Тестова контрольна робота. Пунктуаційна норма

Ти наше диво калинове.

Відчувати біля себе живу душу це справжнє щастя.

Старість не радість.

Я Мавка лісова.

Життя як бумеранг.

Життя не дим і не омана.

Почуття міри це якість митця.

Чиста вода як сльоза.

Чи чули ви, як в дзвоні молотка співає сталь, вітаючи людину?

Ой у полі три криниченьки, любив козак три дівчиноньки...

Як хороше жити, мій друже, мій брате, коли тобі йде дев'ятнадцятий рік!

Неподалік дзьобаті крани - як велетенські журавлі.

Мій давній друже! Мушу я з тобою розстатися надовго.

Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, виростуть з тобою приспані тривоги.

Благословенні ви, сліди, не змиті вічності дощами, мандрівника Сковороди.

Не забувайте незабутнє, воно вже інеєм взялось.

Видно шляхи полтавськії і самі Полтаву.

Поки живий я хочу справді жити.

А за дверима така ніч і мабуть зоряна.

Здається вічністю буття маленька мить перед якою навіть смерть безсила.

Не можна, кажуть, людині помолодшати, а подобрішати завжди можна.

Мабуть, людині не можна відриватися від рідного берега.

Сумління людське, виявляється, схоже на вулик, його теж можна розтривожити.

На жаль, чудес на світі не буває.

Небо, холодне та темне, байдуже блимало зірочками.

Степ, струснувши з себе росу, горить рівним жовто-зеленим кольором.

Втомившись нічною біганиною, він задрімав, не заплющуючи очей.

І на оновленій землі врага не буде, супостата.

Проковтнули тишу обважнілі від снігу сосни.

Добру віщують погоду скупані в сонці хмарки.

На повитих мороком вулицях не припинявся рух.

З природи мовчазна вона залюбки слухала веселу та гарну бесіду.

Затамувавши подих роздумуючи всі рушили до левади.

Ідуть дівчата в поле жати та знай співають ідучи.

І я зими крутий долаю норов обличчя підставляючи вітрам.

І заснув я нарешті незважаючи на біль.

Дружба - безмежна, як море.

Дивлюся на квітучу яблуньку, а бачу сухі дерева.

Природжений співак, він любив пісні і в душі пишався своїм артистичним хистом.

Земля, скована морозом, покрилась білим снігом.

Будеш сіяти з сумом - вродить печаль.

Що за літо заробить Мотря, те за зиму і проживуть.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

Зрідка пробіжить тут заєць або спинитьсяна кручі вовк.

У товаристві лад усяк тому радіє.

Гули бджоли щебетало птаство.

Місяць на небі зіроньки сяють.

Нема без втрати перемоги й без горя радості нема.

Гляне холодною водою обіллє.

Защебетав соловейко пішла луна гаєм.

Подивилась ясно заспівали скрипки.

Бери до серця і затям душа творця не переквітне.

Тихо в лісі: повітря не дихне, ніщо не шеберхне.

Є в коханні і будні, і свята, є в ньому і радість, і жаль, бо не можна життя заховати за рожевих ілюзій вуаль.

І летять гуси, і летять журавлики, і літа мої листом осипаються.

Хто чує себе лиш, хто тільки для себе співа, той не ввійде в майбутнє, не прийме сучасне.

Проводжає мати сина утираючи сльозу.

Я тільки тепер побачив село нуджену купку солом"яних стріх.

Микола замість панського ланку вийшов на своє поле.

О земле втрачена явися бодай у зболеному сні!

"Мамо, чи кожна пташина в вирій на зиму літає?", - в неньки спитала дитина.

А голос твій бринить, співа з журбою, - "Я тут, я завжди тут, я все з тобою!"

"Добридень, Жане! - привітався зі свого почесного місця Аркадій Петрович. - Що снилося?"

"Життя в неволі нічого не варте" відказав Максим "краще смерть"!

"О, та ви стали справжніми гуцулами!", - казав, щиро посміхаючись, старий Бойчук.

Дідусь мовляє тихо, урочисто: "Щасливі, дітки, ви, що народились в лагідний час, в безпечну годину!"

"Що се, що? - кричить Бертольдо. Гей ловіть співця, в'яжите!"

"Нема України без верби і калини, - кажуть у народі".