Синтаксис української мови

Ліс стояв розхристаний, спустошений та дикий.

Золоточубий вересень прийшов позолотити дерева.

Життя стає радістю для кожного в рідному краю.

Хмари починають темніти, стають синьо-чорні.

Боятися смерті - на світі не жити.

Чумацький Шлях освічує дорогу від Криму до Києва.

Крізь щілину пробивається кілька сонячних променів.

Кілька парубків скочило до танцю, потягши за собою дівчат.

Оця реальна мить вже завтра буде спомином.

Стежкою наближалися дві молодиці.

На небі сонце - серед нив я.

Син від розкоші вередує.

Цього року вродило краще.

Зима крізь вії дивиться на світ.

Вражень вистачить на все життя.

Наше життя - бурхливий океан.

Роки життя не владні над тобою.

Світло сонця розлилося по всьому степу.

Клен напроти кидав тінь на грядки.

сполучникові, безсполучникові, комбіновані

одночасності, послідовності, протиставлення

сурядні та підрядні

сполучникові та безсполучникові

Той, що занепав духом, уже не страждає

Можна розділити на сто частин яблуко, але не можна розділити Землю

Махнула осінь у ліси — вони зацвіли пурпуровими, сірими та жовтими фарбами

Наука для людини —як сонце для життя

коли ми повернулися з екскурсії

штиль радував матерів з дітьми

проте клекотав сильний прибій

як і очікуваного кілька днів сонця

хоча за прогнозом й обіцяли

1

2

3

4

5

А надвечір між тополями, де затінок тримається цілий день і степова трава хвилястими рунами лежить по землі, стоять столи на честь льотчика, а за столами сидять чабани.

У просторій хаті, куди зайшли всі, було тепло: від обкладеної кахлями груби пашіло прниємним духом.

Тут росли колючі кущі терну, шипшини та глоду, красувалися й дозрівали на вітах ламкої крушини темно-червоні ягоди, що їх у народі звуть вовчими.

На струмені гусакові відлягло від серця, і він вів гніздо, не підштовхуючи його лапами: гніздо несло перед очима в бистру темінь, і гусенятко не могло надивитися на свого зграбного тата.

так що тяжко було крізь нього пробиратися.

що на березі навпроти старого лісу.

що аж не видно було великої річки.

дарма що вода від берега давно відступила.

Вони жили так, начебто гойдалися на кониках з дитячого майданчика.

Коли заходить ніч, тоді дивоцвітом цвіте степ.

Ніхто не знає, де кого доля чекає.

На новому місці хлопці почувалися так, неначе вилізли з чорної нори на світло денне.

У важкі хвилини скорботи та недуг я тихо йшов, куди гляділи очі.

способу дії

мети

міри і ступеня

часу

наслідку

[ ], (яка ), і (яка ).

[ ], [ ], і [ ].

[ ], (яка ) і (яку ).

Все густіші на душі тумани, все лютіша на душі зима

Ніч запропонувала дивну забаву – змусила мільйон зірок шукати собі на землі люстерко

Насправді ж людина неповторна в усьому: і в найвищому щасті, і в горі, і в біді, навіть у дурощах своїх

Зорі крізь щілини в клуню дивились поглядом тихим, далеким, глибоким: холодно вночі усім одиноким

Раптом вовк настрожився : йому почулися постріли.

Зрубав дерево - посади два.

Знову цвітуть каштани, хвиля дніпровська б'є

Всякому місту - звичай і права

Міцна сім'я міцна держава.

Світали ночі вечоріли дні.

Лювив рибу впіймав рака.

Подивлюся серце защемить.

Небо зоряне завтра дощу не буде.

Перший напад на громадські права було відбито, але тухольці не радувалися завчасно, вони добре знали, що се тільки перший напад і що за ним треба чекати інших.

Незабаром скінчиться навчання, і я знову матиму змогу ходити купатися на Ворсклу, ловити вудкою рибу, а трохи пізніше збиратиму суниці; не встигнеш оглянутися, як уже поспіють у саду яблука, грушки, а там далі покличуть у ліс гриби та горіхи.

