Складнопідрядне речення з кількома підрядними

Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег.

Тільки арештант, тільки той, хто має надлюдське терпіння і надзвичайну волю, може проробити таку роботу.

Я розпадаюся тоді в чуття і не можу опертися настроєві сумному, мов креповий флер, якого позбутися мені не так легко.

Нічого в світі так я не люблю, як саджати що-небудь у землю, щоб проізростало.

І росло ще, пригадую, багато тютюну, в якому ми, маленькі, ходили, мов у лісі, в якому пізнали перші мозолі на дитячих руках.

А вдень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні, з усіх городських вулиць.

А ввіччю, либонь, стояв відтворений образ того, хто не здався, лишився таки там.

Була вже майже укінченою артисткою і працювала саме над одним образом, який хотіла продати і поїхати до Італії, щоб побачити тамошню штуку та найти й собі дорогу до неї.

Ось туди, де ти пообморожував ноги й легені, де ти, врешті, в біді та злиднях, серед страхітливих пригод і азіатських турбот дочасно склав свої бурлацькі, ревматичні кості.

Влітку дід частенько лежав на погребні ближче до сонця, особливо в полудень, коли сонце припікало так, що всі ми, й наш кіт, і собака, і кури ховалися під любисток, порічки чи в тютюн.

Вчилася музики, і язиків, і прерізних робіт ручних, ба — і все інше, що лише можна було, щоб стало колись капіталом і обернулося в хосен.

Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне.

Тепер я бігаю в поле й годинами слухаю, як в небі співають хори, грають цілі оркестри.

Часом, коли сонце добре припече, він аж синів увесь від кашлю і ревів, як вовк чи лев, хапаючись обома руками за штани, де була та грижа, і закарлючуючи догори ноги, зовсім як маленький.

Не менш давні і не менш легендарні омулі, що стали одною з перлин всеросійських гордощів, тому що купувати їх тут стало священною традицією.

Коли б усі були артисти освічені і виховані, почавши від чуття аж до строю, не було б стільки погані й лиха на світі, як тепер, лиш сама гармонія й краса.

Як неприємно, коли баба клене або коли довго йде дощ і не вщухає.

Я дуже щасливий, що стрічаюсь з ним тут, на просторі, де ніхто не затулить його обличчя...

Здезорієнтовані пасажири відчувають, що щось не гаразд, що щось у світі чудне діється...

Образ, над яким працювала невсипуче з розгорілими щоками, яким була перейнята до глибини душі, була велика копія образу Корреджо "Віроломна".

Я ходила спокійно за нею, підносячи речі й відбирала лагідно рисунки з рук, ховаючи їх незамітно, щоб не попалися їй наново в руки, придумуючи при тім, як би то зарадити лиху.

Дід Захарко був коваль, хоч я ніколи не бачив, аби він щось кував.

І таке там сотворилось, що люди довго ще ламатимуть голови, як то могло трапитись, прости Господи!

Хоч всі в родині кипіли злістю й завзяттям на той диявольський рід, але ніхто не міг докладно розказати Іванові, звідки пішла ворожнеча.

Зате як припадав він до неї, коли знаходив потік, той холодний кришталь, що омивав десь жовті корні смерек і аж сюди приносив гомін лісів!

Товариство, в яке входила, і товаришки, що її любили, розпестили її, догоджуючи їй у найменшій дрібниці, боготворячи її задля краси й таланту та задля її оригінальних помислів.

Бачив не раз, як перся тут волохатий ведмідь, як приходили дурні вепри, толочили всю траву та ламали кущі.

Все моє життя він ходив повз нашу хату з цілим снопом довгих вудок і так гупав чобітьми, що ми прокидалися вночі, як од грому, коли він повертався часом з рибалки.

2

3

4

5

неоднорідною підрядністю

однорідною підрядністю

послідовною підрядністю

змішаною підрядністю

три підрядні частини поєднані послідовною підрядністю

три підрядні частини поєднані однорідною підрядністю

дві підрядні частини поєднані однорідною підрядністю

дві підрядні частини поєднані неоднорідною підрядністю

Ми дивились довго, як хмаринка тане, як синіє синь, як колише вітер струни павутин.

Я готовий повірити в царство небесне, бо не хочу, щоб в землю ішли без сліда безіменні, святі, незрівнянно чудесні, горді діти землі, вірні діти труда.

Я знала виродка, що цурався жінки, що привела його на світ.

Чи буде ясно, чи будуть грози, чи прийде часом якась наруга, ти не зіб'єшся в своїй дорозі, не скривдиш жінки, не зрадиш друга.

Коли ми йшли удвох з тобою вузькою стежкою по полю, я гладив золоте колосся, як гладить милому волосся щаслива, ніжна наречена.

Весни такої не було й не буде, як та була, що за вікном цвіла.

Якби не жовте листя в садах, то можна було б подумати, що надворі не бабине літо, а справжнє літо.

Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати.

Як не хочеш, дівчинонько, дружиною бути, то дай мені таке зілля, щоб тебе забути.

Стоять вишні і журяться похилі, що в хмари сонечко зайшло, що листя й квіти облетіли, що їх снігами замело.