Складне речення

По­гляну на березограй – аж серце завмирає (Д. Луценко)

Лив дощ, дрібний, ясний (М. Коцюбинський).

Раптом виявилося, що Павка великий винахідник-конструктор (О. Копиленко)

Дощ пройшов – і Київ зеленіє (М. Рильський)

Ще сонячні промені сплять, Досвітні вогні вже горять (Леся Українка)

Прийшов ра­нок: збудились дороги (А. Головко)

Дихне вітерець: заворушиться діброва закипить біло­пінна зашепоче ніжно та лагідно (М. Олійник)

Сонце високо, косарі далеко, ко­си дзвенять, коні пасуться (О. Довженко)

Переді мною, наче брама, розчиняється діброва, до мене наближаються далекі тихі води і прихилені до них зорі.

Чорніє поле, і гай, і гори, на синє небо виходить зоря.

У хлопця аж мурашки пішли поза спиною: маляр видався йому за чарівника.

Кожушок його був весь мокрий, чобітки аж порижіли од води, шапка в болоті.

Пригріло сонечко, обсохла земля, потягло орача в поле.

Гули бджоли, щебетало птаство.

Порозстають тії білії сніги, покриються травицею всі луги.

Чогось завжди так виходить: гарного гриба не знайдеш, а поганка сама в очі лізе.

Зрубав дерево – посади два (Нар. творчість)

Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе (Нар.творчість)

Гаї шумлять – я слухаю (П. Тичина)

Защебетав соловейко – пішла луна гаєм (Т. Шевченко)

Я знаю: правда переможе.

Не кидай іскри в солому: і сама згорить, і село спалить (Нар. творчість)

Пам’ятайте: треба берегти природу.

Закон життя один: вірно служити своїй державі (М. Стельмах)

Вдалась ти крилатою – мусиш летіть.

Посієш впору – матимеш зерна гору.

Гляне – холодною водою обіллє.

Любиш кататися – люби й саночки возити.

Літо дбає – зима поїдає.

Повіяв вітер по долині – пішла дібровою луна.

У товаристві лад усяк тому радіє.

Гули бджоли щебетало птаство.

У всякого своя доля і свій шлях широкий той мурує, той руйнує.

Порозтають тії білі сніги покриються травицею всі луги.

Защебетав соловейко пішла луна гаєм.

Засієш вчасно вродить рясно.

Бери до серця і затям душа творця не переквітне.

Гляне холодною водою обіллє.

На Михайла ніч ясна буде зима сніжна й красна.

Вірю з каменю б'є джерело.

Виглянуло сонце озеро вмить проясніло, радісно посміхнулось до неба.

Дзвенять пташки в садах рясних сміються знову трави, квіти.

Пригріло сонечко обсохла земля потягло орача в поле.

Біля самої догори проглянула купка молоденьких печериць далі хтось розбризкав по траві суниці на білій черешні соковито рожевіють ягоди.

Не бійся заглядати у словник це пишний яр, а не сумне провалля.

Танцюють зорі на мороз чималий показують.

Одне просте речення за змістом граматично залежить від іншого і з'єднується з ним за допомогою підрядного сполуч­ника або сполучного слова;

Прості речення рівноправні за змістом і пов'язані сурядним сполучником

Наявний лише один головний член

Прості речення об'єднані за змістом та інтонацією без допо­моги сполучників чи сполучних слів

Ось рипнули двері, з хати вийшла жінка, начепила на ключку журавля відро.

Між уликами зеленіла трава, синіли дзвоники, показуючи свої ясні осередочки; під тином червоніла, ніби кров'яні краплі, червона смілка.

Сиплеться, осипається листя, гнуться, горбляться берези, плаче і посміхається крізь сльози осінь.

Млостиво, гаряче-духмяно дихає тамариск, туя дурманить своїм запахом.

На квартирі було затишно топилася піч горіла лампа на підлозі лежала ціла купа свіжої соломи.

Брязне клинок об залізо кайданів піде луна по твердинях тиранів.

Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно.

І диво дивне сталося з ним совість заговорила!

За вікнами вигін парував під сонцем, уже жовтіли козельці, зеленіли кущики пасльону, пробивався спориш.

Заспівала Ніна Матвієнко - зал завмер, очікуючи дива.

Ластівки летіли в тучу, голуби - до схову.

На віях заморожених коней заіскрилася паморозь, під віями прикляклих вершників трималася ніч.

Над болотами та озерами, в долинах рік стоять тумани, важкі хмари пливуть над селами і хуторами.

Річка ставала ширшою і глибшою, починалося царство очерету.

А я додам: любити можна поезію в добу ракет...

Гув мотор, катер пінив носом хвилі.

У морозну різдвяну ніч хлопець іде селом, на снігу синіють примарні тіні.

Бухта була відносно спокійна, на ній лише пінилися дрібні хвилі.

Пан гуляв у себе в замку, у ярмі стогнали люди.

Болючим поглядом Богдан проводить санітарний ешелон і неждано скрикує, в останньому вагоні біля відкритого вікна він бачить засмучену Оленку.

усім даруючи усмішки.

і сонце мріє угорі.

бо любить простір і тепло.

несе віселий дзвін бджоли.

його вітає кожен двір.

2

3

4

5

що життя в поточному моменті.

краса врятує світ.

що життя — театр.

що постійне прагнення вперед здатне прикрасити будь-яке життя.