ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЯК НАУКА ТА НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

політичне життя суспільства в різних виявах, діяльність держави й органів, та ін.

фундаментальні принципи буття права, онтологічну природу права, його людську і соціальну сутність.

система знань про соціальні умови існування, розвитку і дії права.

наука, яка вивчає фундаментальні, системоутворюючі закономірності історичного розвитку, і занепаду державно-правових систем;

наука, яка розглядає закономірності розвитку політико-правової теорії, концепції права і держави;

система наукових знань про загальні закономірності функціонування права і держави;

теоретико-історичні.

міжнародні.

зарубіжні.

логічно виважена і уставлена система причинно-наслідкових зв’язків між висхідною, стрижневою ідеєю про право і державу.

правова реальність, право, його явища і процеси абстрактні творіння суспільного життя, що не пов’язані з конкретною історичною епохою.

форма логічного мислення, у якій поєднуються поняття і юридичні ситуації на основі загальних ознак елементів, з яких вони складаються.

діалектичний;

формально-юридичний;

формально-логічний;

як наукове передбачення подальшого розвитку права і держави;

як пізнання фактів (явищ і процесів) правового і державного життя суспільства;

як юридичну догматику (аналітична юриспруденція);

пізнання праводержавних подій, фактів, ідей (теорій), що мають часову і просторову визначеність, у контексті їх виникнення.

правової активності, що характеризує здатність людини чи пов’язаних з нею систем бути причиною змін у праводержавному бутті.

конкретного мислення, що вкладається в логічно оформлену систему узагальнюючих ідей про групи (класи) юридичних явищ.

Прикладна.

Прогностична.

Аксіологічна.

діалектичий;

соціологічний;

системного аналізу;

вивчає загальні закономірності функціонування теорії держави і права.

вивчення праводержавних явищ на теоретичному рівні .

прагнення до вишукування найбільш достовірної інформації про пізнавальні праводержавні явища.