Тарас ШЕВЧЕНКО. «І мертвим, і живим, і ненарожденним…»

поема

послання

ода

Пролог

Експозиція

Епіграф

критика української еліти, яка зневажає український народ, і заклик до соціального примирення заради відродження нації.

правду треба шукати на власній землі, силу слід черпати, спираючись на свій народ, справжню волю можна здобути в єднанні з ним

осуд національної байдужості й нагадування: «нема на світі України, немає другого Дніпра»

показ змодельованого образу національної еліти, якою вона повинна бути, визначення її політичних та морально-етичних поглядів.

"і потече сторіками кров у синє море"

"настане суд, заговорять і Дніпро, і гори"

Мертві — українські поміщики — кріпосники, живі — інтелігенція, про яку поет найбільше говорить у творі, ненароджені — простий народ, поневолений, не готовий до участі в боротьбі.

Автор критикує дворян, що шукають правди й волі за кордоном, замість того щоб створювати її у себе на батьківщині.

Ліричний герой сподівається все ж на краще, він закликає своїх владних і заможних співвітчизників зупинитись, замислитись і дбати про освіту та культуру свого народу.

З одного боку, поет продовжує тему «земляків», а з іншого — увиразнює її

поет висловлює обнадійливу думку про те, що соціальна рівність можлива

Мертві — українські поміщики — кріпосники, живі — інтелігенція, про яку поет найбільше говорить у творі, ненароджені — простий народ, поневолений, не готовий до участі в боротьбі.

Які будуть жнива!

Оглухли, не чують;

Розкуйтеся, братайтеся!

народ і є другим образним рядом, який змальовує Т. Шевченко.

поет висловлює обнадійливу думку про те, що соціальна рівність можлива.

у посланні засуджується продажність панства, його схиляння перед усім іноземним

Щоб ви неправді поклонились!..

Шукати доброго добра,

З святими горами Дніпро!

інтелігенція України повинна бути разом із народом, просвітити його, написати українську історію і зберегти культуру.

осуд національної байдужості й нагадування: «нема на світі України, немає другого Дніпра»

викриття лакейського схиляння перед чужоземним і заклик: «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь»;

засудження конформізму (пристосуванства) значної частини української еліти: «Славних прадідів великих правнуки погані»;

осуд комплексу меншовартості («Чого ви чванитеся, ви! сини сердешної Украйни…»);

критичний перегляд національної історії з метою уникнути помилок дер­жавотворення у майбутньому («Прочитайте знову тую славу…»).

показ змодельованого образу національної еліти, якою вона повинна бути, визначення її політичних та морально-етичних поглядів.