Сімейники: Складна синтаксична конструкція

Листя не може плисти проти течії, воно жовтіє від туги, опадає, і вода відносить його до моря.

Той, хто з народом долю поділяє, від нього має щедру нагороду.

Поети йдуть за горизонт — поезія зостається віч-на-віч з вічністю.

Одного зимового погожого дня забарабанили, заспівали дзвіночки — на нашу вулицю ввірвалася трійка в яблуках.

Вишнево-яблуневі садки, що сьогодні зранку були такі змерзлі, подобрішали, потеплішали, і село звеселіло, людські обличчя погіднішими стали.

Позеленіли вікна, повітря стало бузково-синім, і верхівки тополь вигойдувались на поривчастому вітрі.

Дурманом віяло з густих заростей, які двома застиглими хвилями означали нічну вулицю, танучи в повітрі, а з обійсть долинав дух матіоли.

Мати брала пучками ягоду, несла до вуст, і, коли роздушувала черешню, то в кутиках уст спалахував сік.

Ти до мене прийшла не із казки чи сну, і здалося мені, що стрічаю весну.

Рожевий пил спадав, синіло все кругом, і коси золоті зоря вплітала в трави.

День і ніч стугоніли під вікнами ковані колеса возів, коні кресали копитами іскри, від ходи танків тремтіла хата.

Марко піднімається на підсинений пагорб, де крізь сон зітхає кучерявий овес, і застигає на місці: од вітряка до нього йде його Оленка з білим вузликом у руці.