Повторення про складносурядне речення

Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі.

На вечірньому небі потьмяніли й щезли сріблясті зірки.

Національна своєрідність зближує нації, а не роз'єднує їх.

Хто своє носить, той чужого не просить.

Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки.

так що настрій зіпсувався на цілий день.

бо кожен з нас почувався досить невпевнено.

проте погода посприяла нам і цього разу.

й обговорювати можливі перешкоди.

передчуваючи серйозні ускладнення.

Запрягайте коні в шори, коні воронії, та й поїдем доганяти літа молодії.

Була я щаслива, та терном поросла моя дорога до того щастя.

Темне небо лежало, і хмара ходила навкісна, та шуміли тополі.

Ялинка затремтіла від низу до вершечка, та кілька глиць упало на сніг.

Лиш коники в стерні сюрчали та марево хилилось до землі.

Удалині хиталися дерева і синів задуманий прибій.

Знову дівча малювало хвилі та чайки літали низько.

Тільки море бухає та зорі тремтять у нічній прохолоді.

Повсюди зацвів бузок і кущі троянд укрилися квітами.

Я йду до гаю й серце моє пташкою співає про весну.

Ну хто не грав його і хто не слухав?

Десь коні ржуть і глухо грають сурми.

У полі сонце і в селі все залито гарячим сяйвом.

Без Слова немає обнови і часу мертвіє відлік.

Уже червоніють помідори і ходить осінь по траві.

Пройшла гроза і ніч промчала і знову день шумить кругом.

Важким холодним сном спала земля а високо над нею притаїлися зорі.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

Дощ пройшов і світлі ручаї в синє море виливають воду.

В одну мить розсунувся простір і стали ближчими зорі.

На подвір'ї голосно сміються діти і пурхають горобці.

І жмуриться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад.

День був сонячним і небо здавалося ще більшим.

Жайворонок заспівав для своєї жіночки і їй теж захотілося злетіти в небо.

Мені потрібне слово а не слава.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

Заснули доли і полонина в тиші спить.

Ураз труснуло всю світобудову і тиша впала на свічадо плес.

Ясно ще осіннє сонце сяє та холодом осіннім вже в повітрі потягає.

Чи то мій сон чи просто чорна магія чола.

Микола направив струни повів смичком і жалібна пісня розляглася по хаті.

На яру стояло чималеньке село і посеред села біліла невеличка нова церква.

Проходять покоління по землі та кожне творчий слід свій залишає.

Зустрілись двоє пізно по зимі та вже на скронях паморозь зимова.

Чи біля тебе душу відморожу чи біля тебе полум'ям згору.

Озвався постріл над рікою і на коня схиливсь козак.

Чужих два слова в пісні буде і пісня вся тоді чужа!

Квітує жито і ячмінь колос викидає.

Закінчилася злива і хмари розійшлися.

Чимось зарадиш людині і на душі легко весь день.

Глянуть не встигнеш і вік промайне.

Пройшла гроза і ніч промчала.

Зросли заводи і міста і відступили хащі.

Дунув вітер понад степом і сліду не стало.

Минуло чимало років і крила поважчали.

Чумацький віз тихо рипить піді мною а в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу.

Кам'яні баби стояли на курганах і сліпо дивились у далечінь та ще високо в небі шугали орли шукаючи нової поживи.

То по полю б я хотів чорним вихором летіти то мавок серед лісів я б ловив на зойк трембіти.

Дерево стояло ще голе однак на вітах його вже починалося пташине життя.

Шаблю вибито з рук але із серця не вибито дух волі й жадання краси.

Схилились вишні в розпачі німім і ронять цвіт весільний у калюжу (Л. Гудзь).

Красується в полі жито, і лунає дитячий сміх (Є. Летюк).

Лани широкополі медами пахнуть і колосом шумлять, зронивши роси із достиглого зерна.

Прийшов Спас - держи рукавиці про запас. (Нар. тв)

Пів кроку вбік — і все це піде прахом (Л. Костенко).

Реве Дніпро, й лани широкополі медами пахнуть, колосом шумлять (А. Малишко).

Був уже вечір, і над хащами парку сходив великий повний місяць (Ю. Смолич).

Сніжинки падали, а запорошені стежки були розквітчані слідами численних людських ніг (М. Драй-Хмара)

Черемха клубочилася піною цвіту, а бузина ловила те пахуче шумовиння, піднісши вгору білі долоні (О. Донченко).

Розумний розсудить, а дурний засудить (Народна творчість).

Чи то солов’ї щебетали, чи капали роси з туманів, чи трави співали квіткам? (Олександр Олесь)

Хто своє носить, той чужого не просить (Народна творчість).

Дощик перестав — і все навколо запахло, посвіжішало (Гр. Тютюнник).

Або не сокіл я, або спалила мені неволя крила (Леся Українка).

Колись отут були луги й буяли трави навкруги (М. Луків).

Латаття ніжилось в озерах, хитали ряску карасі (Л. Костенко).

Піч варила, а я солила (Нар.тв.).

Дерево стояло ще голе, однак на вітах його вже починалось пташине життя (Д.Бедзик).

Стій за правду горою — і люди будуть з тобою (Нар.тв.).

Пройшла гроза, і ніч промчала, і знову день шумить кругом (В.Сосюра);