Тарас Бульба.( аналітичне читання)

Він був із числа тих корінних, старих полковників: весь був він створений для військової тривоги і відрізнявся грубою прямотою свого характеру.

Він майже ніколи не думав ні про щось, "окрім війни та привільного пияцтва". У бурсі його вважали одним із найліпших товаришів, проте вчився він неохоче і чотири рази закопував свій буквар у землю, доки батько не поклявся, що він не побачить Запоріжжя довіку, якщо не навчиться всім наукам

Мав почуття дещо жвавіші і якось більш розвинуті... Він також кипів жагою подвигу, але разом із нею душа його була доступна також іншим почуттям. Потреба кохання спалахнула в ньому жваво, щойно він проминув вісімнадцяте літо. Жінки частіше стали поставати в гарячих його мріях

Остап витримав усі муки й тортури. Але коли підвели його до останніх смертних катувань, повів він очима навколо себе: Боже, всі невідомі, всі чужі обличчя! Хоч би хто-небудь з близьких був присутнім при його смерті! Проте не ридання слабої матері чи дружини хотів би почути тепер Остап, а розумне, тверде чоловіче слово. І вигукнув він у душевному безсиллі: "Батьку! Де ти? Чи чуєш ти?".

Обернувся Андрій: а перед ним Тарас! Ніби школяр, який, ганяючись за товаришем, раптом наскочив на вчителя, що заходив до класу, миттю притих Андрій, згас його скажений порив.

Нарешті Андрій опинився в кімнаті панночки і побачив жінку, що володіла його думками і почуттями. Вона здалася йому вдвічі прекраснішою, ніж досі. Раніше в ній було щось незакінчене, незавершене, тепер він побачив "витвір, якому художник додав останній удар пензля". Красуня поглянула на хліб, підняла очі на Андрія — "і багато було в очах тих".

— А як же ти будеш зо мною битися? Навкулачки чи що?

— Та вже як доведеться.

— Ну, то давай навкулачки! — промовив рішуче Бульба, засукуючи рукави. — Подивлюся я, що ти за мастак у кулаці!

І батько з сином, замість привітання після довгої розлуки, почали гамселити один одного і в боки, і в поперек, і в груди — то відступаючи та оглядаючись, то насідаючи знов.