Робота з текстом "Стелися, зелений барвінку"

Спочатку уважно прочитайте текст, а потім виконайте завдання.

Стелися, зелений барвінку

У нашій народній символіці барвінок посідає особливе місце. Образ цієї рослини присутній у багатьох ліричних піснях, іграх-веснянках, ворожіннях, обрядах. За смисловим навантаженням із хрещатим барвінком може зрівнятися лише червона калина.

Шаною і любов'ю народу оточена ця трава. З давніх-давен уособлює молодість, нев'януче кохання, вірність. Разом із калиновими кетягами барвінкове зілля було символом дівочої цноти. Як ознаку постійності його навіть чіпляли на дверях. Існувало повір'я, що коли хлопець і дівчина з'їдять листок барвінку, то в їхніх серцях спалахне гаряче почуття. А вислів "рвати барвінок" означав "бути на побаченні".

Чи не тому ця чудова рослина завжди брала участь у весільних обрядах? З її гнучких стебелець плели вінки й гірлянди — щоб міцним і взаємним було кохання, шлюб — непорушним.

Барвінок вплівся в історію останнього кохання Тараса Григоровича Шевченка до Ликери Полусмак. Під враженням особистої драми поет написав вірша, у якому порівняв із барвінком свою безталанну любов.

На Чернечій горі в Каневі, де вічним сном спить великий син українського народу, зеленіє хрещатий барвінок.

Живучість вічнозеленого барвінку зробила його символом вічної пам'яті про померлих. За те, що рослина не скидає листя на зиму, завжди — і в мороз, і в спеку — зеленіє, садять її на могилах. Тому і називають ще могильником, гріб-травою.

Чим ще пояснити таку любов, таку шанобу до хрещатого барвінку? Однозначної відповіді годі й шукати. Можливо, велику роль відіграла зовнішність рослини — вічнозелені гнучкі стебла, ажурні листки, що мереживом укривають землю, великі блакитні квіти, що розпускаються навесні й схожі на клаптики неба. Невипадково обриси рослини так часто бачимо на вишиванках, розписах майстрів, на гончарних виробах.

Але якось не віриться, що звична назва рослини — барвінок — іншомовного походження. Вважають, що вона запозичена через польську й чеську мови з німецької. У свою чергу німецьке слово, яке тепер має форму "барвінкель" (означає "ведмежий кут") походить від латинського "вінка", "первінка", утвореного від слова "вінцере", тобто "обв'язувати, обвивати". Отже, назву трави підказала її властивість витися, переплітатися стеблами.

Багато поетичних легенд, повір'їв, казок складено про цю рослину. У німців, наприклад, барвінок вважався провісником весни, близького тепла. А оскільки він і взимку лишався зеленим, то стали приписувати йому чарівну силу. Вірили, що коли носити при собі зірвану в певні дні траву, то диявол не заподіє зла, а почеплені на двері будинку вінки проженуть нечисту силу. Бувало й таке, що на злочинців, яких мали страчувати, одягали барвінок, щоб прогнати сатану. Це знайшло відображення в одній із народних французьких назв барвінку, яка в перекладі означає "фіалка відьом". Стебла чіпляли над вікнами, щоб у будинок не вдарила блискавка. На них ворожили дівчата в різних країнах. Пускали на воду вінок, потім кружляли із зав'язаними очима на березі й намагалися впіймати на воді вінок. Кому це вдавалося, той вірив у близький шлюб.

Як і кожна легендарна рослина, барвінок спонукав людей до пошуків у ньому цілющих властивостей. Уже Діоскорид і Пліній Старший знали про лікувальні властивості рослини. Використовувалася вона й середньовічними медиками. Знала про неї й народна медицина. Пропонували її і при зубному болю, і як кровоспинний, і як зміцнювальний засіб.

Стебла барвінку гіркі на смак. Мають властивість знижувати артеріальний тиск, розширювати судини мозку, посилювати роботу серця. Відварами трави полощуть горло при ангіні, лікують хвороби шкіри.

Росте барвінок у букових, грабових, дубових лісах, серед чагарників. Найкраще почувається в місцях із середнім затіненням, хоч може рости в тіні й на відкритих сонячних галявинах. У багатьох селах можна побачити цю рослину біля будинків.

"Стелися, барвінку, низенько...". Він і сьогодні залишається символом молодості, краси, кохання, пам'яті.

554 слова (За С. Мацюцьким)