Роди літератури. Тема та ідея. Ліро-епос

Л у к а ш

Та я хотів собі сопілку втяти, —

хороший тута вельми очерет.

Л е в

Та вже тих сопілок до лиха маєш!

Л у к а ш

Ну, скільки ж їх— — калинова, вербова

та липова, — ото й усі. А треба

ще й очеретяну собі зробити, —

та лепсько грає!

Л е в

Та вже бався, бався,

на те бог свято дав. А взавтра прийдем,

то будем хижку ставити. Вже час

до лісу бидло виганяти. Бачиш,

вже онде є трава помежи рястом.

Хай буде так, як я собі велю.

Свій будень серця будемо творити.

Я Вас люблю. О як я Вас люблю!

Але про це не треба говорити.

...І класичну музику люблю. Навчила мене її розуміти й відгадувати по "мотивах", одна з моїх товаришок, якої душа немов складалася з тонів і була сама олицетворена музика. Вона вічно шукала гармонії. В людях, в їх відчуванні, в їх відносинах до себе і до природи...

На Щуку хтось бомагу в суд подав,

Що буцім би вона такеє виробляла,

Що у ставку ніхто життя не мав:

Того заїла в смерть, другого обідрала.

Піймали Щуку молодці

Та в шаплиці

Гуртом до суду притаскали,

Хоча чуби й мокренькі стали.

На той раз суддями були

Якіїсь два Осли,

Одна нікчемна Шкапа

Та два стареньких Цапа, —

Усе народ, як бачите, такий

Добрячий та плохий...

(уривок із байки Л. Глібова "Щука")