Тема 54. Складне речення з різними видами зв’язку, або складна синтаксична конструкція. Розділові знаки у ССК

Найогидніші очі порожні, найгрізніше мовчить гроза, найнікчемніші дурні вельможні, найпідліша брехлива сльоза.

Тихо в полі, гай темніє, наступає літній вечір.

Над притомленим завороженим степом стояла така тиша, що було чути, як знизу дихає колос, як згори випадають роси.

Багряний вечір догорів, і попіл падає на місто, переливається намисто понаддніпрянських ліхтарів.

Хто чує себе лиш, хто тільки для себе співа, той не ввійде в майбутнє, не прийме сучасне.

Я пам'ятаю: йшла весна своїм походом смілим, і по саду лилась вона квіток зеленим пилом.

То шумів зелений лист, то в вінку мінився золотом ряст весняний, то золотим дощем лились пісні.

Дерева мене чекають, і падає листя на стежку, і падають зорі в долоні, і падає сон у траву.

Цей шмат землі, що колесом одкочувався від татарського броду й козачої долини, і досі не мав власної назви, хоча тут люди не раз знаходили непевний притулок від ординців.

Був прозорий сонячний ранок, і мовчазні навколишні простори, дбайливо устелені сріблистим сніговим килимом, ясніли навпроти.

У городі, де грають струни п'яні, де вічний шум, де вічна суєта, я згадую слова твої неждані.

Минула тривожна беззоряна ніч, і там, де попелясті сніги єдналися з небом, почав відділятися світанок.

Є в коханні і будні і свята, є у ньому і радість, і жаль, бо не можна життя заховати за рожевих ілюзій вуаль.

Тихо в лісі: повітря не дихне, ніщо не шелесне.

І летять гуси, і летять журавлики, і літа мої листом осипаються.