Складне речення: складносурядне речення

заступивши темрявою небо.

і зависли над молодими садами.

які змусили все живе зачаїтися.

і ринула стоголоса злива.

пішов густий літній дощ.

і випромінюють веселковий розмай.

милуючи око веселим сяйвом.

але сонце вже осяяло виднокрай.

бо тільки займається на день.

ранок холодить оксамитові трави.

й укриває мережаною тінню все довкола.

деінде промайне крилом сполохана птаха.

ніби роззираючись на всю Чорногору.

де вже займається молоденький день.

та зорі тремтять у нічній прохолоді.

єднального

протиставного

розділового

єднального

розділового

протиставного

єднального

розділового

протиставного

Незабаром двері були вже відчинені навстіж, і бійці, поваливши в будинок, разом обійшли, обнишпорили його весь.

Мої літа давно вже на схилі, а я знову пориваюсь до зірок.

То пронесеться над болотами чайка, то промайне швидкий баркас.

Два вершники натягли повідки, й коні пішли по траві.

Перед образами горіла лампа і коливались голуби та писанки на нитках, прикріплених воском до стіни.

Він би робив, та руки болять

Лиш визрів ранок, а вже зріс вечір.

Богатирське серце землі, ти даєш непереможне життя, і я п’ю його з прозорих джерел, з воркітливих лісових струмків.

То заблищить самотня зірка, то сріблястим сяйвом вкриються контури сизуватої хмари.

Не було ні хомута, ні оглобель, і ніхто не сіпав за віжки, вказуючи шлях.

Звідусіль їхали і йшли на ярмарок люди, а дівчата всю дорогу притрушували сміхом.

М’яка, тепла курява кущами виросте з – під ніг, а над головою ледь – ледь ворушиться вже прихоплене холодними світанками і ядерними росами листя

Ані птиця не пурхнула, ані вітер не віяв.

Насунула сивая хмара - і сніг наче з торби посипав.

Сонечко вже сховалося за гай, але через гущавину листя визирало жовтогаряче проміння його.

Я в пісні молодість знайду і довго-довго буду з нею.

Вдалині хиталися дерева і синів задуманий прибій.

Дітям здавалося що вже вечір і що вже невдовзі прийде мама.

Крізь темну ніч шумів весняний дощ і в унісон із ним шуміли сосни.

Коли він торкався смичком до струн скрипки все на світі зникало і залишалася тільки музика.

Сині роси зблискували на травах і сонце купалось на левадах.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть.

Десь у хлібах кричав перепел і туман стелився од річки.

На хвилину раптом стихли голоси і спинилися тіні.

Хвилина ще і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

На подвір’ї голосно сміються діти і пурхають горобці.

І жмуриться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад.

День був сонячним і небо здавалося ще більшим.

Жайворонок заспівав для своєї жіночки і їй теж захотілося злетіти в небо.

Мені потрібне слово а не слава.

Прийшла весна і річка вийшла з берегів.

Учора був дощ та земля суха.

Я б допомогла але немає часу.

Ти до мене зайдеш чи мені зайти?

Говорити легко а робити важко.

Обережно заглянув до дупла — й раптом в обличчя вда­рило шумом, плюскотом крил. (Є. Гуцало)

Обережно заглянув до дупла, й раптом в обличчя вда­рило шумом, плюскотом крил.

Обережно заглянув до дупла й раптом в обличчя вдари­ло шумом, плюскотом крил.

Обережно заглянув до дупла, й раптом в обличчя вда­рило шумом плюскотом крил.