Складносурядні та складнопідрядні речення

У всіх людей одна спільна мова - братерська любов.

Матері все життя дивляться нам услід, вирядивши в люди.

Так по зимі приходять весни і по грозі сіяє синь.

Треба слову радощів додати, щоб уміло душу звеселять.

Я так люблю зимові вечори в людському домі, де зростають діти.

Лиш у труді живе людина, а без труда її нема.

Споглядаю, як ліс проростає осінньою синню.

Сумно і смутно людині, коли висихає її уява.

Кажуть, літо буде холодним і врожай не порадує нас.

Чого світання так сіяє в полі і ген сріблиться пісенька дзвінка?

Коли нарешті впаде морок і все живе замерзне?

Сяйливо блима яснозорий сад і місяць тане на долоні.

З неба спливала хмара і десь глибоко внизу відсвічувався зірками Дніпро.

Слабий скрипаль та скрипка ще жива.

Відберіть у людини мову і вона здичавіє.

Достигла нива колосиста і зріють яблука в саду.

Ялинка затремтіла від низу до вершечка, та кілька глиць упало на сніг.

Була я щаслива, та терном поросла моя дорога до того щастя.

Лиш коники в стерні сюрчали та марево хилилось до землі.

Темне небо лежало, і хмара ходила навскісна, та шуміли тополі.

проте клекотав сильний прибій.

хоча за прогнозом й обіцяли.

штиль радував матерів із дітьми.

коли ми повернулися з екскурсії.

Або вдома не бути або волю здобути.

Світло осліпило мене одразу і я нічого не міг розібрати у вікні.

Хуртовина ніби трохи стишилась та все одно йти було тяжко.

Може, так закінчується казка або починається роман.

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

Гроза пройшла і грім ударив десь збоку.

І журиться віками наша хатина і шепче задумливий сад.

Лиш храм збудуй а люди в нього прийдуть.

тому що була хвора.

і ми занепокоїлись.

вона нездужала.

образившись.

Тепло було і вишні цвіли рясно.

Чи то мій сон чи просто магія чола.

Ураз труснуло всю будову і тиша впала на свічадо плес.

Заснули доли і полонина в тиші спить.

Пройшла гроза і ніч промчала.

Минуло чимало років і крила поважчали.

Глянуть не встигнеш і вік промайне.

Дунув вітер понад степом і сліду не стало.

Шаблю вибито з рук але із серця не вибито дух волі й жадання краси!

Дерево стояло ще голе однак на вітах його вже починалося пташине життя.

Чумацький віз тихо рипить піді мною а в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу.

Кам'яні баби стояли на курганах і сліпо дивились у далечінь та ще високо в небі шугали орли шукаючи нової поживи.

Будеш сіяти із сумом - вродить печаль.

Цвіте земля, і простори морів її голублять синіми вітрами.

Я знову згадав ті хвилини, що душу п'янили мені.

Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів.

Звідки ласка, звідти й казка.

Хоча була північ, спати не хотілось.

Куди серце летить, туди й око глядить.

Де є страждання, там нема краси.

Розкажи мені, зоре, як правильно жити.

Як немає чого їсти, то й святий збунтує.

А може, то така правда, як на вербі груші.

Темрява прозора, як буває перед сходом сонця.

Море так бадьоро хлюпає, що аж слухати любо.

Так літував Іван у полонині, аж доки вона не спустіла.

Благословен, чий труд прекрасний життя здіймає із руїн.

І де у світі тая сила, щоб у бігу його спинила?

коли настане слушна мить.

якщо наполягатимуть друзі.

про що мовчить більшість.

хоча на творчість зовсім немає часу.

Я знову згадав ті хвилини, що душу п'янили мою.

Настав час, коли вечірній сутінок швидко западає в нічний.

І що глибше за пагорби поринало сонце, то нижчою ставала заграва.

Міста ми бачили, де котиться з узбіч хвилястий виноград.

Коли прочитаєте новелу, дайте відповідь на запитання.

Якщо хочеш досягнути успіху, постійно працюй над собою.

Куплю діодні лампи, бо вони економні й довше слугують.

Ми часто запізнюємось, бо на дорогах міста багато заторів.

Перед гостями стояв стіл, який застелили вишитою скатертиною.

Люблю читати книжки, які створено за реальними подіями.

Ми гуляли в садку, що колись посадили наші батьки.

Верба - дерево, яке росте переважно біля водойм.