Складнопідрядні з кількома підрядними

А І не встиг Серьога щось сказати, як Кожущенкові плечі, обкинуті шматиною плащ-палатки, вже зникли у хвилях заметілі.

Б Не раз чув він, як гинуть люди в степу, як знаходять, видобувають з-під снігу після буранів задубілі мерзляки тіл, бездиханні рештки того, що раніше жило, дихало, сміялось...

В І лише десь на початку жовтня, коли на київських горах незліченними кострищами розпалахкотиться золота осінь, на якийсь час знов аж ніби повиднішає навкруги від тих червлених осінніх кострищ.

Г Обід саме в розпалі, коли до буфету влітає ще один, до краю чимось збентежений пасажир, лисий, з перележаною щокою, в піжамі смугастій, як африканська зебра.

Д Від їхньої спостережливості не уникло, що іноді на причали вона сходить якась бентежна, а назад повертається задумлива, присмучена

А Відкотив комір, щоб менше чути завивання вітру, щоб ще більше відгородитися від негоди.

Б Усім стало на мить весело від войовничого вигляду хлоп'яти, від того, з яким запалом і старанністю несе воно свою нічну службу.

В У спалахах блискавки раз у раз освітлювалась огрядна постать у білім парусиновім костюмі, що крокувала ріллею обважніло, майже сердито.

Г Жухарєв тим часом подався попереду, легкий, сухорлявий, проворний, як людина, що звикла багато бігати в житті.

Д Цією силою налиті його руки, що припали до керма, налиті нею кремезні плечі під фуфайкою і шия.

А Руки водієві й весь він — у напрузі, бо машина йде нерівно, норовисто, ковзається, вигуцує на баюрах.

Б Коли глісер зупинився, на берег, крім моториста Мишка, зійшов ще один чоловік.

В Коли сивого Майстра вже не було на світі, мені випало відвідати його країну і побувати навіть на тому острові, де минало його дитинство.

Г Вона скинула на нього очима, глибоко, серйозно, ніби зважувалась на щось особливе.

Д Він помітив, як осторонь кілька немолодих лісорубів, оточивши Дідука, енергійно умовляють свого бригадира сказати ще щось, певне, найважливіше

А Хоч би що він робив з бджолами, хоч би як їх трусив під час оглядин чи переселень, вони його не кусають.

Б Про цю балку він за все своє життя наслухався таких жахів, що й зараз, на старості, побоювався вночі тієї чорної прірви при самій стежці до річки.

В Пісня викралася з пітьми так тихо і моторошно, наче не людина народила її, а казкова тінь людська...

Г Мабуть, для того, щоб зачепити його за живе, вони починають розповідати про мого батька.

Д У неділю після полудня до клубу почали сходитися люди, здебільшого старі, бо молодші були ще на роботі.

А Якщо сонце вже височенько, хрести відбиваються на вицвілих стінах моєї кімнати, ледь помітно тремтять серед сріблястого хатнього пороху.

Б Потім тінь усе коротшала й коротшала, доки не зникла поміж старовинними будинками на Узвозі, тихій вуличці, вимощеній бруківкою, мабуть, ще за руських князів.

В Я дивлюся на хрести і уявляю собі, куди сягала їхня тінь, коли сонце тільки-но зійшло.

Г Як сьогодні пам'ятаю той день в інституті, коли нам, новоспеченим учителям історії, давали призначення.

Д Як тільки тихі весняні повені зійдуть з лук та лугових видолинків, Данило Коряк, чоловік худий, цибатий, лаштується в путь

А Якось, коли збирав рій у садку, бджоли геть обліпили його, вкрили всуціль, аж навіть білої сорочки не стало на ньому видно.

Б А в сторожці пахло сонцем, що цілий день угрівало долівку та стіни, сухими теплими ящиками з-під насіння та деревієм.

В Кінь побіг підтюпцем, санки покотилися, погойдуючись на полозках, що провалювалися в сніг.

Г Стане, буває, біля воріт, зіпреться на костур і жде, доки хтось ітиме чи їхатиме повз двір.

Д Сниться їй, що вона з дітьми летить над Дніпром, плавно і легко, як птиця.

А Він весь у полоні могутнього потоку спогадів, асоціацій, нових знань і величезних завдань, яким присвячене сьогодні його життя.

Б Поклавши руки на кермо, трактористка здивовано ждала, поки підійде той, ради кого її зупинили.

В Олеся дивилася на нього з такою довірою, з такою болючою мольбою, що він умовк і не зводив з неї очей.

Г На ній була чиста сорочка, яку вона давно вже тримала у скрині про смерть, і старовинна довга безрукавка, і нова спідниця чорна у синіх дрібних квіточках.

