Творчість Остапа Вишні

Губенко

Фітільов

Гумільов

Рудченко

роману у віршах

гуморески

новели

усмішки

«У моєму сміхові завжди бачив народ: хорошого чоловіка, привітну жінку, дівчину веселооку, дитину, бабу з дідом… І так мені хотілося, щоб усміхнулися вони, щоб веселі вони були, радісні, хороші…»

«І думка така: поет повинен бути людиною. Такою, що повна любові, долає природне почуття зненависті, звільнюється від неї, як од скверни. Поет — це людина. Насамперед. А людина — це насамперед добродій. Якби було краще жити, я б віршів не писав…»

«Залюбки маскувався під «простачка», який здебільш з усім погоджується, але від нього повівало казковим «дурником», перед яким пасують мудреці і королі. Такого «простака» грає він і в автобіографії»

«Поет жив у час, що заправив генія на роль блазня. І поет згодився на цю роль… Він обрізав усякі живі контакти, замінивши їх цілком офіційною інформацією. У цих умовах поет міг тільки конати, а не рости»

«Життя моє не дуже добре, трудне і невеселе. Проте до всього привикають люде, привик і я терпіти помаленьку… пишу одну повість про діда, батька, матір і про все, одне слово, сосницьке життя, ще коли я був маленьким…”

“Були на полюванні. Не вбили і не застрелили нічого. Для мене це — типове явище. Коли я приходжу, як завжди, додому “попом”, без нічого, — всі спокійні”

«А взагалі батьки були нічого собі люди. Підходящі. За двадцять чотири роки спільного їхнього життя… послав їм Господь усього тільки сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитись Милосердному»

«Ніколи не сміявся без любові до вас усіх, до сонця, до вітру, до зеленого листу! У моєму сміхові завжди бачив народ…»

«Пошли мені, доле, сили, уміння, талану, чого хочеш – тільки щоб я хоч що-небудь зробив таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях, роздумах, ваганнях, – щоб народ мій усміхнувся!»

«Добрими старими шляхами, обминаючи казенні «стовпи неотесані», але не обминаючи доріг європейської науки, мандрував по Україні і сіяв у людських серцях мудрість любові та самопізнання, задоволення в сродній праці та совісті – як чистий кришталь»

українці, цвіт, Каїн

казка, син, Батьківщина

Оскіл, пан, гуси

Панько, собака Джой, Христя

Десна, фамільна ворона, Самійло-косар

«Ви були коли-небудь на річці на Осколі, що тече Харківщиною нашою аж у річку Північний Донець? Не були? Побувайте!»

«Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим»

редактором

журналістом

коректором

кур'єром

перекладачем

роздум про роль природи у формуванні майбутнього письменника

порівняння сомів колишніх і радянських

розповідь про сома й катер

згадка про письменника, який описав сома з Уфимської губернії

опис краси природи на річці, що тече Харківщиною

«А от тепер сиди й думай, що на тебе вплинуло, що ти на письменника вийшов…»

«Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє».

«…Написи в "Звенигорі" – краса! … справжньою українською мовою писані».

«Он скільки письменників різних є, а я ще не письменник. Кваліфікації, — думаю собі, — в мене особливої нема, бухгалтерії не знаю, що я, — думаю собі, — робитиму».

«Велика дуже книжка. Як замахнеться, було, мати, так у мене душа аж у п’ятах. А решта книг читалася нічого собі»

«...були випадки, коли в сома в череві знаходили різні цікаві речі: копчену ковбасу, вареного рака й пару цілісіньких шпротів»

«На великих сомів на гака, як ви мали нагоду пересвідчитися з нашої розповіді, найкраще чіпляти гусака або гуску, собаку сетера-гордона або бурого чи гімалайського ведмедя».