Складнопідрядне речення з кількома підрядними.

Крізь втому, котра спину гне, крізь біль невдач і крики хай не заступить нам дрібне побачити велике.

Материнську чисту вроду, озорену прийдешнім днем, в серцях до скону пронесем, щоб у віках жило крилате благословенне слово - МАТИ.

Залишилася вільна земля, де живем, на якій нашим внукам і правнукам жити.

Хіба забудеться для мене священна матері любов, її душі тепло щоденне, що зігріває знов і знов?

складнопідрядне речення з неоднорідною підрядністю

складнопідрядне речення з однорідною підрядністю

складнопідрядне речення з послідовною підрядністю

складнопідрядне речення з однорідною підрядністю

складнопідрядне речення з неоднорідною підрядністю

складнопідрядне речення з послідовною підрядністю

складнопідрядне речення з однорідною підрядністю

складнопідрядне речення з неоднорідною підрядністю

складнопідрядне речення з послідовною підрядністю

І здається дівчинці іноді, що будинки, дахи й дерева сіпаються на всі боки, що вони хиляться й підстрибують, що довколишні друзі захоплено трусять якусь рясну снігову грушу, що високе й пустотливе сонце, раз у раз надимаючись, бризкає з рота крижаними блискітками.

Коли Дробиш з'їжджав із гори, йому довелося трохи притримати Ластівку, щоб дати дорогу пастушкам.

Для балачок з дідом вибирай інший час, коли він не буде поглинутий оцим своїм ловецьким заняттям, що нічого, правда, йому й не віщує, бо карасі тут грамотні, знають, як їм повестись.

Важко навіть мені згадати, чи бачив я, коли спала мати.

Ми розуміли, що весна, що не співать не сила.

Ніколи я не знав, як тяжко жить без солов'я, що в пісні аж тремтить тільцем своїм маленьким.

Радий, що на тебе, коли ти говориш, дивляться тисячі очей.

Дощ іде не там, де живуть, а там, де жнуть.

Ми розуміли, що весна, що не співать не сила.

В моїй душі живе печаль народу, з яким я жив, з яким тужив, з яким вінок вінків терновий ніс од роду і до роду.

Коли тебе сурма своєї туги покличе знов у дальній рідний край, де ждуть тебе безчестя і наруга, слова з поеми Данте ти згадай.

Якби мені сила та воля, жив би без горя.

Я через гору йшов. І на горі, що пойнята бузковою імлою, отам, де скелі кришаться старі, негадано зустрівся з ковилою.

В моїй душі живе печаль народу, з яким я жив, з яким тужив, з яким вінок вінків терновий ніс од роду і до роду.

Поки не припекло сонце та не піднялися на крила павутинні армії, кожен квапився пройти якнайбільше.

Мова - наша зброя, якою ми служимо народові, що нас народив, вигодував, виховав.

Життя карає неодмінно за кожен гріх, за хибний крок, поки збагнеш, що не година, а все життя - один урок.

Коли людині є що сказати, вона виллє з глибини власної душі все те, що має, на папір або полотно.

Усіх, хто живе в Україні, має об'єднувати в суспільство українська мова, котру треба знати.

Скажи мені, всесильно мово, з якого джерела буття тече струмок, що зветься Слово, в ріку несмертного життя?

Повінь добрих почуттів затоплює вчителя, коли він чує, як довірливо тулиться до нього дитина.

Велике діло, коли людина має чисте сумління, коли ніякі тіні не каламутять, не забруднюють душу.