Роділові знаки в БСР

Степ підбігав до кручі і спинився — далі бігти нема куди: внизу, до самого обрію, зеленіло і мінилося море.

Проходив дощ, а потім було зимно.

Де господар добре робить, там і поле буйно родить.

А речення - мов зоряний разок слів - намистинок, що світяться алмазно, і все довкіл сіяє так виразно.

Здобули волю відшукали долю.

Посієш впору збереш зерна гору.

Гаї шумлять я слухаю хмарки біжать милуюся.

Знаю одне мені вистачить сил подолать перешкоди.

Чорніє поле, і гай, і гори, на синє небо виходить зоря.

У хлопця аж мурашки пішли поза спиною: маляр видався йому за чарівника.

Кожушок його був весь мокрий, чобітки аж порижіли од води, шапка в болоті.

Озеро вмить проясніло, радісно посміхнулось до неба.

Селом знову розносились голоси: дівчата йшли ворожити.

Дай язикові волю — заведе в неволю

Такі в них порядки: одні сплять, інші мурашник сторожують.

Защебече соловейко в лузі на калині — заспіває козаченько, ходячи по долині.

Виглянуло сонце — озеро вмить проясніло, радісно посміхнулось до неба.

Мало прожити життя — треба життя зрозуміть.

Защебече соловейко в лузі на калині — заспіває козаченько, ходя по долині.

Посієш вчинок – виросте звичка

Вітер в гаї не гуляє вночі спочиває.

Поглянув я на ягнята не мої ягнята.

У садку ворушилося чорне як гадюччя гілля стьобало по туго напнутих дротяних розтяжках поміж низькими стовбурами яблунь та вишеньок білів сніг.

Пахнуть сонцем дині спілі хмелем б’ють меди скажені.

Але нелегко було знайти вихід довкола їжилися обриви скель.

Дощ надворі восени хліб у коморі.

Усе ясно великого бажання вчитися та не маєш.

Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно.

Але не встиг Кузька зробити й двох своїх крочків, як зупинився, вкрай здивований: біля казанка з кашею стояв гайворон з опалим на землю крилом і діставав дзьобом пахуче їстиво

Сонце гріє вітер виє з поля на долину, над водою гне з вербою червону калину.

На луках туманець при самій воді стелеться — лелеки вздовж болота походжають.

Сіроманець всівся біля Сашка і мав роботу: з поля не вгавали перепілки, в скирті не спалося мишам, з озера сплескувала риба.

А скрізь на обрії небо було чисте й голубе лише де-не-де лежали на ньому золотаві хмарки.

Сонце не пекло вже тільки гріло ласкаво вітрець ніде не прокидався ні один лист не ворушився.

Коні шарпалися з рук хропли видно зачули Сіроманця.

У хлопця аж мурашки пішли поза спиною маляр видався йому за чарівника.

Так і живу я нині: матері мову шаную, море, глибоке море, в рідному слові я чую.

Є в нашім місті вулиця там птиці гнізда в’ють.

Подивилась ясно: заспівали скрипки!

Карпатське сонце в небо йде повільно: світліє тиша між дерев глибока.

але ніхто не відчиняв добре замкнуті двері.

нікого не було вдома.

і луна йшла від тих звуків.

незважаючи на те, що ніхто не відчиняв.