Підсумкова робота за ГР2 (читання мовчки) за казкою Г.К.Андерсена "Дикі лебеді"

ІНСТРУКЦІЯ для учнів/учениць:

1.Зафіксуйте час та розпочніть читати текст. Закінчивши читати, знову зафіксуйте час. Повідомте результат учителю/учительці.

2.Дайте відповіді на запитання до прочитаного фрагмента художнього твору.

***

Упродовж усього дня лебеді летіли швидко, наче стріли, випущені з лука, та все ж повільніше, ніж завжди, бо тепер несли вони ще й сестру. Наближався вечір, і погода зіпсувалася. З острахом стежила Еліза, як сонце опускається все нижче, а ще ніде не видно маленької скелі, про яку казали їй брати. Елізі здалося, що лебеді стали сильніше махати крилами. (...)

Ось уже сонце торкнулося своїм краєм моря. Серце Елізи тремтіло. Цієї хвилини лебеді почали опускатися так швидко, що Елізі здалося — вони падають. Але вони знову піднялися вгору. Вже половина сонця сховалася у воді, коли вона нарешті побачила внизу маленьку скелю. (...)

У цю мить сонце згасло, як остання іскра паперу, що догорав, і Еліза побачила навколо себе братів. Вони стояли, взявшись за руки, щільно притулившись один до одного. Усі ледве помістилися на маленькій скелі.

Море билося об скелю і огортало їх бризками, як дрібним дощем, небо раз у раз освітлювали блискавки, безперервно гуркотів грім. Але сестра й брати стояли, міцно притулившись одне до одного, і співали пісні, щоб не було так страшно.

На світанку повітря стало чистим, спокійним. (...)

Весь час змінювалися картини перед очима Елізи, поки вона не побачила ту країну, куди вони летіли. Там височіли сині гори з кедровими лісами, міста і палаци.

Ще не заходило сонце, а Еліза вже сиділа на скелі, перед великою печерою, що поросла виткими рослинами. (...)

— Ну, побачимо, що присниться тобі цієї ночі! — сказав молодший брат і показав Елізі її опочивальню.

— Коли б приснилося мені, як я можу врятувати вас! — сказала Еліза, і ця думка заволоділа нею. Навіть уві сні вона думала про це. І от приснилося їй, що летить вона високо в повітрі до замку Фата-Моргана. Сама фея, чарівна і залита сяйвом, виходить їй назустріч ... (...)

— Твоїх братів можна врятувати, — сказала вона, — але чи вистачить у тебе мужності та терпіння? (...) Бачиш кропиву, що я тримаю в руці? Її росте багато навколо печери, де ти спиш. Тільки ця кропива і та, що росте на цвинтарі, стане тобі в нагоді, запам'ятай це. Ти нарви її, хоча б твої руки горіли від пухирів, потім добре розімни кропиву ногами і зроби з неї прядиво. З нього ти напрядеш ниток і виплетеш одинадцять панцирів з довгими рукавами. Накинь їх на лебедів, і всі чари зникнуть! Але обміркуй добре — з тієї хвилини, що ти почнеш роботу, і до того часу, поки її скінчиш, навіть коли б це продовжувалося роки, — ти мусиш не сказати жодного слова! Перше слово, що ти вимовиш, проткне смертельним кинджалом серця твоїх братів! Від твого язика залежить їхнє життя. Пам'ятай це!

Кажучи ці слова, вона доторкнулася кропивою до руки Елізи. Враз наче вогонь обпік її, і Еліза прокинулася. Був уже світлий день, і вона побачила, що поряд лежить кропива, така сама, як і та, що вона бачила уві сні.

Еліза швидко вийшла з печери, щоб одразу почати роботу.

Своїми ніжними руками рвала дівчина жалку кропиву. Вона була як вогонь, її руки вкрилися великими пухирями, але вона з радістю терпіла біль, бо лише так могла врятувати своїх любих братів. Вона розім'яла кожну стеблинку кропиви босими ногами і приготувала з неї зелену пряжу.

Коли зайшло сонце, прийшли брати і злякалися. Еліза була німа. Вони думали, що це нові чари лютої мачухи. Але, коли вони глянули на її руки, то зрозуміли, що це вона робить для них. Молодший брат заплакав, і де його сльози падали на руки сестри, там вона не відчувала більше болю, там зникали пекучі пухирі.

Цілу ніч працювала Еліза, бо не хотіла відпочивати, поки не врятує любих братів. Наступного дня, поки лебеді літали, вона теж працювала, і хоч була самотня, ніколи час не минав так швидко, як зараз. Один панцир був уже готовий, вона почала другий.

Читатимемо казку "Дикі лебеді" далі?..