Д Німецька варта з приємністю слухала оцю сварку і, хоч не розуміла ані слова, дивилася з презирством на обидва вагони.

А Щем та журба обгортають серце, коли проходить тут, по знайомих місцях, що їх ледве не торкаються днищами його важкі баржі-рудовози.

Б Та пісня морозом пішла у мене по спині, зашкреблася у горлі, бо співала її не мати, а якась чужа красива жінка, котру я чомусь називаю матір'ю.

В Та й сама хата так низько при землі, що в осінні понурі ночі, як погасне у віконцях світло, вона видається проти інших копичкою злежаного сіна.

Г Кожній людині відомо, що робити висновки іноді так само ризиковано, як іноді не робити їх.

Д Він дивився на неї, чужу, невідому, випадкову, аби ніколи вже потім ні на одну годину ніде не забути її, аби понести її, оцю дівчину, в своєму серці через усі бої, через усі вогні.

А Данило думає про те, що незабаром настане зима, що йому треба буде щовечора, натягши на плечі кожух та прихопивши рушницю, йти на колгоспні ферми сторожувати худобу.

Б Півроку, як учителює вже Антін, а й досі іде не познайомився з місцевою інтелігенцією, якої поблизу було немало.

В Тут, де росла кисличка, було так затишно і глухо, що пташки не боялися мостити свої гнізда і співати пісні.

Г Хлопчик уже уявляв собі, як це він покаже всім дітям, що в нього є така гарна бурулька.

Д Коли будували монастир, мабуть, хотіли, щоб стеля нагадувала своїм склепінням небо.

А Вчений старець Максим Грек казав йому, що тільки друкуванням можна уникнути тої безлічі помилок, яку припускають переписувачі.

Б Берізці було приємно, що кожної весни на ній виростають світло-зелені молоді пагінці, ніби свічечок хтось понаставляв.

В Почалося це тоді, коли висока тополя, що росте край дороги і бачить далеко-далеко навкруги, була маленькою, тоненькою тополинкою.

Г Навіть далекий вогник на хуторі біля містка теж здається мені зорею, що стала в чиємусь вікні, щоб радісніше жилося добрим людям.

Д Коли я був хлопчиком на Десні, мені хотілось, щоб дикі птиці сідали мені на голову і на плечі не тільки в снах

А Я зовсім не стверджую, начебто на власному досвіді переконався, що цвях, забитий в одвірок, мертвіший од будь-якого іншого цвяха.

Б Батько, який був дуже старий, подбав, щоб я дістав пристойну освіту.

В Я вагався досить довго, не знаючи, що робити і як жити далі.

Г Однак мої надії незабаром розвіялись, бо він лишив мене виконувати всяку чорну роботу, яку звичайно покладають на рабів.

Д Спершу я мусив переконати мавра, що нам треба запастись їжею, бо невільникам не годиться споживати хазяйські харчі.

А Кожного разу, коли корабель провалювався вниз, я вже не вірив, що він коли-небудь вирине знову.

Б Поки матроси щосили веслували, скеровуючи шлюпку до берега, ми могли бачити, що там зібрався великий натовп.

В І зненацька ти помічаєш безліч кольорів, які за всі ці похмурі дні непомітно надбала природа, щоб тепер, дивуючи, вразити в саме серце.

Г Він почував, що минуле його розтануло в могутньому сні й сонячному пробудженні, що немає в нього спогадів.

А Коли Тимко спав, йому снилося, як півні знову на все село розказують про його усмішку.

Б Підопригорі знову закортіло вистежувати сіру чаплю, бо цікаво, як вона вхитряється ловити рибу й ховати в торбину.

В Коли змахнули птахи крилами й полетіли геть, Дениско, похолонувши серцем, подумав, що вони, мабуть, не вернуться.

Г І радіє хлопець, коли зволожується повітря, коли ожеледь затемніє надворі та по шляхах.

Д Як дочекається Орчик такого мисливця, то неодмінно підбіжить запитати, чи вполював щось.

А Якщо сонце вже височенько, хрести відбиваються на вицвілих стінах моєї кімнати, ледь помітно тремтять серед сріблястого хатнього пороху.

Б Потім тінь усе коротшала й коротшала, доки не зникла поміж старовинними будинками на Узвозі, тихій вуличці, вимощеній бруківкою, мабуть, ще за руських князів.

В Я дивлюся на хрести і уявляю собі, куди сягала їхня тінь, коли сонце тільки-но зійшло.

Г Як сьогодні пам'ятаю той день в інституті, коли нам, новоспеченим учителям історії, давали призначення.

Д Як тільки тихі весняні повені зійдуть з лук та лугових видолинків, Данило Коряк, чоловік худий, цибатий, лаштується в путь