Яким дивився запаленими очима на витвір рук своїх, а довкола нього розливалося голубе світання, над головою яснішало й промивалося небо, а там, на сході, вже затремтіла рожева пасмуга.

Поза центральною вулицею, де світять чотири газові ліхтарі на все місто, скоро зайде ранній осінній вечір, лягає непроглядна тьма, яку не можуть здолати кволі вогники гасівок, що тьмяно поблискують крізь вікна старосвітських одноповерхових будиночків.

Тихо в полі, гай темніє, наступає літній вечір.

Достиглі зорі випадали з небесного життя, не досягнувши земного, і, можливо, звичайний осінній листочок був щасливіший за них.

Багряний вечір догорів, і попіл падає на місто, переливається намисто понаддніпряних ліхтарів.

Я помітив цікаву закономірність: життя людське – то плин загалом малоцікавий, розмірений, навіть нудний.

сполучниковий сурядний і безсполучниковий зв’язок.

сполучниковий підрядний і сполучниковий сурядний зв’язок.

безсполучниковий, сполучниковий сурядний та сполучниковий підрядний зв’язок.

тільки безсполучниквий зв’язок.

Так.

Ні.

В окремих випадках.

Так.

Ні.

Твердження не точне.

коли можемо прибрати підрядне з другим сполучником

коли можемо прибрати підрядне з першим сполучником

коли можемо забрати другий сполучник

коли можемо прибрати перший сполучни

Я пам’ятаю: йшла весна своїм походом смілим, і по саду лилась вона квіток зеленим пилом.

То шумів зелений лист, то в вінку мінився золотом ряст весняний, то золотим дощем лились пісні.

Дерева мене чекають, і падає листя на стежку, і падають зорі в долоні, і падає сон у траву.

Цей шмат землі, що колесом одкочувався від татарського броду й козачої долини, і досі не мав власної назви, хоча тут люди не раз знаходили непевний притулок від ординців.

У городі, де грають струни п’яні, де вічний шум, де вічна суєта, я згадую слова твої неждані.

Минула тривожна беззоряна ніч, і там, де попелясті сніги єдналися з небом, почав відділятися світанок.

Я кажу: не було б Дон Кіхотів, вже давно б посивіла земля.

Сон літньої ночі колись мені снився, коротка та літняя нічка була, і сон був короткий, – він хутко змінився і зник, як на сході зоря розцвіла.

Синіє небо, пливуть і пливуть по ньому хмарини, зеленіють на землі гаї та діброви, мріють у тремтячому мареві далекі села, пахне дозрілими хлібами, і тихо-тихо всюди, і тільки пісня тужить та скаржиться.

Там я творю її наново – і тоді здається мені, що ще більше права маю на неї.

На небі зчинилась гуркотнява: кидало колоддям, ламало, трощило, луною розкочувався гук над хмарами по широких небесних просторах.

Ліс був смерековий, видно, планово саджений, бо смереки заступали одна одну, як солдати в рядах, і творили своєрідні тунелі.

Легко й радісно зітхнув густий хуторський парк із столітніми дубами, тихо забриніли маленькі шибки в низенькій хаті-землянці, що притулилась самотня до панського парку.

Ранішній солодкий сон; страшенно хочеться спати, і сниться: біліє полями туман, а росою – молоко, холодне і смачне-смачне, перекликаються півні.

Паляник порався в дворі коло воза; його жінка, Одарка, вийшла з хати і простягла руку до старого кострубатого стовбура сухої груші.

Не поет, у кого думки не літають вільно в світі, а заплутались навіки в золотії тонкі сіті.

Вони проходили мимо дивною сповільненої ходою, і їм здавалося, що вони ступали по дні великої прозорої річки.

Букет півоній, які мати несла в руці, поширював п’янкий запах – власне, в руках її неначе вигойдувався букет п’янких пахощів.

А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимий смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли.

Ніч темніє, і ясніють зорі, море плаче, й темрява шумить.

Вітер підганяв їх на снігових белебнях, але як тільки вони скочувались у яр, Сіроманцеві доводилося похекати та попріти.

