано, червоно виблискують скиби, а в борознах, як сніг у проваллі, біліє опалий цвіт. Листя в садках ще тільки проклюнулося, тому в гіллі рясно миготять дрібні, мов роса, прозеленкуваті крапельки: то зав'язь.

– От якби мені отаке намисто, – каже Соня, – зроду б не знімала…
– Купимо, – обіцяю впевнено. – Ось як тільки вивчусь на шофера, так і купимо.
– А я тобі сорочки вишиватиму. Гарні-прегарні…

Розходимося десь уже далеко за північ, ледве переступаючи зомлілими ногами і несучи на губах солодку пекучу спрагу. На порозі я ще трохи пристоюю, наслухаючи, як Соня клацає засовом і тихо, мабуть, щоб не розбудити маму, причиняє двері. Коли це чую в садку у нас: шориг-шориг... Із-за сажа вивертаються дід, у куфайці й з вилами. А над деревами синіє, клубочиться дим.

– Ану, лишень, парубче, помагай скурювати садок, бо пропаде к лихій годині уся зав'язь.

Я прожогом кидаюся в садок, нагрібаю п'ятірнями сякого такого труску і розкладаю вогонь аж на межі, щоб тягло дим і на Сонин садок.

– Та не там, ближче до сажа розкладай! – сердито гукають дід.
– Нічого, – одказую так, як вони мене вчили, – буде в людей – буде і в нас...

А сам собі думаю: за чим би його сьогодні забігти до сусідів, бо до вечора, либонь, не дотерплю, не доживу…

Григір Тютюнник

Ідею уривка найкраще відображають рядки

Новела «Зав’язь» (уривок)

У степу ще дужче розжеврілось, і на грядках, у кого вже зорано, червоно виблискують скиби, а в борознах, як сніг у проваллі, біліє опалий цвіт. Листя в садках ще тільки проклюнулося, тому в гіллі рясно миготять дрібні, мов роса, прозеленкуваті крапельки: то зав'язь.

– От якби мені отаке намисто, – каже Соня, – зроду б не знімала…
– Купимо, – обіцяю впевнено. – Ось як тільки вивчусь на шофера, так і купимо.
– А я тобі сорочки вишиватиму. Гарні-прегарні…

Розходимося десь уже далеко за північ, ледве переступаючи зомлілими ногами і несучи на губах солодку пекучу спрагу. На порозі я ще трохи пристоюю, наслухаючи, як Соня клацає засовом і тихо, мабуть, щоб не розбудити маму, причиняє двері. Коли це чую в садку у нас: шориг-шориг... Із-за сажа вивертаються дід, у куфайці й з вилами. А над деревами синіє, клубочиться дим.

– Ану, лишень, парубче, помагай скурювати садок, бо пропаде к лихій годині уся зав'язь.

Я прожогом кидаюся в садок, нагрібаю п'ятірнями сякого такого труску і розкладаю вогонь аж на межі, щоб тягло дим і на Сонин садок.

– Та не там, ближче до сажа розкладай! – сердито гукають дід.
– Нічого, – одказую так, як вони мене вчили, – буде в людей – буде і в нас...

А сам собі думаю: за чим би його сьогодні забігти до сусідів, бо до вечора, либонь, не дотерплю, не доживу…

Григір Тютюнник

Автор написав також твір