Складне речення з різними видами зв'язку

Тоня, скочивши з машини, одразу побігла до батька, защебетала, ще й під руку демонстративно взяла...

Наша дума, наша пісня не вмре, не загине.

Вони ж дурні, вони ж знімали мірку з твоїх принижень - не з твоєї величі.

Буду я навчатись мови - блискавиці в клекоті гарячім кованої криці, в корневищі пружному ниви колоскової, в леготі шовковому пісні колискової.

Відчинив Євген двері й полегшено зітхнув: на ганкові стояв худий, височенний чоловік у формі.

Над болотами та озерами, у долинах рік стоять тумани, важкі хмари пливуть над селами й хуторами.

Вечорами вже не співали під вербами дівчата, не витинали гопака гармоністи.

Десь на краю села дівчата співали веснянки, гомоніли й галасували діти.

Про юність золоту, що одцвіла зорею, лишились старості лиш спогади одні.

Осінній вітру крок, і хмари над землею, і пада жовтий лист в вечірньому огні.

Коли почую твій співучий голос і легкий сміх навколо забринить, мені здається: серед поля колос гойдається і пташка десь дзвенить.

На старості літ Джеря любив довгими зимніми вечорами розказувати дочці й онукам, де він бував, що він бачив, у яких краях ходив, з якими людьми зустрічався.

Сонце й повітря лоскочуть щоки, а зелень ялинкових гілок виглядає з-під снігу так свіжо, що здається, надворі стоїть весна, одягнена в білі шати.

Минає літо, осінь вже бреде, лісів багрянець торкнувся вересневий, і пахне чебрецем, і листя де-не-де, кружляючи, лягає під дерева.

В ті дивні дні, коли мої штани іще тримались на одній підтяжці, я все ніяк допетрати не міг, що крутиться земля, мов куля кругла.

Варто писати про наші села й міста, про наші вулиці, треба називати їх справжніми іменами, щоб у людських серцях рідна земля оживала, щоб чоловік, уперше потрапивши на те чи інше місце, безпохибно пізнав - ось він, той край, про який читав.

Яків повів коней навпростець, і було чутно, як тріщав у них під копитами сушняк.

Ніна спочатку думала про чоловіка, що привернув її увагу, та згодом сильніші спогади витіснили його образ, і перед очима постали й люди інші, і події, що їх довіку не забути.

То поїзд затримували на станціях, бо колія була зайнята, то машиніст довго домовлявся зі станційними працівниками, що не хотіли відпускати вугілля, узагалі поїзд чомусь довго стояв перед семафором.

Майже кожного місяця я приїздила до Києва, але раз у раз траплялося так, що або Ванда Львівна виїхала до Львова, або я через якісь обставини не могла її дочекатися.

Постановник не осипав Ярославу компліментами, він після роботи тільки потиснув їй руку, але цей мовчазний потиск руки був для неї дорожчий за слова.

Пташки замовкли, трави стихли, лише берези сколихнулись, лише вербиці поклонились, та вітер золотим од дерева до дерева почав шпурляти, кружляючи червоне.

Тихо розмовляли, наказували, як бути з хлібом, що треба продати, що купити, чим засіяти пари й що сіяти по озимині.

Дивовижні сцени можна було побачити в ці хвилини в таборі: той сміявся, той плакав, там обнімалися, там підняли на руки й цілували стареньку бабусю, що принесла останню качку.

Він так розійшовся, що в Євгена не залишилося найменшого сумніву: буде все так, як вирішив Тарас.

Половець став на порозі - досвіток був повитий білими пасмами, під стіною темніла калюжа, проте не дощило.

Море дедалі втрачало спокій; чайки знімалися з одиноких берегових скель, припадали грудьми до хвилі й плакали над морем.

Якось химерно запахли абрикоси: запах був ніжний і нагадував чомусь старий Прованс і старомодні кабріолети.

Є прадавні скарби, що намертво лежать у землі, і є живі скарби, що йдуть по землі від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу.

Погортайте сторінки сивих віків, і вам відкриється багато поетичних таємниць, і ви почуєте голоси творців, імена яких так розгубила історія, що вже навряд чи знайдемо багатьох сіячів, чия поетична нива, ставши народною, квітує й сьогодні...

Крізь шибки вікон стежили за рекрутом сиві бабусі і він, вітаючись із сусідами, йшов вузенькою вулицею, де поряд з іншими убогими хатами стояла його хата з трьома вікнами й такою давньою покрівлею, що вже замість соломи виднівся суцільний мох з, якого буйно росли окремі стеблини жита.

У гущавину бору долітали з міста передзвони, і, можливо, не один звір, нашорошившись, слухав одноманітне гудіння й мчав потім, сполоханий, у такі хащі, де давно не ступала людська нога.

[ ], ( у яких... ), [ ], [ ]?

[ ], ( у яких... ), а [ ], [ ]?

[ ... , ( у яких... , а ( ... ), ... ]?

( Хіба... ), ( у яких... ), а [ ], [ ]?

Хоч у житті стрічав тебе я рідко, та все ж мені той спогад серце гріє.

Дедалі скульптор усе більше переконувався в тому, що мусить негайно виїхати звідси.

Почувається, як їм щасливо в парі, як гарно та вільно беззвучно пливти по озерцю.

У нас тепер іде свята війна за оборону небесної держави, і боротись ми всі за неї мусим до загину, хто чим здолає, - хто вогнистим словом, хто вчинками проречистими.

Так

Ні

Так

Ні