Обережні й лякливі, сарни належали лісовій гущині, належали таємниці, і я звідав таке відчуття, наче ця заказана таємниця постала переді мною наяву, тепер я можу приглянутись до неї пильніше.

Як верби гано похилились, мов дивляться, що там робиться внизу, по тих хатках і вулицях, та й собі радіють, що люди відпочивають, що їм затишно та гарно.

З того вечора я часто приходив до дядька Себастьяна, і коли він мав час, ми разом читали якісь книги, газети чи гомоніли про всяку всячину.

Зліва співали струмки, що збігали з гір і кожен з них мав свій голос.

З цієї хвилини все те, що він бачив навколо себе, чув і відчував, повнилося для нього новим змістом: йому ніби вставили інші очі, і він ними бачив тепер те, чого раніше не помічав, йому ніби підмінили душу, і він відчував те, про що раніше не здогадувався.

Більшого горя я не знаю, коли нива горить і чорніє зернина, тліє земля, де ромашки цвіли, сохне навічно тонка тополина.

Стоїть гора високая, зелений гай шумить, пташки співають голосно, і річечка блищить.

Я знаю: тут проходили бої і вороги ломились в ці ворота.

Ми з тобою зустрінемося, або коли закінчиться навчальний рік, або, коли поїдемо у село.

Осінні дрібні дощі падали на сумовито принишклу землю, і зелено потемніли води в озерах, коли Михайло і Соломія попрощалися з лісником і лісничихою.

Коли почалася гроза, гра пирипинилась і діти кинулись бігти додому.

Клекіт млина термосить пітьму, а вона чіпляє тендітні зірки, що зриваються і стрімко линуть десь на заставську соснину.

Зліва співали струмки, що збігали з гір, і кожен з них мав свй голос.

Розумію це щастя але знаєш воно не для мене.

Ті хто пливуть за мною будуть чути над нами з радості ангели схлипнуть.

Ходить вересень в селі а літо в осені питає де поділись журавлі.

Лукашева хата починає біліти стінами при одній стіні чорніє якась постать що знеможено прихилилась до одвірка в ній ледве можна впізнати Мавку.

Тут пропущено кому між першою і другою частинами та кому між другою і третьою частинами.

Тут пропущено кому між першою і другою частинами та двокрапку між другою і третьою частинами.

Тут пропущено кому між першою і другою частинами та тире між другою і третьою частинами.

Тут пропущено двокрапку між першою і другою частинами та кому між другою і третьою частинами.

Виявляється коли їм скрута птахи просто горнуться до людини вони зовсім довіряються їй.

Квітці легше ґрунт відволог запалахкотіли цвітом пелюстки і п’є стебло соки землі.

Важко знайти переліт-траву бо вона весь час перелітає з місця на місце, зате того, хто її зірвав щастя вже не залишить.

З трьох.

З чотирьох.

З п’яти.

З шести.

[ ], а [ ], що ( ), щоб ( ), (що ).

[ ] і [ ], а [ ], (що ), щоб( ), (що ).

[ ] і [ ], а [ ], (що ), (що ).

[ ], а [ ], (що ), (щоб ).

Потрібна, тому що тут є збіг двох сполучників і ми можемо прибрати друге підрядне, від чого речення не буде потребувати переробки.

Не потрібна, тому що тут є збіг двох сполучників, і ми не можемо прибрати друге підрядне.

Потрібна, тому що це складне речення з підрядним зв’язком.

Давні греки тих, хто погано говорив по-грецьки, вважали варварами; в цьому сенсі у нас суспільство майже всуціль варварське.

Хочеш вік прожить немарно ти – вищої шукай собі мети, щоб за тебе більшою була: за великою зростеш і сам, з нею воля духові й рукам.

Віз наш увесь дерев’яний: дід і прадід були чумаками, а чумаки не любили заліза, бо воно, казали, притягає грім.

А як та ніч минула, дощ ущух і затих ло все, а вгорі світанок розцвів і заблищав на воді самоцвітами.