Складнопідрядне речення. Підрядне з*ясувальне, означальне, обставинне місця, часу, умови

Виглядаючи сина, мати раз по раз виходила на вулицю.

Англійський нейрохірург Людвіг Гутман на практиці довів, що спорт для людей з інвалідністю створює умови для успішної життєдіяльності, відновлює психічну рівновагу, дозволяє повернутися до повноцінного життя.

З-за землі, на кривавій попрузі неба, скочила невеличка іскорка; довга променяста смуга простяглася від неї над землею; далі викотився серп огненного кільця —і пучок світу полився, розливаючись по горах

Хитаються патлашки уздовж всії стежини, і стомлений лелека спускається на хлів

1

2

3

4

Розповідали, що Ярослав цілими днями придивлявся до зарослих пирієм дядьківських нивок.

Ярослав вірив, що й на бідняцькому полі вродить не тільки золота пшениця, але й краща доля

Івась дивився на зорі і поміркував, що вже пішло поза північ.

Від табору почулися голоси, що наближалися

Справа настільки ясна, що навряд чи потрібне обговорення

І серце бажає плинути туди, де воля.

Хлопець, який стоїть біля вікна, має книгу.

Хоч на вулиці холодно, а на душі все одно тепло.

І любо восени по коліна ходити в листі, коли так гарно червоніє калина.

І хоч життя послало йому калюжу замість океану, душа в нього була океанська.

Коли риба спіймана, вона вже не потребує принади .

Я збагнула, що забуття не суджено мені.

А справжня слава – це прекрасна жінка, що на могилу квіти принесе.

Повертайтесь до шляхів, де батьки ходили.

Там, де малина й ліщина докупи зрослися, вітер натхненно гілля їхнє перемішав.

Командир повідомив про те, що наступ почнеться опівночі.

Людина боїться тільки того, чого не знає.

Здавалося мені, що ворушаться скелі, з очей своїх сльози ллючи.

Як сумно тій людині жить, яка в житті не знала суму.

У тих місцях пісні, де кує зозуля, ліризм посилюється.

Олеся знайшла стежку, яка бігла зі степу.

І скрізь, де тропа в*ється, лишав я частиночки хмари.

Коли дівчина глянула на мене, то аж тепло стало отого погляду

На місці, де стояла прадавня хата, стояла вже нова.

Була пора, коли цвіли вишні.

Зникне роса, коли зійде сонце.

Розкажи, як сміється вітер.

Бачу за морями дороги, де припав до неба синьоокий степ.

Людська душа втрачає дивоцвіт, коли любов її не зігріває.

Це та яблунька, що ми посадили удвох.

Хоч земля всяукрита снігами, моє серце в цвіту.

Пахнуть хлібом слова, що мене їх навчила мати.

Коли я маю моральні цінності, то мушу спершу виголошувати їх (Р. Іваничук).

Іноді, коли вогонь розгорався ясніше, навколо багаття вимальовувалися постаті людей (Гр. Тютюнник).

Вона бачила ці береги, коли вони були ще зовсім пустельні (Я. Ваш).

Коли сказав про те дідусеві, так він три дні сміявся (Ю. Збанацький).

якщо маємо вільні вихідні.

бо вона нічим не гірша за інші країни.

так що знаємо всі найкращі місця досконало

коли настає літо.

Якщо сьогодні я прийду до неї, вона мене в Александрію візьме. (Леся Українка)

Не видно і самого океану з височини, а тільки гори хмар то снігових, то сивих, то блакитних ... (М. Рильський)

Орел мухи не ловить, а слон за мишею не ганяється. (Народна творчість)

В моїй душі мелодія осіння, та в ній я чую ноти весняні. (В. Сосюра)

Я знову згадав ті хвилини, що душу п'янили мою.. (В. Сосюра)

Коли мене на фронт ти проводжала, пучок конвалій ти мені дала... (В. Сосюра)

Ця подорож неждана, як грім на сніжній рівнині. (Д. Павличко)

Я люблю їздити на поле тоді, як ниви зеленіють та хвилюються зеленими хвилями. (І. Нечуй - Левицький)

підрядна обставинна допустовості

підрядна обставинна умови

підрядна обставинна часу

підрядна частина з'ясувальна

хоч і часу зовсім мало.

так що голодним не лишишся.

бо час трапези перенесли.

коли удосвіта виїдеш.

Життя зриває дні мої, неначе вітер зриває листя.

Сонце пекло так, що й уночі степ пашів.

Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі.

От і прощай, літо, бо зима одразу впала на голову.

Дуже любив професор, коли перед Зеленими святами дівчата приходили у плавні зілля збирати та квіти для вінків.

Лисицю найвигідніше полювати взимку, коли земля натягне на себе білу-білу та пухку-пухку ковдру.

Мій перший вірш написаний в окопі, на тій сипкій од вибухів стіні, коли згубило зорі в гороскопі моє дитинство, вбите на війні.

Повітря було настільки прозоре, що з табору видно було чорне пожарище на південному схилі.

Я дуже люблю день, … .

Відчуття свята посилюється, … .

Нагадай час, … .

Речення … неускладнене.

Вони жли так, начебто гойдалися на кониках з дитячого майданчика.

Коли заходить ніч, тоді дивоцвітом цвіте степ.

Ніхто не знає, де кого доля чекає.

У важкі хвилини скорби та недуг я тихо йшов, куди гляділи очі.

Треба слову радощів додати, щоб уміло душу звеселять.

Хоч їдеш у гостину, а хліба бери в торбину.

А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою.

Народ сам скує собі долю, аби тільки не заважали.

І зацвіли червоні маки на тих столочених полях,де люди,вбиті в час атаки,довіку житимуть в піснях

Хто хоч раз побував на Буковині,той не забуде її довіку,згадуватиме її красу

Аромат чебрецю нагадував тепло рідної домівки,відновлював сили,і людина знаходила в ній спокій.

Ви чули,як шумлять бори у вересневі вечори?

Сонце так світить ласкаво,що аж каміння сміється.

Де плачуть,там немає вже краси.