Складнопідрядне речення (узагальнення)

Перед нами була глибока ущелина, захаращена камінням та вітроломом.

Блукаючи осінніми алеями Качанівки, відчуваєш довкола присутність великих людей.

Ви знаєте, як липа шелесть.

На траві блищала роса, ніби діаманти.

Стояла та досвітня пора, коли небо ховає в обіймах гори і ще спить на вершинах, мов у колисці.

Усі з нетерпінням чекали, коли зацвітуть яблуні.

Кожна людина гордиться тим, що вона робить для інших людей.

На новому місці хлопці почувалися так, неначе вилізли з чорної нори на світло денне.

На світі вже давно ведеться, що нижчий перед вищим гнеться.

Вдихну я в груди пломінь блискавиць, щоб перед ворогом не впасти ниць.

І сад ридає під вітрами, що дням немає вороття.

Раптом вітер зняв хмару пилу, яка закрила все.

Хлопці розміщувалися так, що кожний держав свого коня за поводи й куняв.

І дві вербички стали на сторожі, щоб ту могилу час не зарівняв.

Це та яблунька, що ми посадили удвох.

Чому ж стоїш без руху ти, коли весь світ співає?

Розлука вдарила в моє серце, немов стріла.

З краю неба насувались білі, наче молочні, хмари.

Межи зеленими килимами біліє гречка, наче хто розіслав великі шматки полотна білити на сонці.

Гора з горою не зійдеться, а чоловік з чоловіком зійдеться.

Де кров текла козацька, трава зеленіє.

Я люблю село, де пройшло моє дитинство.

За городом тихою срібною гладінню розлився ставок, за яким до води похилилися верби.

Мабуть, тому, що село коло річки близько, таке все свіже, зелене та ярке…

Не відкладай на завтра те, що можна зробити сьогодні.

Усі з нетерпінням чекали, коли зацвітуть яблуні.

Так тихо, хоч мак сій.

Коли почалися жнива, він цілими днями бував на степу.

Аби підкреслити шанобливе ставлення до знайомого, можна зняти головний убір.

Тоді лиш пізнається цінність часу, коли він втрачений.

І сад ридає під вітрами, що дням немає вороття.

Теплий туман слався по полю і наливав балку по самі вінця, так що дерева потопали в ньому.

Я прагнув до того, щоб відносини дитини з іншими людьми будувалися на обов'язку й відповідальності.

Нема тії драбини, щоб до неба дістала.

Дзвенить криштальне джерело, що вийшло з глибини земної.

А щоб не втрапила в хату біда, треба до всього докласти труда.

Якщо ви вдало оберете працю і вкладете в неї всю свою душу, то щастя саме вас знайде.

Щоб зірвати одну квітку, треба виростити десять.

Щоб бути щасливим, народ мусить мати власну державу.

Війне вітерець, з крила пелюстку струсить, яку із саду перед тим приніс.

Заснув так міцно, що не чув грози.

Удома ми були засвітла, так що встигли на вечерю.

А дощ періщить так, що аж ліс гуде.

Біжить стежина в сад у зарості малини, яка дозріла вже і запахом п'янить.

Я для пісні вікно відчинив, щоб вона заливала мою душу весною.

Соловейко не співає, коли їсти має.

Додому не поспішав, хоч за день добре зголоднів.

Не може кермувати той людьми, хто сам не бачить шляху із пітьми.