Пряма й непряма мова. Діалог. Цитата.

«Не чуєш, як літо пішло нашим народом?» – дивується мати.

«Михайле, ти ще не в хаті?! – гримнув з катраги дід. – Гляди, перепаде нам обом за лебедів!»

«А ви спробуйте заспівати колискової» – зірвалося в мене, та господиня знизала плечима, мовляв: «Не знаю і не вмію...»

Мельник повів сивою од років і борошна головою на розчинені двері: "Ще хтось молоти під’їхав. І ночі не доспав".

_ «Як ти учишся, Семене?»

– «Трійки в табелі у мене...»

– «Підтягнися, так негоже!»

– «Та у п’ятій чверті, може...»

– Як ти учишся, Семене?

– Трійки в табелі у мене...

– Підтягнися, так негоже!

– Та у п’ятій чверті, може...

– Як ти учишся, Семене? – Трійки в табелі у мене... – Підтягнися, так негоже! – Та у п’ятій чверті, може...

Як я ходив на вечорниці, то ти пішки попід стіл ходила і казала до кота: «Вуйку, посуньтесь!» (Нар. творч.).

На річку море раз гнівилось і ревло, що річка береги водою розбовтала (Л. Боровиковський).

"Ніби на гравюрі Хокусаї, ліс грабовий золотом цвіте, щоголівське небо нависає над землею — «синє, та не те»" (М. Рильський).

Все росте, все рухається під синім покривом животворящої ночі, немов поспішаючи швидше вирости за ніч, поки все спить, а рано, на сході сонця вийдуть хазяйки з сіней умиватись, глянуть на розквітлі соняшники й маки, яких не торкнула ще перша бджола, і вигукнуть в зачудуванні: «Мати Божа, що сталося в городі за ніч!»

Як гарно в світі, – «говорить сам до себе дід».

Насуплю я брови говорить зима, і вітер з морозом повіє: «Усе скрізь загине – рятунку нема».

«От би Ніні це побачити, от би вона зраділа!» – пурхнула в моїй голові думка.

А мати раптом «Чого ти мовчиш?»

Поет підвівся з крісла й урочисто відповів: «моя перша вчителька».

«Ну, з богом!», – сказав дядько Тихін.

чуже мовлення, передане довільно за бажанням мовця

слова, які вказують, кому належить чуже мовлення

чуже мовлення, передане дослівно

чуже мовлення, передане не дослівно, а із збереженням лише основного змісту висловлювання

Рая у свою чергу спитала про щастя.

Рая у свою чергу спитала, що як він розуміє щастя.

Рая у свою чергу спитала, як він розуміє щастя.

Рая у свою чергу спитала, як ти розумієш щастя.

дослівний (точний) уривок з чийого-небудь тексту або висловлювання, що служить для підтвердження чи пояснення певної думки

невласне пряма мова

одиниця мовознавчої науки

пряма мова

Яка краса писав Рєпін з України.

Доводила одна нікчемність що підлабузництво це чемність.

Учітеся ти нам прорік борітеся з ярмом неволі.

Ти до землі всім серцем прихились мені шепоче рідна Україна.

«П», — а, — «П».

«П (?!)» — а.

«П», — а.

А: «П (?!)».

«Яка ти розкішна, земле, думала Маланка. Весело засівати тебе хлібом, прикрашати зелом, заквітчати квітами».

«Ото воно там якраз і було, — сказав мій візник, — отам, де стовп».

«Чи бачили таке, — сказав батько і, помовчавши, додав: — Готовий хлібороб, одним словом».

«Та не гавкай хоч ти мені. Чого б ото я гавкав?» — жалівся дід.

Вже як ішли в поле, сусід сказав хлопцеві - «Перебрався б ти до нас!»

Мама довго мовчить, потім зітхає і каже: «Вона любила твою тата. А ти на нього схожий…»

«Ти, Михайло, — кажу, — хоч би разочок на неї глянув. Бач, як вона до тебе світиться».

Подивився на чисту пелену снігу, а тоді написав пальцем великими літерами: «Судив і присуд виконав я — Григорій Многогрішний. А за що — цей пес сам знає».