Роділові знаки в безсполучниковому складному реченні

Здобули волю відшукали долю.

Посієш впору збереш зерна гору.

Гаї шумлять я слухаю хмарки біжать милуюся.

Знаю одне мені вистачить сил подолать перешкоди.

Степ підбігав до кручі і спинився — далі бігти нема куди: внизу, до самого обрію, зеленіло і мінилося море.

Проходив дощ, а потім було зимно.

Де господар добре робить, там і поле буйно родить.

А речення - мов зоряний разок слів - намистинок, що світяться алмазно, і все довкіл сіяє так виразно.

Чорніє поле, і гай, і гори, на синє небо виходить зоря. 

У хлопця аж мурашки пішли поза спиною: маляр видався йому за чарівника. 

Кожушок його був весь мокрий, чобітки аж порижіли од води, шапка в болоті. 

Озеро вмить проясніло, радісно посміхнулось до неба.

Селом знову розносились голоси: дівчата йшли ворожити.

Говори, говори, моя мила: твоя мова — співучий струмок.

Такі в них порядки: одні сплять, інші мурашник сторожують. 

Защебече соловейко в лузі на калині — заспіває козаченько, ходя по долині.

Виглянуло сонце — озеро вмить проясніло, радісно посміхнулось до неба.

Мало прожити життя — треба життя зрозуміть.

Защебече соловейко в лузі на калині — заспіває козаченько, ходя по долині.

Говори, говори, моя мила: твоя мова — співучий струмок.

Ніч прозора безшумна тепла ніби оксамитом огортає людину м’яке степове повітря.

Поглянув я на ягнята не мої ягнята.

Тихо дзвонить хвоя смерек тихо шепчуть ліси холодні сни літньої ночі плачуть дзвінки корів. 

Пахнуть сонцем дині спілі хмелем б’ють меди скажені.

На Балатоні осінь золота пливе в повітрі сива павутина.

Вихід із становища один потрібні негайні енергійні заходи.

Усе ясно великого бажання вчитися та не маєш.

Друзі розповіли подробиці втеча готувалася давно.

Але не встиг Кузька зробити й двох своїх крочків, як зупинився, вкрай здивований: біля казанка з кашею стояв гайворон з опалим на землю крилом і діставав дзьобом пахуче їстиво

Сонце гріє вітер виє з поля на долину, над водою гне з вербою червону калину. 

На луках туманець при самій воді стелеться — лелеки вздовж болота походжають.

Сіроманець всівся біля Сашка і мав роботу: з поля не вгавали перепілки, в скирті не спалося мишам, з озера сплескувала риба. 

А скрізь на обрії небо було чисте й голубе лише де-не-де лежали на ньому золотаві хмарки.

Сонце не пекло вже тільки гріло ласкаво вітрець ніде не прокидався ні один лист не ворушився. 

Коні шарпалися з рук хропли видно зачули Сіроманця. 

Життя тут просте й жорстоке побут суворий стихії лютують цілорічно в людини немає помічників самі лиш супротивники вороги. 

Так і живу я нині: матері мову шаную, море, глибоке море, в рідному слові я чую.

Є в нашім місті вулиця: там птиці гнізда в’ють.

Подивилась ясно: заспівали скрипки!

Карпатське сонце в небо йде повільно: світліє тиша між дерев глибока.

але ніхто не відчиняв добре замкнуті двері.

нікого не було вдома.

і луна йшла від тих звуків.

незважаючи на те, що ніхто не відчиняв.