Цитатний диктант "Тіні забутих предків"

"Все плакав, кричав по ночах, погано ріс і дивився на неню таким глибоким, старече розумним зором, що мати в тривозі одвертала од нього очі"

"Вона подумала трохи, не знаючи, що одповісти, і почала шукать щось за пазухою. Витягла врешті довгий цукерок"

"Про нього люди казали, що він богує. Він був як бог, знаючий і сильний"

"Маю пильнувати ватри, аби не згасла через усе літо, бо була б біда!.."

"Тепер маєм живий вогонь, а доки ме він горіти, ні звір, ні сила нечиста не озьме ся маржини та й нас".

"...набралася тіла, стала повна й червона, курила люльку, як Іванова мати, носила пишні шовкові хустки, а на воластій шиї блищало в неї стільки намиста, що челядь із заздрощів аж розсідалася".

"На камені, верхи, сидів «той», ..., скривив гостру борідку, нагнув ріжки й,

заплющивши очі, дув у флояру".

"...обзивалася на гру флояри, як самичка до дикого голуба, — співанками. Вона їх знала безліч. Звідки вони з’являлися — не могла б розказати".

"На безоружного з бартков не йду!.."

"Він був без одежі. М’яке темне волосся покривало все його тіло, оточало круглі й добрі очі, заклинилося на бороді й звисало на грудях".

"Щось було важке в ньому, якась жура його гризла й ослабляла тіло, щось старе, водянисте світилось у його стомлених очах. Помітно худ, ставав байдужий".

"Так йому стало досадно, що він озьмив та й плюнув у божу ватру".