Складне речення з кількома підрядними

олнорідна

неоднорідна

послідовна

Він наддав ходи, хоча й так був певний, що навряд чи зможе будь-хто наздогнати його (П. Загребельний).

Щоб не будити сусідів по палаті, тихенько вийшов до вмивальника, глянув у дзеркало (П. Загребельний).

Спервовіку жив він на пустельному уділлі край шляху, що вів невідомо куди (П. Загребельний).

Отаві аж ніяк не хотілося, щоб хтось порушував його самотність (П. Загребельний).

Він ішов так швидко, як тільки міг (П. Загребельний).

Чим далі він ішов, тим більша й більша тиша залягала в нього за плечима (П. Загребельний).

Це починалося ще з непам'яті так само, як полум'я, як дідові руки, як податлива глина в тих руках, як веселковість барв, серед якої виростав малий (П. Загребельний).

Вперше Сивоок побачив коня віддаля, коли той пасся на луках коло річки (П. Загребельний).

Коли Улянка зривала стручки, кожний кущ рипів, як нові немазані чоботи (О. Донченко).

Вона згадала, що Макар Макарович наказував лісникам заготовляти коріння бересклету, бо з нього добувають каучук (О. Донченко).

• Коли Марія відвела долоню, то побачила, що стоїть перед тими, кого так відчаєно і вже без надії шукала, гнана й переслідувана риком і реготом тайфуну (П. Загребельний).

Мене господар кабінету, схоже, помітив тільки тоді, як я відкрив банку і з неї війнуло пахощами свіжозмеленої арабіки (В. Савченко).

Ден запросив їх звернути увагу на нову страву, яку внесли в мідній жаровні, і зауважив, що це китайський спеціалітет так само, як окунь з озера Дунтінху, де вони відпочиватимуть кілька днів і милуватимуться цвітінням рожевого лотоса (П. Загребельний).

Коли ось так заплющити очі, то здається, що вийшла з гущавини дівчинка-березянка, донька старої берези (О. Донченко).

Майже перед самим Святвечором, коли починає сутеніти, коли докінчують на подвір’ю останні приготовання, Василь дістає пошту (У. Самчук).

Борсук так швидко промайнув перед очима збентеженої Улянки, що вона встигла тільки помітити білу смужку, яка перетинала голову звіра (О. Донченко).

Перекладачка показала Марії, де вимикається світло, де сховано двері, що ведуть до ванної кімнати (П. Загребельний).

Коли листя поріділо, гніздо здалека скидалось на рукавицю або старий картуз, якого, пустуючи, закинув на гілку якийсь хлопчисько-пастух (О. Донченко).

Василеві здається, що він ступає в ту безмежність, що під ногами немає землі, що він оповитий мряковиною (У. Самчук).

Серце дзвінко стукає в стінки своєї в’язниці, бо чує, як до нього вривається якийсь ворог (У. Самчук).

Там, де біліли хати серед зелених садочків, стирчали, мов руки розпачу, що волають до неба про помсту, одинокі димарі й обгорілі стовбури дерев (В. Гжицький).

Невже то тільки були слова, коли він хвалився перед дівчиною що піде в Антарктику, що не страшать його ні найнижчі в світі температури, ані найвищі? (О. Гончар)

Женя галасував про те, що двірники рубають лід, що в струмках, які течуть уздовж тротуарів, купаються смішні та хмільні горобці (Є. Гуцало).

Коли навіть ці вишні не зеленкуваті, а червоні, то однаково прогірклі, ніби їм не вистачає тепла... (Є. Гуцало)